Час Страсної седмиці

Пам’ятаю, я якось сповідував людину в лікарні за півгодини до її смерті. І вона казала мені таке, що було ясно – навіть напередодні смерті її серце билося немов посеред запорошеного бруду. І я зрозумів: людина – така. І я всередині себе такий самий.

Страсна седмиця – час, коли ми можемо розбити цю вітрину, відкинути лицемірні маски і стати справжніми людьми, поблажливими до оточення. І в цьому нас об’єднає спільний біль, спільне прагнення до Христа і спільна смерть, що очікує на всіх нас.

А людина приходить на сповідь і каже: «У мене все гаразд, усе чудово, але я не люблю ту людину». Ну що тут сказати? Нікого не можна змусити полюбити насильно. І я можу не любити когось – навіть якщо сьогодні Страсна П’ятниця, або Велика Субота, або Світла Неділя.

Тому і сказано, що Неділя – це не лише святковий день Пасхи, Воскресіння Христового. Воскресінням може стати будь-яка мить, в яку ти воскресаєш, пожвавлюючи усі отримані тобою колись дари. У тобі оживають можливості – можливість прокинутися, можливість стати іншою людиною, що не ховає свої таланти.

Адже талант – це не лише здатність до малювання, співу, письменництва. Це ще і здатність любити й жити, пересилюючи біль, долаючи страждання своїх дітей, чоловіка, самої себе.

Страсна седмиця – прекрасна можливість, яку дарував нам Всемилостивий Бог, щоб ми наблизилися до усього цього. І нічого страшного, якщо цього року тобі не вдалося досягти успіху в усьому. Все-таки зовсім нелегко вмістити в сосуд свого серця океан Благодаті. І нехай цього року сосуд не наповниться по самі вінця, але в нього потрапить хоч би щось.

Присядь і подумай про це. Подумай про те, скільки ти зможеш вмістити зараз, з Божою допомогою. Нехай твій Страсний тиждень проходить спокійно, без ажіотажу навколо покупок і приготування їжі. Звичайно, усе це теж має місце. І я буду розговлятися на Пасху – і усі ми будемо розговлятися і веселитися.

Але в першу чергу заглянь у себе. До чого ти хочеш доторкнутися в ці Страсні дні? До Любові, чи не так? І от Хтось показує тобі, що дуже сильно любить тебе. Він каже тобі: «Підійди і виплесни на Мене увесь свій гнів, щоб тобі стало легше. Підійди і удар Мене, розіпни Мене!»

Адже ми вже зробили це з Ним. Зроби і ти – зараз. Обруш на Господа усе, що накопичилося в тебе усередині. Вислови Йому все, що мучить тебе. Розсердься на Нього. Я не наважуюся сказати – розіпни Його! – бо це буде вже образою. Але хіба не це ми робимо тоді, коли гніваємося на життя, коли скаржимося Богові, коли в лицемірстві кажемо Йому: «Чому це сталося? Чому Ти так вчинив зі мною?»

Тобі може не подобатися те, що я кажу, але саме це ми і робимо – розпинаємо Христа. І Він вибирає це. Він хоче, щоб у тебе був зв’язок з Ним. Він каже: «Сварися на Мене, але – говори, говори зі Мною! Сперечайся зі Мною, але тільки не йди! Давай посваримося! При цьому Я не сварю тебе, але тобі здається, що Я не чую тебе, не звертаю на тебе уваги, що Я – поганий. Скажи Мені усе це!»

Бог хоче спілкуватися з тобою – навіть якщо ти при цьому сваришся на Нього. А наше відторгнення вбиває Його – коли ми покидаємо Його, коли не звертаємо на Нього уваги, коли починаємо жити так, ніби Його немає.

Один батько якось скаржився на свого сина. Його запитували: «Що з ним? Він наркоман? Злодій? Бездомний?» – «Зовсім ні». – «Але що ж він робить?» – «Він не звертає на мене уваги. Прийшовши додому, він закривається в себе в кімнаті і не розмовляє зі мною – неначе мене немає. Це вбиває мене. Мій син вбиває мене, роблячи так». От вона – відсутність зв’язку.

На Страсній седмиці в людини з’являється сильний зв’язок з Христом. Це той зв’язок, яким ми заподіюємо Йому страждання і біль, яким наносимо Йому побої і рани. Як і тоді, ми б’ємо Христа, розпинаємо Його і здобуваємо над Ним «перемогу».

А Господь, як і тоді, продовжує любити нас. Любити і відповідати нам тим, що в Нього є, – Любов’ю. Бо Його серце – не таке, як у нас. У ньому немає місця пристрастям, злості і помсті – того, що маємо ми. Тому з тих ран, що ми наносимо Йому, на нас виливаються соки Любові і Благодаті – і нічого більшого.

Коли я зараз говорю тобі все це, ти можеш подумати про мене: «Ах, який він добрий чоловік!» Але якщо ти заподієш мені біль, я не відповім тобі на це любов’ю. Тому що, окрім любові, у мені живе безліч інших почуттів – заздрість, ненависть, помста, гнів, лють.

