Біографія

Отець Порфирій народився в 1906 році в дуже бідній, але благочестивій родині в селі Агіос Іоанніс у Каристії на острові Евбея¹Евбея – острів на східному узбережжі Греції, неподалік від Афін..

Усю його освіту становили два класи початкової школи. Грамоті, за його словами, він навчився, читаючи Євангеліє та церковні богослужбові книги. Щоб матеріально підтримати сім’ю, поїхав на будівництво Панамського каналу. Маленький Євангелос, так звали Старця, працював на городі і пас у прилеглих полях кількох овець, що належали їхній родині. Там він і прочитав життя святого Іоанна Колова²Преподобний Іоанн Колов мешкав в єгипетській пустелі в п’ятому столітті в монастирі преподобного Пимена Великого. Преподобний Іоанн був лагідним, смиренним і працьовитим ченцем. Спочатку Іоанн працював без духовного керівника, але потім він усвідомив, що суворі подвиги необхідно виконувати під наглядом досвідченого в духовному житті старця..

Святий образ цього преподобного глибоко запав у його душу, і він вирішив наслідувати його.

Ще зовсім юним, віком 13–14 років, він вирушив на Святу Гору Афон. Там він зупинився в скиті Кавсокалівія³Кавсокалівія — скит із 40 калівами, деякі не мають храму, половина келій нині порожня. Знаходиться за Пустирем, дорогою до Великої Лаври, на скелях. Назва походить від імені засновника прп. Максима Кавсокалівіта († 13 січня 1365), котрий щоразу, коли поруч із його калівою поселялися інші ченці, спалював її, піднімаючись усе вище в гори. Саме так і одержав він своє прізвисько, адже «Кавсокалівіт» по-грецьки означає “спалює каліву”. Під час зустрічі з великим учителем усвідомленої молитви Григорієм Сінаїтом, той переконав святого Максима влаштуватися десь на постійній основі, щоб ченці могли долучитися до його праведності. Біля печери прп. Максима виникло чернече поселення, його центром був храм Преображення Господнього, що розташовувався вище на північний захід від нинішнього скиту (нині є руїнами). Отці завжди шанували Максима Кавсокалівіта як людину великої духовності, а одразу після його успіння — як святого. і став послушником у келії, де жили два дуже добрі, але суворі старці. Із ними він прожив 5–6 років.

На Святій Горі отець Порфирій дізнався, що таке чернече життя, що таке «досконалість», «те, що приносить радість», як він казав, послух, і чиста любов до Бога. Там він, щирий і чистий юнак, отримав дар яснобачення.

Несподівано отець Порфирій дуже серйозно захворів, і Бог показав, що хоче послати його у світ, щоб він міг, за цією благодаттю, надихати, втішати і наставляти там людей. Молодий чернець повернувся на батьківщину, на острів Евбея, зупинившись у монастирі Святого Харалампія в Авлонарі. Там його тяжка хвороба пройшла.

У віці двадцяти років він зустрівся з Синайським архієпископом Порфирієм, який, вражений високими обдаруваннями молодого ченця, рукоположив його в ієромонахи, давши своє ім’я Порфирій. Отець Порфирій детально описав архієпископу монастир на Синаї, хоча сам ніколи там не бував!

«Иже премудры ловцы явлей»

Коли монастир Святого Харалампія передали черницям, отець Порфирій переїхав до монастиря Святого Миколая у Вафії, на Егіні. В 1940 Старець приїхав до Афін, де був призначений настоятелем храму Святого Герасима при поліклініці, що знаходиться поруч з площею Омонія. Там він протягом 33 років служив Богу і людям, живучи в смиренній невідомості та здійснюючи великі подвиги во славу Божу. Тисячам людей він допоміг знайти мир Божий.

Отець Порфирій допомагав навіть лікарям, ставлячи, завдяки своєму дару прозорливості, точні діагнози. Благодаттю Божою він зцілив багатьох хворих.

Все це робив безграмотний, за світським поняттям, але чудово знаючий святу грамоту Божу Старець. «Иже премудры ловцы явлей», – співається у тропарі Святої Трійці.

