Зрада тим болючіша, чим ближчим до нас є зрадник, – митрополит Антоній (Паканич)
Кожному християнинові у житті неможливо уникнути несення свого хреста. На нашому індивідуальному хресному шляху ми всі так чи інакше проходимо ті самі етапи, що пройшов наш Господь і Спаситель. І одним із таких етапів є зрада.
Зрада тим болючіша, чим ближче до нас особистість зрадника. Той же Іуда був одним із обраних – одним із дванадцяти. І зараз наша Церква, крім усіх страждань, переживає також і зраду своїх окремих чад. Можливо, на тлі мільйонів людей, які до кінця стоять за Істину, це не так впадає в око, проте Церква сумує через кожну людську душу, що зрадила Її.
Чому з’являються такі зрадники?
З часів Христа мало що змінилося, і нині кожен зрадник слідує за дорогою Іуди Іскаріота. Але чому саме Іуда зрадив свого Вчителя? Всі знають про сріблолюбство Іуди і про тридцять срібняків. Тобото Іуді бракувало від Христа земних благ. Але все набагато глибше. Багато хто дивився на Христа старозавітними очима. Для них Месія – це цар-переможець, який вижене з Ізраїлю язичників-римлян та встановить велику юдейську монархію. Але ж так вважав не тільки Іуда. Згадаймо євангельський епізод, де мати апостолів Іоана та Якова приступила до Ісуса з проханням: «щоб ці два сини мої сіли в Тебе один праворуч, а інший ліворуч у Царстві Твоєму» (Мт. 20:21). Саме тому для багатьох учнів стало справжнім випробуванням усвідомлення, що Царство Ісуса не від цього світу, що воно перебуває в іншому – духовному вимірі, що воно не вирішує миттєвих земних завдань, хоч би якими важливими вони здавались світським людям.
Деякі були розчаровані та відійшли. А Іуда пішов ще далі: він вирішив зрадити Вчителя, який його так розчарував.
У наші дні все повторюється. Адже хтось приходить до Церкви не для того, щоб врятувати свою душу, щоб з’єднатися з Христом. Одним Церква бачиться певним осередком народних традицій, втіленням «національного духу» тощо. А іншим взагалі вважається політичним інструментом чи джерелом доходу. Але на таких людей завжди чекає розчарування.
Прийшовши до Церкви, ми самі змінюємося, а ось змінити Церкву під себе неможливо. Церква насамперед проповідує Самого Христа, а не чиїсь ідеологічні погляди, – саме за це Її і переслідують, за невідповідність своїм уявним фантазіям про церковність.
Апостолам теж важко було прийняти невідсвітність Царства Христового, як Іуді. Хтось у найвідповідальніший момент утік, хтось зрікся… Але, на відміну від Іуди, всі вони знайшли в собі сили розкаятися і повернутися.
І після воскресіння Спасителя жоден з цих учнів, що колись похитнулися, більше ніколи не зрадив свого Вчителя, а багато хто безкомпромісно і безстрашно пішов на муки і смерть.
Так само й нині: всі, хто через слабкість душевну або з іншої земної причини відійшли від Церкви в найважчий для неї час, можуть розкаятися і повернутися. Господь чекає на кожного. Лише шлях Іуди, який закінчив свої дні відчаєм, веде до смерті.
