Перлини настанов старця Григорія Зуміса
Архімандрит Григорій (Зуміс), ігумен монастиря Дохіар, що на Святій Горі Афон, помер у 76 років після тяжкої невиліковної хвороби 22 жовтня 2018 року. Геронда народився на Паросі. Він був близьким родичем преподобного Йосипа Ісихаста. 65 років свого життя старець жив у монастирі, чернечий шлях розпочинав під керівництвом двох відомих подвижників благочестя – старців Філофея (Зервакоса) та Амфілохія (Макріса) Патмоського. Постриг прийняв 1 січня 1967 року від старця Амфілохія та подвизався в скиту під його керівництвом.
Після смерті старця в 1970 році Григорію довелося виїхати з кількома іншими ченцями до монастиря, що розташовувався в центральній частині Греції, потім – до Карпенісі, до монастиря Прусської ікони Божої Матері. Через деякий час його та кількох братів запросили до монастиря Дохіар на Афоні. Майже відразу після приїзду отця Григорія обрали ігуменом. Монастир, який на той час вже почав руйнуватися, під його керівництвом відродився, зібралася братія.
Геронду Григорія всі знали як суворого, але доброзичливого старця. Серйозні проблеми зі здоров’ям не заважали йому практично щодня підніматися в гори, де він контролював роботи з відновлення стародавніх храмів. Будучи авторитетним архімандритом, він носив старий одяг, був дуже простий у спілкуванні та представлявся як ієромонах, говорячи, що так йому більше подобається. Про себе старець просив молитов як «про розбійника Григорія». Свої уроки життєвої мудрості він передав нащадкам, написавши книгу «Люди Церкви, яких я знав».
_________________________________________
Про терпіння в труднощах
Не треба зневірятися. Наш подвиг – перемогти світ та гріх. Христос молитвами Пресвятої Богородиці та всіх святих не допустить, щоб ми були випробувані більше, ніж можемо витримати.
Не треба зневірятися. Наш подвиг – перемогти світ та гріх.
Не бійтеся! Віруйте! Сподівайтеся на молитви Пресвятої Богородиці та всіх святих.
Розповім вам, з якими труднощами ми зіткнулися, коли в’їхали до монастиря: даху не було, ніде було навіть сховатися від дощу.
Славлю Господа, що з Божою допомогою ми стали не просвітителями, а будівельниками. На кожному камені тут видно роботу наших ченців. Дякую Господу за це!
Щоразу ми говорили, що завтра буде легше та краще. Але ставало все складніше й складніше. Часто навіть хліба не було й олії — запалити лампади.
Але Пресвята Богородиця нас не залишила. Ніколи на нашій трапезі ми не показували, що нам чогось не вистачає. Завжди Богородиця та Архангели надсилали нам щось на стіл.
Пам’ятаю, як на наш перший Великдень у монастирі ми ледве зібрали сто яєць. А сьогодні – слава Богу!
Тут, у монастирі, ми далекі від світу, і світ не може знати наших труднощів. Є такий тропар, у якому співається те, що в монастирях все є. Як і давні ченці, ми живемо від обробітку землі та милості Божої. А милість виявляється вашою любов’ю до нашого монастиря. Ми не дожили б до цього дня без милості.
Є такий вислів дохіарських старців: «Ми бідні, але ми горді, не в поганому розумінні, ми поважні. Ніколи не просимо, за все дякуємо».
«Ми маємо бути світильниками…»
Кожен із нас має стати світильником для ближнього, щоб висвітлювати шлях до Христа. Якщо цього немає — це погано.
Кожен із нас має стати світильником для ближнього, щоб висвітлювати шлях до Христа. Якщо цього немає — це погано.
Ми як маленькі свічки. Якщо свічка горить завжди, вона висвітлює шлях і собі, і ближньому. Але якщо свічка гасне, то, на жаль, морок покриває цей шлях.
Кожен із вас, мирян, має бути свічкою, що горить перед Христом, свічкою, що горить, плавиться, але світить.
Нехай кожен із нас тримає цю свічку запаленою, зберігає від сильного вітру та від спекотного сонця. Запаленою свічкою нехай буде наше життя. І кожен нехай показує своєму ближньому шлях на Голгофу та до Воскресіння. А вони насправді близько – Хрест і Воскресіння.
Проте бувають люди, які тримають запаленими світильники, щоби вести зрадників до Христа. Ми такі світильники не повинні зберігати.