Закінчивши своє служіння в храмі Святого Герасима і пішовши за штат, отець Порфирій кілька років прожив при храмі Святого Миколая в Каліссії, в Пентелі⁴Район у передмісті Афін. Нарешті він переїхав до Мелісі в Малакасу, розташовану приблизно за 39 кілометрів від Афін у бік Ламії, а потім ще за п’ять кілометрів по дорозі до Оропосу.

Там він жив так само смиренно, як і раніше, переносячи безліч своїх хвороб, які Бог за Своєю любов’ю дарував йому, за словом Апостола, як жало в тіло… щоб не звеличувався⁵(2 Кор. 12, 7).

Мелісі стали місцем справжнього масового паломництва. Старець прагнув безвісності, але Бог прославив його.

«Світ, – напише він згодом, – вважає мене доброю людиною, і всі кажуть, що я святий. Але я почуваюся найгрішнішою людиною на світі… і прошу всіх, хто знав мене, молитися за мене».

Старець смиренно спочив у своїй келії у скиті Кавсокалівія на Святій Горі 2 грудня 1991 року. Він отримав повідомлення від Бога, що його кінець вже близький, і побажав смиренно закінчити життя далеко від світу, у тиші та спокої Господньому.

Ніхто, крім насельників Кавсокалівії, не знав про його смерть. Його поховання пройшло дуже просто, скромно, по-чернечому, на тій землі, яку Пресвята Богородиця обрала Своїм наділом.

Після поховання отця Порфирія ченці з його келії вночі, нікого про це не сповістивши, викопали та приховали його останки.

Тепер ніхто не знає де вони знаходяться.

Таким був заповіт отця Порфирія: він не хотів, щоб до його могили почалося паломництво.

Після смерті Старця багато його духовних дітей стали писати про нього статті в різних періодичних виданнях і видавати книги. У них вони розповідали про свої власні зустрічі з отцем Порфирієм, наводили випадки з життя інших людей, як кліриків, так і мирян, які близько знали Старця. У житті багатьох людей отець Порфирій відіграв дуже важливу роль. Ці книги православні люди полюбили настільки, що деякі витримали кілька видань. Різні розповіді про Старця, бесіди з ним, його поради та роз’яснення складних питань, дивовижні спогади про нього його чад, слова вдячності – таким був їхній зміст.

Але прекрасні настанови, повчання і приклади з особистого досвіду Старця, що дають нам правильні орієнтири в житті, були розсіяні серед багатьох книг, і це спонукало доктора богослів’я Костянтина Караколі зібрати їх разом, розмістити по темах і опублікувати в одному збірнику, який, таким чином, включив би всі книги про отця Порфирія.

Збірник «Квіткослів порад» у перекладі з новогрецького ієромонаха Агафангела (Легача) був виданий у 2008 році пустинню Нова Фіваїда Афонського Російського Пантелеймонового монастиря.

До цієї книги увійшли й дані повчання Старця, що стосуються народження та виховання дітей, їх духовного та тілесного здоров’я, взаємин дітей та батьків, а також взаємин самих батьків. У ній читач, безперечно, знайде відповіді на численні питання, що виникають у сімейному житті.

Коли нам будуть незрозумілі, через духовну недосконалість, деякі поради отця Порфирія, не варто цим бентежитися. Можливо, ми зрозуміємо їх з часом, або можна запитати роз’яснень у більш духовно досвідченої людини. Найголовніше – майте добрий настрій, будьте відкриті до того, щоб сприйняти дух настанов.

Отець Порфирій часто вчив нас просто своїм прикладом. Надихаючись молитвою, любов’ю і прикладом старця, ми зможемо вирішити проблеми, які мучили нас протягом багатьох років.

(Від видавництва)

Ти зробиш аборт?

– Герондо, зараз, поки я ще на початку вагітності, всі радять мені пройти передродове обстеження. Це робиться для того, щоб бути впевненою, що в тебе нормальна дитина без будь-яких фізичних відхилень.

