Вічні вісники апокаліпсису, або Як не пропустити свою зустріч із Христом

Іван Сергійович, як людина виключно віруюча, багато років чекав кінця світу і був упевнений, що той незабаром настане. З великим інтересом він дивився новини і читав повідомлення про землетруси, війни та епідемії, переконаний, що все це – ознаки наближення кінця. Розмовляючи зі своїми друзями та сім’єю про це, Іван Сергійович намагався переконати їх, що кінець близький, і що їм потрібно до нього підготуватися.

У ніч з 5 на 6 лютого 2023 року світ здригнувся. У прямому значенні цього слова. У Туреччині, Сирії та Лівані стався найбільш сильний за останні кілька десятків років землетрус. Усі ми бачили страшні кадри, на яких багатоповерхівки складаються як карткові будиночки, а турецькі міста лежать у руїнах, під якими поховані десятки (якщо не сотні) тисяч людей. На даний момент точно відомо про понад 5 тисяч загиблих і майже 20 тисяч поранених.

Але трясло не лише Туреччину і Сирію. Трясе всю землю, трясе досі. Підрахувати кількість землетрусів, які сталися за ці три дні, практично неможливо. Тому що вони не зупиняються. Прямо зараз, під час написання цієї статті, Туреччину продовжує трясти, відбуваються поштовхи магнітудою від 3,5 до 5,4 балів за шкалою Ріхтера. Те ж саме можна сказати про Грецію, Кіпр, Австралію, США, Тайвань, Японію, Індонезію та низку інших країн. Трясе всі континенти, а італійський учений сейсмолог Дольоні вже заявив, що все, що відбувається, призвело до геологічного зрушення, в результаті якого літосферні плити планети перемістилися на три метри.

Якщо до цього додати епідемії, які супроводжують людство останні три роки, а також величезну кількість воєн, то мимоволі згадується цитований нижче текст Євангелія. То що ж відбувається? Чи ми з вами є свідками кінця світу, і якщо так, то що робити?

«Ось, читайте», – казав Іван Сергійович своїм близьким, – «хіба не це зараз відбувається?»:

«Також почуєте про війни та про воєнні чутки. Дивіться, не лякайтесь, бо все це має бути, але це ще не кінець: бо повстане народ на народ, і царство на царство; і будуть глади, мори та землетруси на місцях; все ж це – початок хвороб. Тоді будуть видавати вас на муки та вбивати вас; і ви будете зненавиджені всіма народами за ім’я Моє; і тоді спокуситься багато хто, і один одного будуть видавати, і зненавидять один одного; і багато лжепророків повстануть, і спокусять багатьох; і, через множення беззаконня, у багатьох охолоне любов; той, хто витерпить аж до кінця, спасеться. І буде проповідане це Євангеліє Царства по всьому світу, на свідчення всім народам; і тоді прийде кінець» (Мф. 24, 6-14).

Землетруси, війни та епідемії – події, які відбувалися протягом усієї історії людства. Для більшості віруючих у Бога людей, таких як християни, ці події сприймаються не як прості природні явища, а як такі, що мають трактуватися у світлі біблійного вчення про кінець світу.

Християни вірять, що кінець світу – це не просто зникнення матеріального світу, а час, коли Бог судитиме людство і створить нове небо та нову землю. У книзі пророка Ісаї читаємо: «Бо ось Я створю нове небо та землю нову, і не згадаються речі колишні, і не прийдуть на серце!» (Іс. 65, 17). У відповідь на це пророцтво автор останньої книги Святого Письма, Апокаліпсису, апостол Іоанн Богослов проголошує: «І побачив я нове небо і нову землю, бо колишнє небо і колишня земля минули, і моря вже немає» (Об’явл. 21, 1).

Євангельський уривок, що описує різні ознаки кінця світу, у тому числі землетруси, війни та хвороби, закінчується словами Христа: «І ви почуєте про війни та про воєнні чутки. Дивіться, не соромтеся, бо все це має бути, але ще не кінець». (Мф. 24, 6)

Цей уривок нагадує християнам про те, що хоча землетруси, війни та епідемії можуть завдавати страждань, вони не є несподіваними, а є вказівкою на ознаки останніх часів і є закликом до покаяння і приготування до пришестя Ісуса Христа.

