Краще б ми молилися

Чистота серця – це простота

«Блаженні чисті серцем, бо вони побачать Бога» ¹Мф. 5:8. Багато хто розцінює чистоту серця як чистоту від гріховних помислів, але серце та розум можна завалити і купою добрих помислів, просто створити бардак із добрих речей. Так ось, чистота серця – це простота, нескладність, незаваленість  усяким скарбом.

…чистота серця – це простота, нескладність, незаваленість  усяким скарбом

Чому чисті серцем Бога побачать? Тому що між ними та Богом мало перешкод, вони дивляться прямо на Нього.

Але ж ми не можемо думати тільки про Бога, нам треба і земним справам приділяти увагу? Звичайно, не можемо, але якщо чесно, як на сповіді, – у нас на добу дуже багато хвилин, навіть годин, коли можливо саме так: «Господи Іісусе Христе, помилуй мене грішного».

Якщо ми знаходимо час на ці заняття, наш розум набуде навичок бігати від поганих думок та переживань. Бігати до Христа та стояти біля Нього безвидно, безобразно. Це дуже важливо.

Ми повинні стояти не перед уявним Христом, не в ілюзії присутності Бога, а перед Богом. Це різне. Бог, якого ми намагаємось собі намалювати, уявити, вигадати, – це наш бог, вигаданий. А той Бог, який і є насправді, Він відкривається людині Сам, а не людина відкриває Його собі.

Тому в молитві ми повинні зупинити свою творчість, припинити малювати, уявляти, а дозволити Богові Самому говорити про Себе. Саме з цієї причини безвидно, безобразно ми просто тримаємо розум сухим, гранично простим, щоб не заслонити своїми враженнями образ Бога, який завжди дивиться на нас. Вся справа в тому, що часто між Ним і нами стоїть наша творчість, яка малює, творить, переживає, заважає.

 Про розсудливість

Мені хочеться трохи сказати про розсудливість. Нині про це говорять, але нерідко розпливчасто, невизначено. Найчастіше бачу, що під цим розуміють дію інтелекту.

Гадаю, розсудливість – це дар Божий, цей стан харизматичний. Розсудливість духовна – це коли ти знаєш відповідь не сам по собі, не свою власну відповідь на запитання, а коли ти говориш від Духа Святого.

Саме так, адже дар розсудливості завжди вважався дуже високим даром у Церкві. Зверніть увагу, я знову кажу, що цей дар мають не академіки та професори, а люди, які живуть правильним духовним життям. Життям уважним, молитовним, зосередженим. Вони мають цей дар. Ми також торкаємося цього дару Духа Святого – лише значно менше.
Наша розважливість повинна підказувати нам, що ми далеко не в досконалому стані, що наше життя сповнене помилок. Тому ми повинні бути обережними у своїх міркуваннях, більше радитися, не приймати поспішних рішень. Це теж розважливість і для нашого рівня непогана.

Взагалі часто ми знаємо, як вчинити, але наш складний розум ускладнює проблему надмірними міркуваннями, заплутує нас, приводить у розгубленість, паніку. Краще б ми молилися.

Взагалі часто ми знаємо, як вчинити, але наш складний розум ускладнює проблему надмірними міркуваннями, заплутує нас, приводить у розгубленість, паніку. Краще б ми молилися.

Молилися правильно, тобто на молитві думали не про проблему, а про Христа. Мета молитви – не пояснювати Господеві, що в тебе сталося і чому. Хіба не знає Бог? Метою молитви є сам Христос, тобто нам потрібно знайти розумом Христа і стояти перед Ним.

Коли ти перед Ним, то можеш нічого не говорити, нічого не пояснювати. Ти говориш Йому просто: «Господи, Іісусе Христе, помилуй мене». І це має бути просто. Інакше складність відведе тебе від Господа.

Виконання заповідей

Багато хто каже, що виконанням заповідей вони наближаються до Бога. А мені не вдається виконувати заповіді. Хочу, намагаюся, плачу – і не виходить. Я думаю, ні в кого не виходить тому що, якби справа була лише в заповідях, Христос залишив би нам лише заповіді. Але Він залишив Самого Себе, сказавши: «Без Мене нічого не можете робити» ²Інн. 15: 5.

