Ніби й спастися хочеться, але молитися лінь

Розслабленість волі – духовна хвороба всього людства

Було б дуже сумно, якби в тебе виникло бажання бути як усі. У наш розслаблений вік це означає приблизно таку позицію: “Начебто й спастися хочеться, проте молитися ліньки“.

Ти ж бачиш сама, що майже ніхто не може утриматися ні від багатослівності, ні в їжі, ні в якомусь іншому догодженні плоті та своєму “его”. Ця розслабленість є духовною хворобою. До речі, ти її бачиш і в собі, чи не так?

Розслабленість волі – захворювання загальне. Воно вразило все людство з моменту першого гріхопадіння як результат відступу Божої благодаті від тих, хто згрішили… Але біда: ми цю безблагодатність, успадковану від прабатьків, збільшуємо ще й ще своїми власними гріхами, які позбавляють нас благодаті все більше й більше.

…безблагодатність, успадковану від прабатьків, ми збільшуємо ще й ще своїми власними гріхами, які позбавляють нас благодаті все більше й більше

Як не оплакувати такий жалюгідний, гріховний, хворобливий стан?! Ось тут і “знайду початок зла мого”, як ми читаємо у покаянному каноні.

Отже, ослаблена відсутністю благодаті, наша воля журиться під натиском волі диявольської, яка штовхає нас до гріха і сама є гріхом.

І в полоні гріха не бути рабом!

У той же час доступ демонів до людей забезпечив ту ж відсутність у нас благодатного захисту, який прикриває людину від небажаного впливу демонічної волі. Уникнути цього насильства можна лише шляхом поступового набуття або, інакше, “здобування благодаті Святого Духа“, як говорив, якщо пам’ятаєш, преподобний Серафим Саровський.

“Невже ви не знаєте, що, кому ви віддаєте себе в раби для послуху, того ви й раби?” – Запитує ап. Павло ¹. Це означає, що коли ми, будучи силою примушені демоном, все ж своєю волею та своїм бажанням не хочемо того, до чого він нас штовхає, не віддаємо себе добровільно йому на послух, то ми йому – не раби, які добровільно схилилися під ярмо господаря. Скоріше – полонені воїни, невільники, бо наша власна воля бажає іншого.

З цього випливає, що коли ми, піддавшись демонічному тиску, не встояли в чесноті, але все ж таки не перестали знову й знову чинити опір, каючись і засуджуючи себе, то ми ще не відпали від Бога, не стали повними рабами гріха та диявола.

…коли ми, піддавшись демонічному тиску, не встояли в чесноті, але все ж таки не перестали знову й знову чинити опір, каючись і засуджуючи себе, то ми ще не відпали від Бога, не стали повними рабами гріха та диявола

У цьому випадку, перебуваючи ніби в полоні у противника, ми залишилися підданими свого Царя, не зреклися Його та ведемо підпільну боротьбу.

Отже, нам слід невпинно чинити опір і, незважаючи ні на що, НЕ ХОТІТИ підкорятися дияволу, дбаючи, тим часом, про набуття благодаті, яка подається, по-перше, через молитву, а по-друге, через доброчинність і послух.

Чому ми не маємо права порівнювати себе з іншими?

Але для того, щоб через молитву, послух і помірність (під силу) не впасти в найтяжчий гріх гордині, ти повинна пам’ятати, що за жодних обставин не маєш права порівнювати себе з іншими, тому що через це можна впасти або в осуд (якщо будеш собі здаватися кращою за інших) або в зневіру (коли побачиш у когось чесноти, якими не володієш).

Ніколи не намагайся ставити себе з кимось на одну дошку, тому що “кожен має свій дар (міру сил) від Бога, один так, інший інакше” ². Якщо тобі від Бога дано більше сил чинити опір розслабленню або утримуватися від чогось, – не пишайся, бо з тебе й спитає більше. А кому дано мало, з того мало й спитає – ти ж це, сподіваюся, пам’ятаєш.

Як вберегтися від гордині

Проте, крім Творця, ніхто не знає міри: кому що та скільки дано. Ти роби в міру своїх сил, які відчуває людина сама в собі. Якщо ж ти робиш менше, ніж можеш – тоді гріх.

Щоб не впасти в гординю після звершення будь-якої доброї справи, необхідно запрограмувати для цього свою свідомість, ввівши в пам’ять дві наступні формули:

– я не роблю й сотої частки того, що мала б зробити”, і

– я зробила те й це тільки тому, що Господь дав мені сил, здоров’я та правильну думку, а сама б я нічого не змогла зробити без Його допомоги”.

Закінчуючи, хочу звернутися до тебе та сестер словами апостола: “Хочемо, щоб кожен із вас… чинив таку ж ревність (про спасіння) до кінця; щоб ви не лінувалися…” ³.

Ігумен N.