Неділя про Самарянку

Неділя про Самарянку

У п’яту неділю по Пасці, четверту після Пасхи, Православна Церква згадує зустріч і розмову Іісуса Христа із Самарянкою.

Під час Божественної літургії цього дня читається наступний Євангельський уривок:

Ось приходить Він до міста самарянського, що зветься Сихар, поблизу землі, яку Яків дав синові своєму Йосифу. Була там криниця Якова. Іісус, утомившись з дороги, сів біля криниці, а було близько шостої години.

Приходить жінка з Самарії набрати води. Іісус говорить їй: дай Мені напитися. Бо ученики Його пішли до міста, щоб купити їжі.

Жінка-самарянка каже Йому: як Ти, будучи юдеєм, просиш напитися у мене, самарянки? Адже юдеї не знаються з самарянами.

Іісус сказав їй у відповідь: якби ти знала дар Божий і Хто говорить тобі: дай Мені напитися, – то ти попросила б у Нього, і Він дав би тобі води живої.

Говорить Йому жінка: Господи! Тобі і зачерпнути нема чим, а криниця глибока; звідки ж Ти маєш воду живу? Невже Ти більший за отця нашого Якова, який дав нам криницю оцю і сам з неї пив, і діти його, і худоба його?

Іісус сказав їй у відповідь: всякий, хто п’є цю воду, знову буде спраглим. А хто питиме воду, яку дам Я йому, той не буде спраглим повік; але вода, яку дам йому Я, стане в ньому джерелом води, що тече в життя вічне.

Говорить Йому жінка: Господи, дай мені цієї води, щоб я не хотіла пити і не приходила сюди черпати.

Іісус говорить їй: іди поклич чоловіка свого і приходь сюди. Жінка сказала Йому у відповідь: не маю я чоловіка.

Говорить їй Іісус: правду сказала, що чоловіка не маєш, бо п’ять чоловіків мала, і той, кого маєш тепер, не чоловік тобі; це ти правду сказала.

Жінка говорить Йому: Господи, бачу, що Ти пророк. Батьки наші поклонялися на цій горі, а ви говорите, що місце, де належить поклонятися, знаходиться в Єрусалимі.

Іісус говорить їй: жінко, повір Мені, що надходить час, коли будете поклонятись Отцеві, і не на цій горі, і не в Єрусалимі. Ви кланяєтеся тому, чого не знаєте, а ми кланяємося тому, що знаємо, бо спасіння – від юдеїв. Але прийде час, і нині вже є, коли справжні поклонники кланятимуться Отцеві духом та істиною, бо таких поклонників шукає Отець Собі. Бог є Дух, і тим, що поклоняються Йому, належить поклонятися духом та істиною.

Жінка говорить Йому: знаю, що прийде Месія, званий Христос; коли Він прийде, сповістить нам усе.

Іісус сказав їй: це Я, Який розмовляю з тобою.

В цей час прийшли ученики Його і здивувалися, що Він розмовляє з жінкою; проте ніхто не сказав: чого Тобі треба? Або: про що говориш з нею?

Тоді жінка залишила свій водонос, пішла до міста і сказала людям: ідіть, побачите Чоловіка, Який сказав мені про все, що я зробила; чи не Він Христос?

Вони вийшли з міста і пішли до Нього.

Тим часом ученики просили Його, кажучи: Учителю, їж. Він же сказав їм: Я маю їжу, якої ви не знаєте. Тому ученики говорили між собою: хіба хто приніс Йому їсти?

Іісус говорить їм: Моя їжа є творити волю Того, Хто послав Мене, і звершити діло Його. Чи не кажете ви, що ще чотири місяці, і настануть жнива? А Я говорю вам: зведіть очі ваші і погляньте на ниви, як вони пополовіли і готові до жнив. Хто жне, той одержує нагороду і збирає плід у життя вічне, щоб і сівач, і жнець разом раділи. Бо про це є правдиве слово: один сіє, а інший жне. Я послав вас жати те, над чим ви не працювали: інші працювали, а ви ввійшли в їхню працю.

І багато самарян з міста того увірували в Нього за словом жінки, яка засвідчила, що Він сказав їй про все, що вона зробила. І тому, коли прийшли до Нього самаряни, то просили Його побути в них; і Він пробув там два дні. І ще більше увірувало в Нього за Його словом.

А жінці тій говорили: вже не через твої слова віруємо, бо самі чули і знаємо, що Він істинно Спаситель світу, Христос.1Євангеліє від Іоанна 4:5-42

Бесіда Господа зі самарянкою біля колодязя спонукає нас згадати історичний контекст. Самаряни були інородцями та єретиками. Коли язичницькі завойовники виселили народ із Землі Обітованої, вони заселили на їх місце своїх язичницьких підданих. Ці язичники змішалися із залишками ізраїльтян – «народом землі»: занадто бідними, безграмотними та незначними людьми, щоб морочитися з їх виселенням.

Самаряни поклонялися як Богові Ізраїльському, так і поганським ідолам. Поступово в них склався власний монотеїстський культ, що спирався на ті ж книги Мойсея, – який здавався благочестивим юдеям обурливою пародією.

Стосунки між двома громадами були стабільно поганими. Ми звикли чути про «милосердного самарянина», і часто від нас вислизає сенс притчі, який був ясний слухачам Господа: самарянин був останнім, від кого юдею варто було б чекати милості. Тому й самарянка біля колодязя дивується, що Господь починає говорити з нею; дивуються учні.

