Що робити з тим, що ми не можемо змінити?

Життя людське не минає без скорбот – найрізноманітніших, малих і великих. Це й крах наших планів і надій, нещасні випадки та хвороби, втрата майна чи житла в пожежі, кризи, катастрофи та природні катаклізми, в яких ми постраждали… І часто ці скорботи й випробування вкидають у смуток. Як упокоритися з цими скорботами? Як не втратити бадьорість духу?

Тому Господь і посилає нам те, що ми не можемо змінити, щоб ми навчилися впокорюватися.

Господь і посилає нам те, що ми не можемо змінити, щоб ми навчилися впокорюватися.

Нам хочеться зрушити гори, а раптом поставляється стіна, об яку розбивається наша гордість, наша самовпевненість. Тоді ми швидко помічаємо, наскільки ми самодостатні та чи все залежить від нас.

Як же змиритись?

Змирятися взагалі важко, боляче. Але, власне, у нас лише два варіанти.

• Або нарікати, обурюватися й тим самим лише мучити себе,
• або прийняти те, що нам дано, як послане Богом для нашого блага.

Вірній людині змиритися легше. Віра в Бога передбачає довіру. Господь перебуває поряд. Він веде нас, як батько веде дитину за руку. Якщо нас повели не тією дорогою, яка нам здавалася правильнішою, то, значить, так треба. Нам корисніший шлях, яким Господь веде нас.

Вірній людині змиритися легше. Віра в Бога передбачає довіру… Нам корисніший шлях, яким Господь веде нас.

Приклад довіри Богу ми бачимо в особі відомого старозавітного предка Йосипа. Брати замислили його вбити, кинули в яму, потім із жалю продали в рабство, тож його відвезли до Єгипту.

Хіба міг Йосип сам щось змінити? Не міг. Але виявляється, Господь вів його через ці поневіряння до його майбутньої слави, і його перебування в Єгипті обернулося майбутнім порятунком його братів від голоду. І згодом сказав Йосип до них: “Ось ви замишляли проти мене зло; але Бог обернув це на добро” ¹(Бут. 50: 20).. Так і треба сприймати життєві глухий кут: через це Господь нас намагається чогось навчити і оберне це на благо.

Так і треба сприймати життєві глухий кут: через це Господь нас намагається чогось навчити й оберне це на благо.

Згадується випадок із життя однієї стражденної людини, Костянтина, який у зв’язку з якимось неврологічним синдромом не міг ходити. Йому вдалося потрапити до преподобного Паїсія Святогорця. На загальний подив, святий Паїсій підняв Костянтина з інвалідного візка, і вони разом почали ходити, молячись зі сльозами на очах.

Радості Костянтина не було меж, йому здавалося, що в нього виросли крила. Але несподівано святий Паїсій посадив його назад в інвалідний візок і сказав: «Послухай мене, синку. Бог не хоче, щоб ти колись одужав. Твій стан буде все гіршим. Але знай: ті люди, які збираються навколо тебе та служать тобі, рятують таким чином свої душі. Надаючи тобі допомогу, вони отримують допомогу самі, хоча цього не розуміють. Так ти стаєш засобом спасіння душ. Бог хоче від тебе цього. Тому живи у себе на батьківщині й ніколи звідти не їдь».

Хтось подумає, що це глухий кут. Але насправді це і є найкращий духовний вихід із глухого кута.

А ось ще приклади з нашого життя. Мати однієї дуже хворої дитини говорила, що тяжкість на душі була тільки в перший період життєвих випробувань, а потім прийшло полегшення, тому що настало прозріння.

Завдяки хворобі дитини вона переглянула все своє життя, здобула віру, а з Богом у душу вступили надія, міцність, відрада.

Ще одна мама, дитина якої паралізована, зізналася: «Ми дуже вдячні нашому синові, тому що через його хворобу ми навернулися до Бога та знайшли справжній сенс життя».

Ми довіряємо Тому, Хто нас покликав до цього життя. Він нас веде Своїм Промислом, отже, ми ніколи не буваємо покинуті.

Тому якщо щось не можемо змінити, просто приймемо це як шлях, на який Господь покликав нас.

…якщо щось не можемо змінити, просто приймемо це як шлях, на який Господь покликав нас.

А сенс і користь цього шляху ми зрозуміємо, коли дозріємо духовно.

Протоієр. Валерій Духанін