День пам’яті Вінницько-Рожецької ікони Божої Матері
25 серпня/7 вересня Православна Церква вшановує Вінницько-Рожецьку ікону Божої Матері.
Історія Рожецького образу Богоматері сповнена загадок. Протягом п’яти сторіч святиня була джерелом знамень і чудес.
У XVI сторіччі на півострові, що омивається річкою Згар, існували два давні монастирі: Микулинський і Рожецький.
Микулинський монастир мав три церкви, володів просторими земельними володіннями, лісом, польовим господарством і помістям у Ріжку, де також розташовувався храм (скоріш за все каплиця).
Такі монастирські володіннясвідчать про значні розміри монастиря та велику кількість його насельників. Часто за монастирськими стінами від нападу татар ховалися селяни.
У XVII сторіччі монастир припинив існування і близько 100 років перебував у запустінні. Він відродився як жіноча обитель, коли в довколишніх лісах поселилися монахині, які втекли від прийняття унії.
За сприяння місцевого поміщика сестри змогли відбудувати в монастирі Хрестовоздвиженський храм і келії.
Обитель недовго залишалася православною. Уже в 30-х роках XVIII сторіччя за запрошенням насельниць в монастирі почали звершувати Богослужіння уніатські священнослужителі.
Близько того часу під час пожежі в обителі згорів храм. На його попелищі була знайдена єдина вціліла ікона, яку почали називати «Врятована з пожежі Божа Матір», або Рожецька ікона Богоматері.
У 1748 році монастир вирішили закрити, а його майно передати Вінницькій жіночій обителі, куди мали перейти й монахині.
Однак Рожецька обитель проіснувала ще 40 років у напівлегальному становищі.
Коли Поділля було приєднане до Російської імперії, монастир визнали неспроможним існувати через бідність й остаточно закрили.
Щоб перевезти майно монастиря у Вінницю, в 1802 році в Ріжок прибули благочинний Іоанн Басарський і депутат Іоанн Кульчицький.
Селянам було сумно спостерігати, як розбирають старий храм, а ікони складають на підводу. Однак свою найбільшу святиню — Рожецьку ікону — вони не захотіли віддати й розташували в колишній монастирській трапезній.
Невдовзі священник і депутат приїхали знову, потай забрали образ Богородиці та доставили у Вінницький монастир.
У народі збереглося передання, що святиня не хотіла залишати свого дому, її не могла зрушити з місця навіть велика кількість людей.
Лише тоді, коли була дана обітниця про спорудження на цьому місці церкви та повернення туди ікони Богородиці, святиню вдалося перенести.
Понад 40 років Рожецький образ Пресвятої Діви Марії перебував у Благовіщенській Вінницькій обителі.
Коли ж монастир перевели в Браїлів, чудотворна ікона Божої Матері разом із іншими святинями була перенесена на нове місце.
У центральному храмі Вінницько-Браїлівської обителі Рожецький образ перебував до 1891 року.
Ще восени 1888 року, коли царська сім’я врятувалася від катастрофи на залізниці, ігуменя монастиря Мелітіна дала обітницю про спорудження Олександро-Маріїнської пустині в селі Ріжку.
У серпні 1891 року відбулося освячення новозбудованої церкви, куди й повернули Рожецький образ.
За радянської влади Рожецьку пустинь закрили. Під час німецької окупації в 1941–1942 роках у ній тимчасово відновилося чернече життя.
Згідно з переданням, якось сестри побачили, що чудотворний образ вокритий миром, нібито плаче. Вони відчули наближення біди та вирушили в Браїлів.
Невдовзі в монастирі зробили засідку підпільники і з дзвіниці обстріляли німецьких солдатів. Тоді фашисти повністю спалили монастир. З того часу святиню ніхто не бачив.
До нинішнього часу збереглося дореволюційне фото чудотворного образу та два його списки, на основі яких іконописець Ростислав Моцпан зробив його реконструкцію.
Оскільки Рожецький монастир не зберігся, а у Вінниці ікона перебувала понад 40 років, де була реконструйована, то її почали називати Вінницько-Рожецькою і встановили звершувати їй святкування 7 вересня (за н. ст.), у день заснування Вінницької єпархії.
Слава Богу вовіки. Амінь.