Ми повинні зберігати запалену свічку Східної Православної Церкви. Хоч ми й маленькі свічки, але не гаснемо. Думаю, тому, що живемо життям Таїнств – Сповіддю та Причастям. Звідти ми, як добрі діви, беремо олію та запалюємо свічки. Бо якби не було сповіді, то людина не врятувалася б, то не було б святих і праведних, і Церква не знала б Воскресіння.
Бажаю, щоб і ви були свічкою, що горить, — у сім’ї, у суспільстві, на роботі.
Багато хто з нас світить у світі, а у своєму домі, у своїй сім’ї не те, що не світимо, а й світла побачити не можемо.
Мене втішає, що ви маєте святу традицію частого Причастя. Приходьте регулярно до храмів, перевіряйте себе, випробувайте та приймайте Тіло Христове. Ви не зрадите тим Христа. Але, як розбійник, щоразу кажіть: «Прийми мене, Господи, у Царстві Твоєму!».
Про багатство
Господь не засуджував багатство, Він засуджував зловживання багатством. Зловживання – це те, що притаманне більшій частині олігархів.
Господь не засуджував багатство, Він засуджував зловживання багатством.
Але ж треба розуміти: всі блага, які дарує Бог, це дари Божі. І якщо багата людина допомагає людям, то буде ще більше мати, а народ тільки радітиме її успіхам. І ангели будуть задоволені.
Траплялися випадки, коли архангели з`являлися багатим людям і казали: «Допоможіть нужденним!».
Пророк Давид каже: “Праведний весь день милує“.
Якось я їздив у місто Драму до людини, якій належать заводи з виготовлення мармуру, та згадав у розмові з ним, що мені потрібний мармур для церкви, яку будую.
Він відповів мені: «Прогуляйтеся територією заводу й усе, що вам сподобається, візьміть, а я вам це доставлю».
Я йому сказав, що треба домовитися про ціну, бо я бідний, і я не можу заплатити.
На це господар заводу відповів, що він уже в роках і чекає, коли до нього прийде людина, якій зможе допомогти, яка попросить у нього допомоги: або будинок побудувати, або церкву звести. І нічого з мене не взяв.
Таку людину хіба буде судити Господь за те, що вона стала багатою? Я не вірю. Гарне місце буде у нього в раю.
«Є період апостолів, пророків, мучеників. Зараз – сповідників…»
Православна Церква зараз переслідувана, де б вона не була. Зараз дуже страшний час. І від нас потрібні смирення та молитви. Але – й сповідання. Зараз має бути час сповідників.
Є період апостолів, пророків, мучеників. Нині – сповідників. Кожен християнин має сповідувати Христа.
Зараз дуже страшний час. І від нас потрібні смирення та молитви. Але – й сповідання. Зараз має бути час сповідування Христа.
Без цього сповідування нічого не буде. Хрест, який я звершую дорогою – це є сповідування. Хрест, який я покладу на себе, коли буду в ресторані їсти, – це сповідування. Церковне життя – теж сповідування. Піст – сповідування.
І ми повинні взяти цю зброю, щоб упокорити нашого ворога, диявола.
І, як пастир, маю сказати, що зараз період непослуху. Але якщо й послушники не слухаються, що нам робити? Потім ченці – коли виконують послух? Ніколи.
Завжди я проживаю цю муку, непослух ченців. Вони не зрозуміли, що не єпископ або ігумен має потребу в послуху, а сам монах має потребу в ньому. Або, скажімо, в священника. Мені він робить, не робить… Це він користь отримує.
Це епоха того, як колись впали Адам і Єва, епоха непослуху. Велика проблема в Церкві – непослух. Послух вирощує смирення, а смирення – це рай.
Велика проблема в Церкві – непослух. Послух вирощує смирення, а смирення – це рай.
Найбільш безпечна дорога в Царство Небесне – це смирення та бідність».
Про Предстоятеля Української Православної Церкви Блаженнішого Митрополита Київського та всієї України Онуфрія
Дуже люблю та шаную Блаженнішого Митрополита Онуфрія. Ми знайомі багато років. Нам би до Греції такого Предстоятеля.
Деякі люди, хоч як би вони намагалися те приховати, привертають до себе, як мед бджіл.
Владика Онуфрій – саме такий привабливий. Людина м’яка, добра. Спокійний, але рішучий.
Зовні може здатися, що він наївний добряк. Але насправді дуже твердий. Грамотно робить все, що потрібне Церкві, й усе правильно робить.
Я не вірю, що він любить вітрину, показуху. До нас на Афон він завжди приїжджає в одній і тій ж рясі. Ніколи не погоджується брати жезла. Я навіть якось думав зробити йому палицю з тростини, але у нас на Афоні її просто немає. А в моєму селі дідусі та бабусі завжди ходили з такими палицями.
