Головне, що потрібно зробити у батьківську поминальну суботу

Головне, що потрібно зробити у батьківську поминальну суботу

Про поминальні суботи знають усі – і ті, хто буває в храмах щотижня і частіше, і ті, хто приходить… – ну от, власне, на поминальні суботи, на Різдво-Хрещення-Пасху і на масові соборування. Люди приходять згадати своїх близьких, і вони знають, як усе правильно зробити: потрібно прийти в храм, принести щось на канон, написати записки, відстояти панахиду.

У моїх словах можна почути певну іронію – але вона не стосується самого бажання помолитися про батьків, дідусів-бабусь, а в якихось сім’ях – і про дітей, які дуже рано покинули своїх батьків. Таке бажання – природне і похвальне. Але мені хотілося б запропонувати більш розширений погляд на ці поминання.

Передусім звернемо увагу на те, що субота сама по собі (як день тижня – не лише поминальні суботи) – присвячена молитві про упокой померлих християн. Проте із суботнім поминанням покійних незмінно межує молитва святим – у першу чергу мученикам, але також і святителям, і пророкам, і преподобним. Чи випадкове таке поєднання: молитва всім святим і молитва про упокой покійних? Думається, що ні.

У нашій нинішній свідомості святі – це особливий клас людей: вони, по-перше, померли, а по-друге, їх святість засвідчена формальним церковним актом – канонізацією. Проте таке розуміння святості – досить пізнє. Якщо ми звернемося до Нового Завіту, то святими там іменуються не “особливі” люди, а християни – просто за фактом їх приналежності до Церкви: “А тепер я йду до Єрусалима, – каже апостол Павло, – щоб послужити святим, бо Македонія і Ахайя стараються зібрати деяке подаяння для бідних між святими в Єрусалимі” (Рим. 15:25,26).

Таке найменування християн зберігається і в богослужінні. Священик, звершуючи малий вхід на літургії, вимовляє (на жаль, майже завжди тихо, про себе): “Благословенний вхід святих Твоїх завжди, нині, і повсякчас, і на віки вічні. Амінь”. Святих – яких? Миколи Чудотворця і Георгія Переможця? Ні, але просто християн, вірних, які в давнину в цей момент входили в храм.

 

Після освячення Дарів, перед причащанням священнослужителів, священик вимовляє “Святеє святим”, тобто “Святиня [викладається] святим!”. А громада християн вустами хору упокорено відповідає: “Єдин Свят, Єдин Господь, Ісус Христос, на славу Бога Отця. Амінь”.

Таким чином, між святими, які вже відійшли у світ інший, і християнами, які живуть на цій землі, немає непрохідної межі. Ті і інші – члени Церкви; ті і інші стали членами Тіла Христового, щоб наслідувати Царство. На проскомидії ми поминаємо (поминаємо!) і Богородицю (“На честь і пам’ять преблагословенної владичиці нашої Богородиці і Вседіви Марії. Молитвами Її прийми, Господи, жертву цю в наднебесний Твій жертовник”), і Предтечу, і інших святих – але також і тих живих і покійних, про кого молиться сам священик і парафіяни.

Підкреслю ще раз: і ми, хоч і грішні, проте християни, і наші покійні, про залучення яких “до лона Авраама, Ісаака і Якова” ми молимося, і ті, у святості яких ми впевнені, – усі ми є членами однієї Церкви, одного Тіла нашого Господа і Спасителя. І тому повноцінним і по-справжньому осмисленим поминання покійних буде лише тоді, коли ми явимо і засвідчимо цю нашу єдність, взявши участь у літургії, у таїнстві євхаристії – тобто причастімося Тіла і Крові Христових.

Так, панахида, заупокійна літія, жертва на храм грошима і натурою – усе це добре і правильно. Але якщо немає головного – участі в євхаристії – то другорядне починає грати не призначену для нього роль, витісняючи головне таїнство Церкви на задвірки нашого життя.

У наших силах це виправити. Постараємося, приходячи в храм у поминальну суботу, підготуватися до сповіді, щоб очистити свою душу від гріхів, що накопичилися. Немає сумніву, що і це принесе втіху нашим покійним родичам, бо, повторю знову і знову, усі ми члени одного Тіла, усі ми в якомусь сенсі сполучені сосуди. А сповідавшись, ми, за звичаєм, що склався в нас, зможемо і приступити до причастя Святих Таїн – і через це з’єднатися і з Христом, і з нашими братами в Христі – як живими, так і тими, які відійшли у вічність.

Священник Федір Людоговський

Джерело

Wayfarer

Wayfarer

0 0 голосів
Рейтинг статті
Підписатися
Сповістити про
guest
0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
Wordpress Social Share Plugin powered by Ultimatelysocial
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x
Wordpress Social Share Plugin powered by Ultimatelysocial
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x