Хто вони – спраглі правди?
«Блаженні голодні й спраглі праведності, бо вони наситяться»1(Мф. 5:6)
I. Світ лежить у злі. Усюди панує брехня, неправда, зло, гріх… Навіть душі грішників обтяжуються цим.
Як же в цьому світі неправди та гріха жити праведним: смиренним, лагідним, які бояться гріха, як найбільшого зла, які плачуть над кожною своєю помилкою, над кожним навіть малим гріхом?
Цілком природно, що ці душі прагнуть правди.
ІІ. Але що таке правда? І кожен, хто прагне правди, буде блаженний?
1) Якщо розуміти правду в насолоді земним життям, у тому, щоб краще влаштувати його для себе і для ближніх, забувши душу та майбутнє життя, то і тут, на землі, і в майбутньому житті ти не зазнаєш блаженства… Ніколи ти не задовольнишся земним життям, бо завжди будуть у тебе нездійсненні бажання. А коли наблизиться смерть, то ти відчуєш себе страшенно нещасним, жалюгідним. У скорботі та стражданнях помреш; вони ж будуть твоїми супутниками й у вічності.
2) Якщо правду будеш вважати в тому, щоб навчитися з презирством ставитися до життя та смерті; якщо ти прийдеш до визнання, що одне лише розумно – припинити це життя-катування, нісенітницю, – то і за такої умови ти не знатимеш блаженства від спраги і алчби такої «правди».
Життя здаватиметься тобі тортурами, а смерть знищенням. Де ж сенс, ціль, де блаженство?
3) І лише той блаженний, хто пізнав єдину правду – Христа.
«Я є істина», – сказав Христос. Хто пізнав цю Правду, полюбив її, до неї лине, її жадає та прагне, той скуштує блаженство ще на землі й успадковує його у вічності.
ІІІ. «Голодні та спраглі правди» – є наступний за лагідністю ступінь на духовних сходах.
1) Той, хто смиренно забився в кут, оплакуючи навіть малі плями гріхів, хто вважає себе останнім серед грішників християн, тільки й думає про те, як би йому не повернутися на шлях гріха. Гріх йому видається, як найбільше зло, брехня, неправда…
2) Він усією істотою своєю прагне чистоти, святості, правди. Правда вабить його до себе, він любить її. Але він скрізь натрапляє на неправду. Вона панує у світі, вона панує над людьми, вона часто підкоряє собі і його самого.
3) Звідси бажання правди дедалі більше зростає, він прагне, жадає її, знемагає за нею… Він всюди шукає її, але знаходить її лише в Господі.
Таким чином – від правди, як справедливості та святості, християнин доходить до абсолютної Правди, Джерела її – Христа Бога.
Дізнавшись про Божественну Правду – Христа, серце сповнюється любов’ю до Нього. О, Господи, о, Радість, о, Щастя. Думати про Бога, бажати Його, прагнути Його – блаженство. Всякий гріх віддаляє від Бога та посилює жадобу й спрагу.
4) Прагнучий і спраглий Правди – Бога, щасливий вже на землі … Для нього немає тягаря, немає скорбот, страждань. Для нього не існує нерозв’язних, заплутаних питань. Йому все ясно, просто, легко вирішується.
Священномученик Аркадій Остальський. Ми не повинні боятися ніяких страждань. Т. 1.