– А що ти робитимеш, якщо у дитини є відхилення? – Запитав мене батько Порфирій. – Зробиш аборт? Якщо ти зробиш аборт, то краще й не питай у мене жодних порад. Тоді мені вже не буде чого тобі сказати.

Якщо ви не любите один одного…

Одні молодому подружжю Старець сказав: «Оскільки ви не любите один одного, у дитини, яка скоро має народитися, будуть проблеми». Це пророцтво отця Порфирія сповнилося. Старець вважав, що відсутність кохання між подружжям неодмінно стане причиною проблемного характеру в дитини. Отець Порфирій показав дієвість педагогічної теорії, за якою «виховання дитини починається з його зачаття».

Вони теж сироти!

Якось ми сиділи разом із отцем Порфирієм і розмовляли. Він говорив нам про трагічну тотальну нестачу в наш час любові у світі. Це, за його словами, викликає у людей почуття самотності, пригніченості, страху, невпевненості у собі та невпевненості у завтрашньому дні.

«Ви сходіть, – сказав він, – до дитячого будинку, подивіться там на лихо. маленьких сиріт. Вони, як ягнята, що втратили свою матір, шукають, хто ж із відвідувачів дасть їм хоч трохи кохання. Діти просто ринуть до такої людини, і їх уже важко від неї відірвати. Сходіть, подивіться, як вони прагнуть кохання. А чим відрізняються від них діти, яких батьки не люблять? Вони такі самі сироти».

Ти пораниш, навіть якщо мовчиш

Отець Порфирій говорив: «Коли люди гніваються і обурюються, то, навіть якщо вони стримуються і нічого не говорять, від них, тобто від того зла, яке знаходиться в них усередині, виходить якась зла сила, яка згубно впливає на оточуючих. Батьки негативно впливають на своїх дітей, коли, бачачи, що ті їх не слухаються, дратуються, але стримують себе і нічого не говорять. Вони думають: “Щоб не травмувати дитину, я нічого не буду їй зараз говорити”.

Звідки їм знати, що їхнє обурення насправді є мечем, що завдає смертельної рани! Ти чуєш, що я тобі говорю? Смертельну рану! Ти, навіть не вимовляючи жодного слова, можеш на смерть вразити свого ближнього. Наша душа не є матеріальною, і тому на неї реально впливають різні духовні сили, як добро, так і зло».

Коли одна людина запитала Старця про складнощі спілкування у себе на роботі, той дав йому таку пораду:

«Ніколи не думай про інших погано. Своєю молитвою, своїм зверненням до Христа ти надаєш сприятливий вплив на своїх ближніх. Думаючи погано про людей, впливаєш на них негативно».

Неспокійна дитина

– Як нам бути, герондо? Наша дитина дуже неспокійна і полохлива.

– У цьому цілком винні ви самі. Ще коли він перебував в утробі, ви своїм поганим ставленням один до одного завдали йому душевних травм, сліди яких він носитиме на собі все життя.

Він малий, але… розуміє багато чого!

Отець Порфирій казав, що батьки повинні завжди стежити за своєю поведінкою, навіть у присутності немовлят. Не слід думати: “Він малий і нічого не тямить”.

Подивіться, з якою увагою немовля, яке ще навіть не вміє ходити, розглядає кожну нову людину, що входить до неї в дитячу. За лічені секунди, коли ви не встигнете навіть ні про що подумати, малюк зробить висновок про те, що ви за людина, і дасть вам свою психологічну оцінку.

Коли отець Порфирій був настоятелем храму при міській лікарні в Афінах, багато лікарів, які там працюють, усвідомлювали, що він наділений від Бога надзвичайними дарами, і віддавали йому особливу шану. Вони часто просили його помолитися перед складною операцією або ж, коли самі вагалися з визначенням діагнозу, питали його думку.

