День пам’яті священномученика Дамаскіна
2/15 вересня Православна Церква вшановує пам’ять священномученика Дамаскіна (Цедрика).
Священномученик Дамаскін, у миру Дмитро Дмитрович Цедрик, народився 29 жовтня 1877 або 1878 року в містечку Маяки Одеського повіту Херсонської губернії в сім’ї поштового чиновника.
Закінчивши в 1893 році Херсонське духовне училище, він вступив до Одеської духовної семінарії.
У 1895 році Дмитро перейшов до Херсонської учительської семінарії, а в 1902 році закінчив місіонерські курси при Казанській духовній академії.
Того ж року, 9 червня, він прийняв чернечий постриг з ім’ям Дамаскін. Наступного дня його висвятили на ієродиякона, а 30 червня він сподобився сану ієромонаха.
Під час Першої світової війни з весни 1915 року ієромонах Дамаскін служив на Кавказькому фронті начальником лікарсько-харчувального загону Червоного Хреста. А з 1916 року він очолював загін із боротьби проти заразних хвороб.
У 1917 році він був санітаром і військовим священником 10 армійського запасного полку на Південно-Західному фронті. 9 травня 1918 року ієромонах Дамаскін демобілізувався.
У 1918 році його заарештували в Орловській губернії та засудили до розстрілу, проте він уникнув страти.
Того ж року отець Дамаскін переїхав до Києва, став насельником Михайлівського Золотоверхого монастиря. і його прийняли на навчання до Київської духовної академії.
Київський митрополит Антоній (Храповицький) призначив його єпархіальним місіонером.
Два роки потому архієпископ Таврійський Димитрій (Абашидзе) возвів ієромонаха Дамаскіна в сан архімандрита. Архімандрит Дамаскін отримав призначення бути настоятелем Балаклавського Георгіївського монастиря на березі Чорного моря.
У 1922 році в Сімферополі його притягнули до суду разом із владикою Димитрієм, який на той час уже був на спочинку, та іншими священнослужителями. Проте Верховний суд Кримської АСРР його виправдав.
На початку наступного року ієромонаха Дамаскіна знову було заарештовано за звинуваченням у «спротиві вилученню церковних цінностей».
Дев’ять місяців він перебував у в’язниці разом із єпископом Євсевієм (Рождєственським), а після звільнення його було вислано за межі республіки.
Архімандрит Дамаскін поїхав до Москви й оселився в Даниловому монастирі.
18 листопада 1923 року в Донському монастирі патріарх Тихон очолив хіротонію отця Дамаскіна на єпископа Глухівського, вікарія Чернігівської єпархії. Його призначили тимчасово керуючим Чернігівською єпархією. Також єпископ Дамаскін деякий час керував Стародубським вікаріатством у зв’язку з засланням вікарія.
У січні 1924 року архієрей прибув до Глухова. Там він налагодив діяльність єпархіального управління й канцелярії та вікарних і благочинних правлінь, здійснював поїздки єпархією.
15 вересня того самого року його заарештували в Ніжині та відправили до чернігівської в’язниці.
Святителя звинуватили в організації нелегальних структур церковного управління, виступах проти оновленства та спомині за богослужінням ув’язнених єпископів.
Православні громади Чернігова, Глухова, Ніжина та Новгорода-Сіверського зверталися з клопотанням про призначення над єпископом суда або, в разі відсутності звинувачення, про його негайне звільнення.
14 травня 1925 року владику Дамаскіна звільнили, проте в липні короткий час він був під арештом за «контрреволюційну пропаганду».
Уже в серпні його притягнули до слідства у справі «Воздвиженьскої Неплюєвської монархічної організації». Після обшуку у нього взяли підписку з зобов’язанням виїхати до Москви. З вересня архієрей знову жив у Даниловому монастирі.
30 листопада того ж року разом з багатьма архієреями він був заарештований у справі Патріаршого Місцеблюстителя митрополита Петра (Полянського). Єпископа Дамаскіна звинуватили в участі в нелегальному «Даниловському синоді». 21 травня 1926 року Особлива нарада при Колегії ОДПУ засудила його на три роки заслання до Сибіру.
У листопаді 1928 року архієрей був звільнений із заслання з обмеженням вибору місця проживання. З кінця року він жив у місті Стародубі і служив в Іоанно-Предтеченській церкві.
Наступного року владика Дамаскін знову був заарештований. Він був відправлений під нагляд Московського ОДПУ і поселився в Даниловому монастирі.
Отримавши у квітні 1929 року розпорядження митрополита Сергія (Страгородського) про необхідність надання духовенством до органів влади відомостей про церковні громади, єпископ Дамаскін припинив його спомин за богослужінням.
У травні він звернувся до митрополита Сергія з листом, у якому писав, що видання «Декларації» 1927 року означало відмову від гідності та внутрішньої свободи Церкви. Тоді ж він відхилив пропозицію стати помічником Ленінградського митрополита Серафима (Чичагова).
27 листопада 1929 року єпископа Дамаскін було заарештовано в Стародубі як «керівника церковного контрреволюційного угруповання» і відправлено до Смоленської в’язниці.
Під час слідства він відкинув засновані на доносах звинувачення в організації «конспіративних контрреволюційних зборів».
У листі до обласного відділку ОДПУ він підкреслив аполітичність «істинної православної» течії в Церкві та зазначив безперспективність боротьби держави з Церквою, оскільки «неможливо знищити віковічну ідею християнства, бо вона в дусі людини».
28 травня 1930 року Колегія ОДПУ у Західній області засудила владику Дамаскіна на десять років виправно-трудових таборів. Він відбував покарання у Соловецькому таборі на Анзерському острові. Наприкінці листопада 1933 року його було звільнено через інвалідність.
1 серпня 1934 року Священномученика було заарештовано в Ніжині Чернігівським обласним управлінням НКВС. Звинувачення зазначало, що він «проводив організаційну роботу, яка спрямовувалася проти заходів радянської влади» і «був членом нелегальної контрреволюційної організації церковників “Істинно-православна церква”».
На слідстві єпископ Дамаскін не приховував своїх поглядів, але заперечив участь у контрреволюційних організаціях.
19 лютого 1935 року Особлива нарада при НКВС СРСР засудила його на три роки заслання до Північного краю.
Єпископ Дамаскін був на засланні в Архангельську, де 3 березня 1936 року вчергове його заарештували. Перебуваючи у в’язниці в місті Кірові, він написав розгорнуту пояснювальну записку до Особливої наради при НКВС СРСР про «ненормальне становище вірян громадян СРСР». У ній він звинуватив державні органи у «неконституційних формах ставлень до Церкви».
27 жовтня 1936 року Особлива нарада засудила архієрея на п’ять років виправно-трудових таборів.
З кінця року він відбував покарання в Бурминському відділенні Карагандинського табору в Казахстані, працював бухгалтером.
13 серпня наступного року єпископа Дамаскіна було заарештовано в таборі зі звинуваченням у «антирадянській агітації та організації нелегальних збіговиськ». Приводом для арешту стало святкування єпископом і його співв’язнями Великодня. Винним він себе не визнав.
10 вересня 1937 року Особлива трійка при Управлінні НКВС у Карагандинській області засудила єпископа до найвищої міри покарання. 15 вересня єпископа Дамаскіна розстріляли в Карагандинському таборі.
У серпні 2000 року священномученика Дамаскіна (Цедрика) було причислено до сонму святих для загальноцерковного шанування.
