Життя та творчість композитора А. Веделя
Артемій Ведель народився, жив і помер у Києві. Його творчість є органічною єдністю італійської хорової культури з традиціями української народної музики. Тому не дивно, що більшість сучасних дослідників називають Веделя українським композитором і саме з України розпочалося повернення автентичних творів композитора до репертуарів хорових колективів світу.
Біографію та музикографію Артемія Веделя можна назвати симетричними: в обох випадках припущень, тлумачень і гіпотез значно більше, ніж достовірних фактів.
З численних подій у житті композитора документально підтвердити можна лише невелику кількість, переважно з часів його молодості, коли він обіймав офіційні посади, мав чини та був успішним, навіть популярним музикантом.
Те саме стосується і музичних творів Веделя, які десятиріччями були під забороною, поширювалися в рукописних варіантах, найчастіше — без вказівки авторства, тому сьогодні навіть точно встановлені твори композитора мають кілька редакцій.
Життя у пошуках
Артемій Ведель народився 1767 р. Можливо, у березні чи жовтні, оскільки на ці місяці припадають дні пам’яті святих, мали таке ім’я.
Батько – Лукіан Власович Ведельський (1730-1815) – був художником-різьбяром, мав власну майстерню, виготовляв іконостаси.
Мати Олена Григорівна керувала господарством у сімейній садибі, розташованій на Подолі. Існує гіпотеза, згідно з якою батьки Веделя були німецького, а не українського походження, проте безперечним є той факт, що справжнє прізвище Артемія було Ведельський. Де, коли і з яких причин прізвище було скорочено до форми “Ведель”, тепер визначити складно, але саме з нею музикант завоював славу та визнання.
Маючи з дитинства голос надзвичайної краси (тенор), Артемій вступає до хору Київської духовної академії, а потім починає навчатися й у самій Академії, яку закінчує 1787 р. за класом філософії.
Немає жодних даних про те, що Ведель здобув спеціальну музичну освіту, ймовірно, він був самоукою, проте вроджений талант дозволив йому досить швидко стати не лише солістом та скрипалем, а й диригентом (регентом) хору та студентського оркестру. Приблизно у ті роки Артемій починає складати свої перші музичні твори.
Очевидно, слава про музичний талант Веделя поширилася далеко за межами Академії, оскільки вже через рік після закінчення навчання Київський митрополит Самуїл рекомендує Артемія на місце керівника капели генерал-губернатора Москви Петра Єропкіна. На той час така посада була досить престижною, адже та капела вважалася однією з найкращих у Російській імперії. Ведель прожив у Москві п’ять років. Спочатку керував капелою П. Єропкіна, потім — О. Прозоровського, хоча офіційно зарахувався на службу та отримував заробітну плату на будівництві в Кремлі, а згодом — у канцелярії Сенату. Але наприкінці 1792 р. він із невідомих причин звільняється за власним бажанням.
Ведель повертається до Києва. Якийсь час знову керує хором Київської духовної академії. Але вже 1794 р. очолює капелу генерала Леванідова при штабі українського піхотного корпусу.
Цей час можна назвати вершиною як творчого, так і кар’єрного зльоту Веделя, чим велика заслуга генерала Леванідова, який поважав композитора і високо цінував його талант.
Протягом двох наступних років Ведель пише 6 відомих нині концертів і, цілком можливо, низку інших, нині недатованих чи невідомих творів. У військовій службі він досягає рангу капітана.
Хор, яким керував композитор, за свідченнями сучасників, “досяг містичних висот”. Одним із учнів Веделя в цей період був майбутній протоієрей і церковний композитор Петро Турчанінов, якому судилося стати близьким другом Артемія.
Довгий час спілкуючись з Веделем, Турчанінов у своїх “Записках” зображує його як надзвичайно м’яку, добру та релігійну людину, справжнього постника та аскета, що уникав суспільства й розваг, а вдома займався лише музикою, читанням і молитвою. Наділений особливо гострим даром співчуття, Артемій допомагав усім, кому міг: роздавав гроші, одяг, їжу.