Іван Сергійович спостерігав за знаменнями, слухав їх, і чекав… Однак, незважаючи на велику кількість землетрусів, воєн і хвороб, кінець світу все не наступав. «Нічого, – думав Іван Сергійович, – кінець все одно близький і просто треба набратися терпіння». Він продовжував чекати і спостерігати за знаками, переконаний, що обов’язково стане свідком Апокаліпсису.

Для багатьох християн стихійні лиха, збройні конфлікти і спалахи хвороб, що почастішали останнім часом, є приводом для занепокоєння і потенційною ознакою кінця світу. Землетруси, зокрема, часто вважаються значними, тому що вони можуть спричинити широкомасштабні руйнування та порушити природний порядок світу. Війни та епідемії, з іншого боку, розглядаються як свідчення зростаючого хаосу та руйнування, які будуть супроводжувати кінець світу.

Водночас важливо пам’ятати, що зв’язок між землетрусами, війнами, епідеміями та кінцем світу асоціюється не лише зі страхом і загибеллю, але також з надією та обіцянкою майбутнього нового, кращого світу.

Наш світ загруз у гріху. Ще 2000 років тому апостол Іоанн писав, що «весь світ лежить у злі» (1Ін. 5, 19). Що вже казати про наш час? Страшна пропаганда збочень та пороку, поступове перетворення людини на машину, позбавлення її волі та атака на нормальні, традиційні та загальнолюдські цінності – все це реальність, з якої складається життя сучасного світу. Тому Господь і вживає заходів до того, щоб повернути людину до покаяння.

Хаос і стихія, землетруси і війни можуть служити нагадуванням про крихкість людського життя та необхідність бути готовими до своєї власної смерті та кінця часів. Але найголовніше, всі ці події дають можливість задуматися про значення віри, про Жертву, яку Христос приніс за гріхи всього світу, про покаяння та єднання з Богом.

Для віруючих у Бога людей землетруси, війни та епідемії є лише ознаками кінця світу, але вони не є єдиними індикаторами. Писання розповідає нам про Спокуту, про Царство Небесне і про любов Бога до нас, людей. У цьому контексті, як би дивно не звучали ці слова, сенс кінця світу не в руйнуванні, а в надії та в очікуванні Пришестя Христа, а також майбутнього нового, кращого світу, «де немає хвороб, смутку, ні зітхання»…

Сенс життя християнина не у тому, щоб вишукувати знаки кінця світу. Не в тому, щоб готуватися до нього, вириваючи собі землянку або переставши жити нормальним життям. Адже є серед нас такі, які вважають, що зараз не треба заводити сім’ю, а якщо сім’я є – то не треба народжувати дітей, що не треба взагалі нічого робити, бо вже надто близький кінець світу. Вони втрачають зв’язок зі своїми рідними та близькими, живуть в очікуванні кінця світу і не хочуть розуміти, що не це головне для християнина, не в цьому суть його життєвого подвигу.

Бути готовим до кінця світу не так важливо, як приготуватися до своєї смерті. А власна смерть може бути абсолютно безглуздою, якщо вона не стала початком вічного життя.

Минули роки, Іван Сергійович постарів. Незважаючи на свій вік, він залишався непохитним у своїх переконаннях і продовжував чекати кінця світу. І ось одного разу Іван Сергійович захворів. Він чітко усвідомив, що його час на землі добігає кінця.

Лежачи у своєму ліжку в оточенні своєї сім’ї, Іван Сергійович раптом зрозумів, що був жорстоко ошуканим. Він зрозумів, що кінець світу не настане за його життя, і що він змарнував своє життя, чекаючи чогось, що так і не сталося. Він зрозумів, що міг витратити час, виділений йому Творцем, на спілкування з дітьми, на допомогу друзям, любов до Бога і людей.

Але, головне – він зрозумів, що, чекаючи кінця світу, він так і не зустрів Христа…

Назар Головко

Джерело