Неділя про митаря та фарисея
Цієї неділі, 23/5 лютого, ми вже вступаємо у підготовчі тижні, що передують Великому посту. Починаються вони з Тижня про митаря та фарисея.
Нагадаємо собі коротке, але дуже важливе Євангельське зачало, яке читається в неділю: «Дві людини увійшли до храму помолитися: один фарисей, а інший митар. Фарисей, ставши, молився сам у собі так: “Боже! дякую Тобі, що я не такий, як інші люди, грабіжники, кривдники, перелюбники, або як цей митар: пощуся два рази на тиждень, даю десяту частину з усього, що купую. Митар же, стоячи вдалині, не смів навіть підняти очей на небо; але, вдаряючи себе в груди, говорив: Боже! будь милостивий до мене грішника! Кажу вам, що цей пішов виправданим у свій дім більше, ніж той: бо кожен, хто підносить сам себе, буде принижений, а хто принижує себе піднесеться» (Лк. 18:10–14).
Минулої неділі ми читали Євангельське зачало про Закхея. Воно є ніби прологом підготовчих Тижнів перед Святою Чотиридесятницею.
Однією з центральних думок теми про Закхея є те, що для того, щоб побачити Бога, потрібно відліпитися від світу й почати свій особистий рух до Господа, рухаючись драбиною, якою, звичайно, є Церква.
І вже в Євангельському зачалі про митаря та фарисея Господь нам говорить про молитву як головний засіб богоспілкування. І Він показує нам у цій притчі правильну (митар) і неправильну (фарисей) молитву. Тобто фактично показує, як нам правильно молитися.
Але спочатку хочеться запитати: з чого починається молитва? Вона починається зі стану, з настрою, з правильного устрою свого серця.
Про те, що саме Господь спостерігає за серцем, ми бачимо з Євангельської притчі: «Фарисей, ставши, молився сам у собі так…». Тобто цілком можливо, що він навіть мовчав або вимовляв інші слова, що існували у старозавітному богослужінні, молитвах. Але розуму й серця його особистості були пошкодженими. І пошкоджені вони були пристрастю, яка є дочкою гордині – самозадоволенням.
Фарисей був задоволений собою. Він був тим типом особистості, яку в сучасній психології називають «нарцис». Фарисей милувався собою, милувався своїм життям. І він дякував Богові за те, що він такий добрий. І тут починається його внутрішнє падіння. Фарісею залишається тільки крок усередині себе до того, як із престолу свого серця він спробує змістити Бога й поставить на нього себе самого – такого собі «голого короля», якому здається, що він прекрасно і блискуче одягнений, страшного грішника, якому здається, що він безгрішний.
І ось для нас великий урок: самовдоволення чи задоволення собою – це перша ознака неправильного духовного розвитку людини, тому що така людина зрештою є рабинею своїх пристрастей. Головним чином, перших двох – гордині та марнославства. Така людина замикається на собі, їй перестає бути потрібним Бог. Точніше навіть потрібно сказати по-іншому. Їй потрібен Господь, доки Він говорить те, що відповідає її фарисейському духу. Але як тільки Божі заповіді йдуть у розріз з її планами, то вона готова повстати й на Самого Бога. Що ми й бачимо у Страстях Господніх. Саме фарисеї та саддукеї розпинають Христа.
Хай не буде з нами так! Якщо відчуваєш у собі самовдоволення, біжи в образ митаря, що кається. Займайся своїми гріхами і проси у Господа, як у молитві преподобного Єфрема Сиріна, бачення власних гріхів. Щоб ти мав пекучу потребу в Бозі, як у Єдиному Лікарі, Який може зцілити тебе. Він і тільки Він може позбавити тебе від тих тонн гною серцевого, від сміттєвої купи, що накопичилася в тебе всередині.
Тому сконцентруйся весь усередині хворого гріхом серця свого і вирви з нього цей зойк митаря, який проломить лід твоєї гордині та впустить усередину небесну «швидку допомогу» – Святу Трійцю Отця і Сина і Святого Духа: «Боже! Будь милостивий до мене, грішника!»
Принижуй себе, щоб Бог допоміг тобі дістатися священної висоти раю. Звільни в собі місце від себе, щоб Господь увійшов до тебе і оселився у твоєму серці. Немає в моєму житті нічого, чим я можу пишатися, немає заслуг, які я можу приписати собі. І якби Господь мене не тримав на руках, я б давно опинився в пеклі. Але Він продовжує тримати тебе, щоб ти, важко поранений гріхом, не сміючи підняти очі вгору і увійти під склепіння храму, все ж таки віддав повністю себе в руки Бога та сказав цю молитву, яка є сестрою-близнюком Іісусової молитви: «Боже! Будь милостивий до мене, грішника!» І повністю віддай себе до рук Всевишнього, відчуваючи, як починає відбуватися велика таємниця твого спасіння-зцілення.
Протоієрей Андрій Чиженко