Власне, у будь-якого порядного юдея того часу були принаймні три причини не розмовляти з цією жінкою. Вона була самарянкою – тобто напівкровкою та єретичкою. Вона була жінкою. І вона була жінкою зі, скажімо м’яко, складним особистим життям. П’ять чоловіків, і нинішній – не чоловік, а незрозуміло хто. Вона не приходить до колодязя уранці – як усі, а йде вдень, у спеку, щоб не потрапити на очі – і на гострі язики – односельчанок.

Це все так знайомо: етнічна та релігійна неприязнь, зневага до людей, які випали з числа благополучних і “порядних”, але самарянці доводилося ще гірше. Традиційне суспільство чистіше, з одного боку, але з другого боку, жорстокіше: жінка, яка зіпсувала собі репутацію, назавжди виключалася з числа “пристойних”. Просто заговорити з нею – вже скандал.

Але Господь дивиться не на це. Він бачить у цій жінці людину, безсмертну душу, яку Він прийшов врятувати для вічності. 

Але Господь дивиться не на це. Він бачить у цій жінці людину, безсмертну душу, яку Він прийшов врятувати для вічності. 

Вже в тому, що Він говорить з нею, відкривається те, як Бог бачить людей.

На монетах минулого було зображення правителя, за наказом якого карбувалися гроші. Так і кожна людина несе на собі образ Божий. У золотій монеті, що впала в бруд, ми бачимо золото, а не бруд; ми знаємо, що бруд можна змити. Так і Христос, Який знає про цю жінку абсолютно все, бачить у ній, передусім, не бруд. Він бачить у ній образ Божий, який Він прийшов врятувати та відновити.

…кожна людина несе на собі образ Божий. У золотій монеті, що впала в бруд, ми бачимо золото, а не бруд; ми знаємо, що бруд можна змити. Так і Христос, Який знає про цю жінку абсолютно все, бачить у ній, передусім, не бруд. Він бачить у ній образ Божий, який Він прийшов врятувати та відновити.

Самарянка спасенна
 

і

І самарянка відгукується на цей погляд Божий вірою. Ми бачимо це по тому, як вона зустрічає Його викриття, коли Господь каже:Бо п’ять чоловіків мала, і той, кого маєш тепер, не чоловік тобі2Інн. 4:18.

Вона могла б вибухнути гіркотою, гнівом, образою – адже її напевно багато разів дорікали її невлаштованим особистим життям – із зарозумілим презирством, із глумливими кепкуваннями. Їй вказували на її гріхи, щоб принизити, штовхнути, уразити. Так легко образитися, розвернутися, піти – але самарянка не йде. Вона вірить, що ця таємнича людина вказує їй на її гріхи не за тим, щоб принизити чи посміятися, а щоб спасти.

Віра приймає викриття – бо довіряє Тому, від Кого вони виходять. І жінка не виправдовується, не сперечається, не вказує на якісь пом’якшувальні обставини – вона визнає: “Господи, бачу, що Ти пророк3Інн. 4:19 – і запитує про те, чиє богошанування істинне: юдеїв чи самарян.

І відповідь Господа звучить несподівано – несподівано і для неї, і для сучасного читача. Самарянка може чекати тисячу першого раунду полеміки між двома релігійними громадами. Сучасний читач чекає чогось на кшталт “гаразд, ми всі поклоняємося одному Богові, насправді, яка різниця, на якій горі”.

Але Господь не каже ні того, ні другого. З одного боку, між богошануванням двох громад є різниця: юдеї праві, а самаряни ні. Але з другого – те спасіння від юдеїв, яке очікувалося, вже прийшло. Воно тут. Христос є спасіння. Тепер люди з усіх народів поклонятимуться Господу духом та істиною”, а не на тій або іншій горі.

Так, у цій богословській суперечці праві юдеї – але є щось нескінченно важливіше. Вода Життя, яку дасть Христос тим, хто вірує в Нього. Тут йдеться про Святий Дух, сходження Якого вже обіцяне Пророками: Бо Я виллю води на спрагле і потоки на висохле; виллю дух Мій на плем’я твоє і благословення Моє на нащадків твоїх4Іс. 44:3.

І ми бачимо, як відбувається диво: жінка принижена і зневажена, яка не сміє прийти до колодязя з ранку, щоб зайвий раз не потрапити нікому на очі, набуває найбільшої гідності та відваги. Вона залишила свій водонос, пішла до міста і сказала людям: ідіть, побачите Чоловіка, Який сказав мені про все, що я зробила; чи не Він Христос?5Інн. 4:28,29. І в її свідченні є щось настільки могутнє, що люди не можуть від неї відмахнутися.Вони вийшли з міста і пішли до Нього6Інн. 4:30.

Самарянка – бідна грішниця, але грішниця, на яку поглянув Бог, і її життя повністю змінилося. Вона не відвернулася від цього погляду, не образилася на викриття, і спасіння досягло її – а через неї багатьох інших.

Сергій Худієв

 

Wayfarer

Wayfarer

0 0 голосів
Рейтинг статті
Підписатися
Сповістити про
guest
0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
Wordpress Social Share Plugin powered by Ultimatelysocial
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x
Wordpress Social Share Plugin powered by Ultimatelysocial
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x