Що Господь не послав би нам у житті, ми повинні завжди оцінювати це з точки зору спасіння, – митроп. Антоній (Паканич)

Ці слова наповнюють душу трепетом, страхом Божим, спонукають до покаяння та очищення. Протягом чотирьох тижнів Великого посту ми намагаємося уважно ставитися до свого життя, вчинків, думок і виявляємо, що гріхів у нас багато, а сил боротися з ними мало. І тут помічною для нас буде пам’ять смертна.

Ми повинні прагнути оцінювати своє життя та вчинки з позиції кінцевої точки нашого життя. Щоб закінчення земного життя стало не просто завершенням земного буття, а кінцем терену, на основі якого відкривається людині зовсім інша реальність. Та реальність, заради якої ми з вами створені. Саме тому православний християнин із глибини свого серця волає: «Господи, поки до кінця не загину, спаси мене».

Ми працюємо, намагаємося щось усвідомити, правильно оцінити своє життя, але розуміємо, що тільки Він може нас спасти. Дуже важливо, щоб ми покаялися та прийшли до розуміння правильного ставлення до Бога, встигли зробити це до кінця свого земного життя. Бо тільки тут, на землі, є можливість покаяння.

І що б з нами не відбувалося, що б Господь не послав нам у житті, ми повинні завжди оцінювати це з точки зору спасіння. Не шукати причин у чомусь зовнішньому. Причина людського лиха завжди тільки в самій людині. Нам слід відчути це до глибини, всією своєю істотою, кожною своєю клітиною: «Господи, поки до кінця не загину, спаси мене». Ось тоді людська історія розвиватиметься зовсім за іншим сценарієм.

Сьогоднішня служба ще особлива й через те, що завершується період, який нам даний, щоб ми залишили Києво-Печерську Лавру. Є графік виселення. Комісія працюватиме та опечатуватиме всі будівлі поетапно: перераховано всі корпуси та споруди. Храми в списку не вказуються – просто корпус номер такий. Судячи з термінології, списки складали більшовики. Люди навіть не спромоглися написати, що це храми. Для них це приміщення, не більше.

Що ми можемо вдіяти? Молитися. Щоб Господь зглянувся на наше покаяння, навчив тих, хто чинить беззаконня, і виправив, і направив їх на шлях істини. Церква ніколи не закликає до протистоянь. Церква завжди молиться за свою Батьківщину. Навіть, коли імператор Нерон розпинав християн і підпалював їхні тіла для освітлення Риму, й тоді християнські громади молилися за владу.

З наших вуст не повинні звучати прокляття, гнівні слова, які руйнували б наш внутрішній світ. Завдання джерела будь-якої ненависті – ворога роду людського – полягає саме в цьому: позбавити внутрішнього духовного миру, молитви.

Мені довелося зустрічатися з людиною, яка близько знала отця Іоанна Крестьянкіна. Архімандрит Іоанн постраждав у післявоєнний період: був заарештований після закінчення Великої Вітчизняної війни. Над ним сильно знущалися. Коли отець Іоанн повернувся з ув’язнення, ніхто з його вуст не почув жодного брутального слова на адресу своїх катів і наклепників, серед яких були й священнослужителі. Особливо відзначився у витончених знущаннях один слідчий, з яким о. Іоанн випадково наприкінці життя зустрівся. Той опустив очі, так і нічого не сказавши батюшці.

Святі люди ніколи не озлобляються. І це для нас заповіт, зразок та ідеал.

Тяжко усвідомлювати, що нас виганяють за молитву. Усі надумані звинувачення не мають під собою підстави. Жодної пропаганди тут немає. Тут є один заклик: стати святим, бути з Богом, бути в єднанні з Христом. Створювати в собі духовний мир, благати Бога про дарування милості своїй землі, своїй Батьківщині, щоб була перспектива для майбутніх поколінь.

Сьогодні важливо залишатися вірним Церкві, не піддаватися спокусам, різним умовлянням, не впасти в розкол. Те саме проходила Церква на початку XX століття. Все повторюється, навіть мовні звороти ті ж, один до одного. І тоді православний народ не прийняв оновленців, яких підтримували безбожні більшовики. Вірні не відвідували храми оновленців, чекали на повернення храмів, коли благодать Божа знову засяє в них і перебуватиме з віруючими людьми.

Ми сподіваємось не на свої сили, а на силу Божу, а перед Божою силою ніщо не встоїть. Прикро, що озлоблення у суспільстві велике і підтримується у наших співвітчизниках, зокрема засобами масової інформації.

Що твориться в умах і серцях людей, які розпалюють ненависть?!

Усі ми відповідальні один за одного. Ми всі взаємопов’язані. Ми як єдине тіло: хворіє один орган – страждає весь організм. Ми всі відповідатимемо за це беззаконня та цю агресію. І не можна нам заразитися цією агресією. Що б з нами не робили, хоч би як виганяли, з наших вуст не повинні звучати слів прокляття та образи.

Правильний кут зору

У смиренні наша сила. Христос переміг смерть саме смиренням, прийняттям Божої волі. Ми повинні наслідувати Христа, смиренно, але з мужністю та гідністю, не гордовито, але  гідно до образу Божого, який має кожен із нас, переносити всі випробування.

У цьому є суть християнського життя. Не можна втекти з Голгофи, не можна зійти з хреста. Як то кажуть, з хреста не сходять, з хреста знімають. 

Не можна втекти з Голгофи, не можна зійти з хреста. Як то кажуть, з хреста не сходять, з хреста знімають. Але після хреста завжди настає Воскресіння.

Важливо нам з надією на волю Божу, зі смиренням і мужністю пройти цю ниву, у молитві за себе, один за одного, за нашу владу, щоб Господь напоумив і упокорив тих, хто озлобився на правду Божу. І тоді ми відчуємо зовсім інший стан: мир. І Господь обов’язково дарує перемогу. Адже наша боротьба не проти плоті та крові, наша боротьба з духами злоби піднебесними молитвою, старанністю, посиленням посту.

Господь через таке випробування нас розбудив. Розбудив по-справжньому. І дай Боже, щоб духовна сплячка пройшла, щоб ми згадали, що ми православні християни і від нашого життя залежить наше майбутнє, майбутнє нашої країни та всесвіту. Тому що, якщо не буде праведників, на яких тримається цей світ, життя на землі буде безглуздим. Якщо всі йдуть у смерть, у пекло, то Господь, напевно, подумає, а навіщо таке життя. А якщо є «дрібка солі», яка зберігає суспільство від гниття, світ існуватиме. І цією «сіллю» є християни.

Дай Бог, щоб наше пильнування себе тривало якнайдовше і в цьому пильнуванні ви виховували б ваших дітей та онуків. Щоб вони навчилися розуміти красу наших земних храмів, щоб їхні душі відчули красу того храму Небесного, до якого ми всі з вами прагнемо.

Джерело

(Ми поза політикою! Запрошуємо відвідати наші англомовну і російськомовну частини сайту N.E.W.O.D. Можливо, ви знайдете там багато цікавого)