Якось лікарі покликали блаженного старця, щоб дізнатися, що він думає щодо одного незвичайного випадку, з яким вони зіткнулися. Жінка в лікарні народила потворну дитину. У немовляти на щоці був наріст темного кольору, що формою нагадує баклажан. Перш ніж висловити свою думку, отець Порфирій захотів зустрітися з матір’ю дитини. З розмови з нею він дізнався, що по сусідству з її сім’єю жив один молодий чоловік, який мав на обличчі таку ж родиму пляму, як у немовляти, що тільки що народилося. Жінка часто, оскільки вони були сусідами, на вулиці зустрічалася з ним і, звісно, його постійно жаліла.

Коли вона вийшла заміж і вже була в положенні, обличчя її сусіда стало для неї кошмаром. Бачачи цього молодика, вона думала: «Який жах для матері мати таку дитину. Якби я була на її місці, то як би це винесла?»

Сумні думки, які часто мучили жінку в період її вагітності, вплинули на плід. В результаті народилося немовля з настільки ж страшним обличчям, як і у сусіда цієї жінки. Так отець Порфирій пояснив цей феномен лікарям лікарні та матері новонародженого немовляти. Усі з ним погодились.

Старець радив одному лікареві педіатру:

– Говори жінкам, що вони повинні усвідомлювати, як високо вшанував їх Бог, сподобившись стати матерями. З моменту зачаття плоду вони мають друге життя.

Нехай вони розмовляють з немовлям, пестять його, погладжуючи свій живіт. Дитина якимось таємничим чином усе це відчуває.

Матері повинні з любов’ю молитися за своїх дітей. Дитина, яка вже народилася, так і перебуває ще в утробі, відчуває нестачу материнської любові, нервозність матері, її гнів, ненависть і отримує травми, наслідки яких відчуватиме все своє життя.

Святі почуття матері та її святе життя освячують немовля від моменту його зачаття.

Все, що я щойно сказав, треба добре пам’ятати не лише матерям, а й майбутнім батькам.

Твоя дитина захворіла через твою гордість

Одна вихована та освічена жінка відвідала старця, щоб поділитися з ним своїми муками через неврастенію⁶Неврастенія — психічний розлад з групи неврозів, серед проявів якого підвищена подразливість, стомлюваність, втрата здатності до тривалого розумового й фізичного зусилля. Неврастенія виникає зазвичай при поєднанні психологічної травми з надмірно напруженою роботою й фізіологічними поневіряннями (хронічне недосипання, відсутність відпочинку тощо). своєї дитини. Слова отця Порфирія пролунали для неї як грім серед ясного неба. Старець сказав, що дитина захворіла через її гордість і вона одужає, якщо вона буде змирятися і почне жити духовним життям.

Після цієї розмови жінка була дуже пригнічена. Коли вона вийшла з келії, то просто задихалася від сліз. Однак при наступних зустрічах із цією жінкою отець Порфирій її втішив і вдихнув у неї мужність та надію на зцілення дитини.

В одних випадках «лікарське» втручання старця обмежувалося порадою: «Вчини так, як навчить тебе Бог»; а в інших – просто мовчазним благословінням. Все це було дієво та відповідало можливостям і потребам кожного.

Так добре розумітися на психології і… втратити дитину!

Старець із гіркотою розповідав мені про батьків одного юнака, що збився зі шляху:

«Його батько та мати – дуже освічені люди. Вони чудово розуміються на психології і, незважаючи на свої знання, втратили свою дитину. Яка користь від цієї освіти? Тільки Божа благодать, тільки наша істинна любов, якщо ми таємниче приносимо її в жертву за своїх ближніх, може врятувати і нас, і їх».

Хлопчик збунтувався через вашу гордість

Батьки одного хлопчика, який захворів на неврастенію, звернулися за порадою та допомогою до отця Порфирія. Старець одразу побачив душу дитини і сказав: «У вашого сина дуже хороша душа, краще, ніж моя. Вона здорова. Просто хлопчик отримав душевну травму та збунтувався. Причина цього – ваша гордість, а також погана компанія, в яку потрапила ваша дитина. Тільки ваша особиста святість принесе йому одужання».