… якби справа була лише в заповідях, Христос залишив би нам лише заповіді. Але Він залишив Самого Себе

Тому ми не намагаємося звершувати лише зовнішній подвиг. Ми розуміємо, що він повинен бути заснований на правильному внутрішньому, розумному житті.

Правильне внутрішнє життя приводить розум до Христа. І у Христі зовнішній подвиг набуває мудрого, розважливого напрямку. Зовнішній подвиг недосконалий без розумного життя.

Розумне життя – це не внутрішня боротьба, це, як ми вже казали, втеча від боротьби. Втеча до Христа. Навіть у суперечності з гріхом ви все ж таки приділяєте йому увагу, віддаєте сили душі. Краще віддайте все це Христу. Навіть у боротьбі, у незгоді з гріхом він, гріх, все одно забруднює вашу душу, залишає в ній пам’ять гріха, і колись на цю пам’ять серце може відповісти співчуттям.
Нехай у вашому серці завжди буде лише Христос.

Ви можете сказати, що не думаючи про гріхи, ми можемо перестати переживати свою недосконалість, свою зіпсованість. Якщо ви будете жити внутрішнім духовним життям і наближатися до Христа, то ви почнете бачити Христом, чути Христом, розуміти Духом Святим.

Якщо ви будете жити внутрішнім духовним життям і наближатися до Христа, то ви почнете бачити Христом, чути Христом, розуміти Духом Святим.

І це бачення дозволить дивитися чисто, неспотворено і на себе, і на Христа. На себе, як на бідного грішника, нескінченно малого в порівнянні з величиною досконалості Христа, Який, із любові до нас, порушує цю дистанцію, йдучи нам назустріч.
Чисте серце дуже чуйне і бачить, і переживає гріх. Тому всі святі, чим чистішими ставали, тим більше плакали за себе.

Покаяння

Можна вивчати свої гріхи, копорсатися в них, як у гної, і так набувати смирення. А можна шукати Христа як світло, як чистоту, як духовний зір і так починати бачити чуйно, гостро, неспотворено. Тобто спочатку – Христос, і у Христі – покаяння. Покаяння не те, що ти видавив із себе, зобразив, а те, що народилося від Духа Святого. Так у всьому: спочатку Христос, потім покаяння (нелицемірне). Спочатку Христос, потім любов (а Він є любов).
Чому Господь залишив нам таїнство Сповіді? Для того, щоб ми могли, покаявшись щиро, почувши від Христа «Прощаю і відпускаю», перестати носити в собі пам’ять про гріх, як про грязюку, яка забруднює серце.

Загостри в у своєму серці пам’ять про те, що ти дуже великий грішник. Але не перебирай, як дорогоцінні перлини, деталі гріхів. Тримай свій розум там, де чисто.

Подаруй святість

Не треба намагатися змінити світ, переживаючи за нього, – ти і себе втратиш, і світ не врятуєш. Замість пустих добрих переживань подаруй світу щось реальне. Подаруй святість. Якщо надто високо, то нехай це буде прагнення святості, щире, не ілюзорне.

Замість пустих добрих переживань подаруй світу щось реальне. Подаруй святість. Якщо надто високо, то нехай це буде прагнення святості, щире, не ілюзорне.

Святість – це віддзеркалення світла Христового від себе. А щоб відбивати, треба бути в Його променях.
Будь завжди зі Христом. Твої думки, почуття, емоції, переживання – нехай усе це буде не ти, нехай це буде Христос.
Наречений – Христос, а ти лише друг нареченого. Друг – це так високо і так відповідально.
Чому ми дозволяємо собі Іісусову молитву, чому говоримо про розумне життя, хіба ми святі чи хоча б праведні?
Ні, ми промовляємо Іісусову молитву саме тому, що ми грішники, дуже великі, ми вмираємо та шукаємо засіб для спасіння, й іншого не знаходимо.
Ми маємо щось робити, інакше – пекло.
І через помилкове смирення, яке схоже на недбальство, відмовлятися від засобу, який дає Христос через святих отців, було б великою дурістю.

Протоієрей Сергій Баранов. Лети високо! Життя як молитва