У 1796 р., за генералом Леванідовим, якого призначили генерал-губернатором Харківського намісника, Ведель переїжджає до Харкова, де організовує новий намісницький хор і оркестр.
Водночас він викладає спів та музику у Казенному училищі при Харківському колегіумі, а також пише нові власні твори, які відразу стають популярними у Харкові.
Проте вже за рік за наказом імператора Павла І корпус Леванідова було розформовано, а посаду Харківського намісника ліквідовано.
Леванідов залишає Харків, а Ведель подає у відставку. Його новим офіційним місцем роботи стало цивільне відомство О. Теплова, губернатора новоствореної Слободо-Української губернії, проте композитор не залишає своєї музичної діяльності: керує губернською капелою, веде вокальний клас у Казенному училищі (його учні потім обіймали перші місця у столичних капеллах).
Однак невдовзі Ведель знову повертається до Києва. Живе в батьків, пише музику, але, за свідченням Турчанінова, почувається невлаштованим, непотрібним.
На початку 1799 р. Артемій стає послушником Києво-Печерської Лаври. Проте згодом він відмовляється стати ченцем і залишає монастир й починаючи юродствувати.
За версією друга й учня Веделя Петра Турчанінова композитор пішов із Лаври через лист до царя.
Називали та називають багато причин пояснити його поведінку: безумство, сектантство, політична неблагонадійність. Однак Турчанінов, зокрема, був переконаний, що юродствовати Артемій почав добровільно, і це було як подвиг віри.
У будь-якому випадку поведінка відомого композитора викликала невдоволення. Влітку того ж року Веделя заарештували.
За однією із версій композитора попросили написати кантату на зустріч великого князя Костянтина Павловича, але замість музичного твору Ведель приніс листа невідомого змісту на ім’я імператора.
Іншою — в Академії знайшли книгу, на полях якої були написані слова, що ображали царську родину, а митрополит Єрофей (Малицький) визнав почерк у книзі почерком Веделя й оголосив його божевільним.
Багато дослідників вважають справу “капітана Веделя” сфальшованою, а самого композитора ясновидцем, який передбачив смерть імператора Павла І, тоді як, на думку історика Л. Є. Махновця, причиною напису у книзі про смерть імператора було загострення психічної хвороби.
Проте, якою б не була причина, наслідком всього стало особисте розпорядження Павла І про арешт та ізоляцію Артемія Веделя в київській лікарні для душевнохворих, з окремою забороною надавати композитору будь-які засоби для письма. Він пробув там дев’ять років.
Однак сам Ведель сприйняв ці зміни у своєму житті з терпінням, говорячи, що “отримав цей дім від Господа”. Лише перед смертю батькові вдалося забрати тяжкохворого Артемія додому, де він невдовзі й помер, йому був 41 рік.
Існує щонайменше три дати смерті композитора: 1806, 1808 та 1810-й, — це легко пояснити, враховуючи те, що вже через кілька років після смерті Веделя Петро Турчанінов не зміг знайти його могилу на подільському Щекавицькому цвинтарі, який нині взагалі зруйнований.
Проте смерть композитора не означала амністію, його твори було заборонені.
Музика душі
За життя Артемій Ведель був відомий як талановитий співак, скрипаль-віртуоз, видатний диригент, непересічний педагог, проте найбільшої слави він досяг саме як композитор.
Мемуари сучасників Веделя зберегли численні історії про враження, яке справляла музика Артемія на слухачів.
Так, одного разу після виконання концерту “Доколє, Господи” вражений князь Дашков подарував авторові власний розшитий золотом шарф та 50 червонців. Генерал Леванідов плакав, коли вперше почув, як Ведель співає свої твори. Українські поміщики конкурували за право отримати для своїх домашніх капелл ноти творів композитора.
