Навіщо нам Лавра?
Багато хто бачив кадри, де навпроти віруючих, які моляться на колінах, танцюють прихильники вигнання з Лаври «неправильних» ченців. Смиренна молитва та глумливі танці та кричалки – два різні світи, які відображають сутність їх носіїв. Не кажучи вже про людей із сатанинською символікою на одязі або про тих, хто позиціонує себе як язичники. Навіщо їм Лавра? Вже точно не для молитви та покаяння.
Їх Лавра – «місце сили», символ тієї чи іншої ідеології, музей, але не дім молитви, не обитель Святого Духа. Ми всі бачили, які перформанси стали проводити в Трапезному храмі верхньої Лаври. Назвати ці акції можна як завгодно, але не молитвою у святому місці.
Коли преподобні Антоній та Феодосій засновували обитель, ними рухало лише одне бажання: створити місце, де люди могли б рятувати свої душі. Це й відбувалося за останні майже тисячу років. Так, Києво-Печерська Лавра стала культурним центром, стала символом Київської Русі та таке інше, але, повторюся, мета її створення та функціонування – спасіння душ людських. І тепер цю сутність, цю душу Лаври хочуть у нас відібрати під гикання та танці.
Нас не має таке дивувати. Скільки існують святі місця християнства, стільки ж сили зла повстають на них. І в ці скорботні дні Великого посту, коли згадуємо, як знущалися з Христа в останні години Його Хресного шляху, ми повинні бути вдячні Богові, що можемо хоч трохи розділити страждання нашого Спасителя.
Дні Великого посту – дні покаяння. Чи багато хто з нас нині здатний принести гідний плід покаяння? Тепер же Господь Сам дає нам можливість понести з Ним Його Хрест і цим очиститися від гріхів. Будемо ж гідні цієї доброти. Не будемо відповідати образою на образу, насильством на насильство, знущанням на знущання. Але за прикладом Господа і Спасителя нашого вимовимо за Ним Його святі слова: «Пробач їм, Господи, бо вони не знають, що творять». І Він Сам все влаштує, бо на все Його свята воля, яку нам треба тихо і з упокоренням прийняти. Християни завжди перемагали силою смирення. У смиренності ми черпаємо сили бути стійкими та мужніми.
Митрополит Антоній (Паканич)