Якось одна людина образила мене, і я довго не міг з нею розмовляти. Знадобилися місяці на те, щоб стосунки між нами налагодилися, щоб ми знову стали друзями і полюбили один одного у світі.

У Христа не було такої реакції на образи, не було таких переживань. Його серце було іншим – у ньому жила тільки Любов.

От що ми переживаємо в Страсні дні. Ми наносимо Йому побої, а Він каже нам: «Люди мої, що Я зробив вам? Чому ви так поводитеся зі Мною?» І – Іуді: «Чому ти зраджуєш Мене? Я люблю тебе». «Візьміть, їжте Тіло Моє! – каже Христос. – Я люблю вас і даю вам Своє Тіло. З’єднайтеся зі Мною і перебувайте зі Мною!»

Іншими словами, хтось ненавидів Його, а Він відповідав на це нескінченною Любов’ю.

Господь «втопив» нас у Своїй Любові. От Його реакція. І в цьому – краса Страсної седмиці. Ми набуваємо зв’язок з Христом – нехай через Хрест, через Розп’яття, але ми любимо Його, і молимося Йому, і кажемо: «Господи, зціли наші поранені серця, заспокой збентежені душі, зроби так, щоб ми примирилися з Тобою, щоб ми заспокоїлися, виливши на Тебе свої почуття. Ти ні в чому не винен. Це ми – істоти, що заплуталися, заблукали, втекли від Твоєї Любові і Твого Вчення, Твоїх заповідей, Твоєї лагідності і упокорювання».

У ці дні ми просимо Христа вилікувати наші рани, допомогти нам зцілитися, допомогти стати добрими людьми.

І коли ми зрозуміємо все це – можливо, через декілька років або через декілька десятиліть, невідомо, – ми покинемо цей світ і упокорено відійдемо до Упокореного Господа, Який розіп’явся за нас. Ми відправимося до Христа, Який, – Господь зрілості, Господь святості, Господь мудрості. І ми станемо такими ж – після усіх своїх зльотів і падінь.

Дні Страсної седмиці – це прекрасні дні, повні Любові до всіх нас, Милосердя і Прощення. Йди за Хрестом, щоб отримати прощення. Не потрібно дивитися на Розп’яття з боку і казати собі: «Ах, Бідний Христос, чому я не можу обтерти Кров з Його Тіла!» Богові не потрібна наша жалість.

У ці миті Він сповнений Слави. Він сильний у Своєму Безсиллі і Своєму Упокорюванні. Нам треба подумати про себе і запитати себе: чи прийшли ми до Хреста для того, щоб отримати прощення, відпущення гріхів від Ісуса Христа? Чи примирилися ми з собою? Чи примирилися зі своїми близькими – з дружиною, дітьми, братами?

Сядь ненадовго і заглянь у себе, щоб зрозуміти, що відбувається в твоїй душі. Не бійся Бога. Скажи Йому те, що не можеш сказати людям. Говори з Ним. Постань перед Його іконою і скажи Йому усе, що хочеш.

Пам’ятаю, як одного разу я говорив те ж саме в церкві. І після цього до мене підійшли четверо людей (троє з них були зовсім молодими, двоє юнаків і дівчина).

– Чому ви підійшли до мене? – запитав я.

– Бо тепер нам стало легше. Ми дізналися, що є такий Христос. І з таким Христом ми могли б розмовляти, такого Христа ми могли б любити. Але ми так поранили Його! Він увесь скривавлений від наших гріхів, ми не залишили на Його Тілі живого місця.

– Тобі важко зараз, – сказав я одному з них. – Чому ж ти боїшся говорити з Господом? Чому боїшся довірити Йому всі свої проблеми, усі свої пристрасті, усі помилки? Бог любить тебе.

Молитимемося, щоб з нами завжди поруч були такі люди, які допомогли б нам відчути Цього Христа, – Який Страждає з Любов’ю. Молитимемося і про те, щоб самим стати такими для своїх близьких…

Але перед тим, як уподібнитися Христу, дозволь Йому зцілити тебе, бо все це неможливо, якщо не відчути Його Любові. Якщо не відчути, що Бог любить нас такими, які ми є.

Адже яким я бачу Христа, таким я являю Його і в спілкуванні з іншими людьми. Тобто якщо я вважаю Його строгим, то і до інших людей я ставитимуся строго.

Церква – найпрекрасніше місце на землі. Це місце Спокутування і Прощення. Це місце Хреста і Воскресіння, місце, де протікає Кров Любові – гаряча і ніжна, не бажаюча помсти, а охоча простити, полюбити і обійняти. «Я хочу вийняти з тебе усе твоє пекло, – каже нам у ці дні Христос, – і узяти його на Себе».

Ми убили Безневинного Бога. А Він дивиться на нас, і Його погляд каже нам: «Діти мої! Заспокойтеся тепер. Адже ви віддали Мені все те, що обтяжувало вас. Мої руки і ноги прибиті до Хреста. З мого лоба крапає кров. Я люблю вас. Тепер ви можете заспокоїтися?»

Молитимемося про те, щоб набути цього спокою в Страсний тиждень і всі наступні тижні нашого життя, і щоб ділитися цим спокоєм з нашими близькими.

Архім. Андрій (Конанос)