Однією з причин такої популярності музики Веделя була її злагода зі смаками тогочасної публіки. Так, у творчості композитора відчувається вплив модної на той час італійської музики, що особливо помітно в його концертах, саму форму яких Ведель також засвоїв від італійців. Цей вплив настільки помітний, що виникла гіпотеза, за якою Ведель під час перебування у Москві був учнем Джузеппе Сарті, італійського композитора. Сарті в другій половині XVIII ст. працював у Росії при дворі Катерини ІІ.
Імовірність того, що два музиканти зустрічалися, існує, проте більшість дослідників, посилаючись на помітну в творах Веделя відсутність систематичної музичної освіти, унеможливлюють “уроки Сарті”. Однак, безперечно, саме в Москві Артемій отримав широку можливість познайомитися зі світською музикою кінця XVIII ст., вплив якої також простежується у творах композитора.
Проте Ведель був епігоном італійських композиторів. Ще під час навчання в Академії він захопився релігійним співом, особливо кантами та псалмами, що розвивалися тоді в традиціях польської музики та української пісенної культури.
За свідченнями сучасників, Артемій знав напам’ять усі псалми, дуже любив їх співати. На тексти псалмів Ведель написав значну кількість творів. Тому не дивно, що саме він привніс до тогочасної музики особливу душевність, глибокий ліризм та драматизм.
Ведель був першим композитором, який намагався ілюструвати текст музикою, органічно їх поєднувати, відтворювати в мелодії молитовний настрій та зміст. Усе це справляло значне враження на сучасників композитора.
Тому зрозуміло, чому, не зважаючи на цілковиту заборону виконувати та друкувати твори Веделя, вони поширювалися в рукописах, їх знали та виконували.
Творча спадщина А. Веделя та сучасність
Проте “підпільний шлях” поширення музики композитора у період офіційних заборон у ХІХ ст. та замовчування в ХХ ст. створили принаймні дві проблеми. Творча спадщина була не просто втрачена, а й спотворена. Виник величезний масив рукописних джерел із численними та нерівнозначними редакціями та варіантами музичних текстів.
За винятком 12 концертів, втрачено датування творів Веделя.
У багатьох випадках неможливо встановити точне авторство, тому досі існує можливість помилкової атрибуції деяких творів. Крім того, згодом інтерес до музики Веделя почав зникати. Давалася взнаки офіційна опала та відсутність друкованих нот для користування, змінювалися музичні смаки та переваги публіки.
Проте найголовніше, твори Веделя поступово зникли з репертуару церковних хорів. Широковживаними залишалися лише концерт “Покаяння відчини ми двері” та ірмоси Пасхального канону.
Лише на початку ХХ ст. були здійснені спроби відродити інтерес до музики Артемія Веделя. Видатний український хормейстер О. Кошиць виконав деякі концерти з хором Київського університету. У Санкт-Петербурзі було видано зібрання творів Веделя, однак у редакціях, які, на думку укладачів, мали полегшити сприйняття цієї музики слухачами початку ХХ ст.
У грудні 1990 р. новостворений муніципальний камерний хор “Київ” під керівництвом М. Гобдича почав додавати до своєї програми інші твори Артемія Веделя, пропагуючи його творчість в Україні та за кордоном. А вже на початок ХХІ ст., зусиллями численних дослідників, кількість відомих творів композитора досягла 80. Серед них 31 хоровий концерт, 6 тріо, серед яких “Покаяння відчини ми двері”, дві Літургії Іоанна Золотоуста, Всеношна та один світський кант. І це лише початок повернення до слухачів творчої спадщини одного з найталановитіших українських церковних композиторів. Відродження продовжується.
В. Петрушевський у дослідженні, присвяченому музиці Артемія Веделя (Праці Київської духовної академії, 1901 р.), писав: “…щирість і безпосередність почуттів, що відображається в музиці Веделя, завжди підкуповувала слухачів на її користь… вогонь запалюється від вогню, і щире живе почуття зажди знаходить відгук у душах іншиз людей”.
Ці слова справедливі як щодо музики Веделя, так і щодо його життя. Доброта і співчуття, абсолютно симетрично, в обох випадках відігравали головну роль.
Катерина Усачова