Почувши ці слова, мати в розпачі залилася сльозами, вважаючи святість чимось для неї недосяжним. Тоді Старець сказав їй:

«Не думай, що святість це щось недоступне для людини. Освятитись легко. Треба тільки здобути смиренність і любов».

Бунтівна дитина і хороший батько

Отець Порфирій казав, що добрий батько ніколи не повинен втрачати інтересу до своєї дитини. Навіть тоді, коли діти вступають у перехідний вік, стають жорсткішими, починають бунтувати, не слухатися, їхні погляди часто починають розходитися з батьківськими. Саме тут і має проявлятися мистецтво та любов доброго батька.

Діти, поки вони не подорослішають, за своєю недосвідченістю роблять багато нерозумних вчинків, викликаючи цим роздратування і гнів батьків, особливо батьків. Іноді глава сімейства стає запеклим і, необачно забуваючи про необхідність залишатися добрим батьком, стає суворим поліцейським. Шкода, яку він завдає в цьому випадку своїй дитині, дуже часто буває невиправною.

Якщо молодий чоловік твердо переконається в тому, що його батько – справді добрий батько, якщо він усвідомлює, що той саме по-батьківськи терпить його безрозсудні витівки, то до самої своєї смерті згадуватиме свого отця і говоритиме: «Мій отець був святою людиною. Я дуже добре його знав у той час, коли в мені вирувало юнацьке божевілля».

Порятунок дитини залежить від вашого власного освячення

Батьки однієї дитини з тяжким характером, що досяг перехідного віку, приїхали до отця Порфирія. З скорботою вони розповіли йому про свої проблеми з вихованням дитини та попросили у нього поради.

Отець Порфирій почав говорити про те, що вони повинні звернути увагу на своє духовне життя. Батьки знову і знову поверталися до розмови про дитину, але Старець продовжував говорити їм про їхні християнські та батьківські обов’язки.

Тоді відвідувачі з подивом сказали йому: «Герондо, ми прийшли сюди не заради себе. Все, що Ви нам кажете, ми й так знаємо. Ми прийшли заради нашої дитини». На що отець Порфирій відповів їм: «А я весь цей час і говорив вам саме про вашу дитину. Невже ви не розумієте, що порятунок вашої дитини залежить від вашого власного освячення? Не теоретичного, а практичного освячення!

Потім, трохи помовчавши, Старець додав: «Якщо ви дійсно любите свою дитину, то маєте почати прагнути святості негайно! Зараз я побачив його душу … Вона мертва ».

Причина проблем у дітей

Одна мати, яка мала серйозні труднощі з дітьми, запитала старця: «Геронда, мої діти такими народилися чи це наші помилки стали причиною їхніх проблем?». Отець Порфирій відповів: «Причина їхніх проблем – ваші помилки. Хоча на ваших дітей погано впливають і їхні друзі, які живуть у гріхах і обмовляють Христа».

Ніколи…

– Ніколи ваші діти не повинні чути, як ви сваритеся між собою. Навіть те, що ви підвищуєте голос один на одного!

– Але хіба це можливо, герондо?

– Звісно, можливо! Тому добре запам’ятайте мої слова: ніколи ніяких сварок при дітях. Ніколи!

«Заплутані» діти «заплутаних» батьків

Якось Старець розмовляв з нами про «заплутаних» дітей «заплутаних» батьків. Про дітей, які мають психологічні проблеми через те, що їхні батьки, постійно конфліктуючи між собою, створюють у домівці вкрай негативну атмосферу.

Отець Порфирій вважав, що проблеми обрушилися на цих дітей вже тоді, коли вони ще перебували у утробі своїх матерів. Тому що під час вагітності їхні матері не дбали про те, щоб вести мирне, спокійне, розмірене життя, молитися і вдаватися до Таїнств Церкви.

Мені запам’ятався випадок, коли Старець порадив одній матері п’ятьох дітей провести місяць поза домом, бо через її нерозумну поведінку діти постійно сварилися між собою. Вони не могли нічого відкрито сказати своїй матері, нервували і часто звертали своє роздратування один на одного.

Маючи великий дар розсудливості, отець Порфирій у кожній окремій ситуації діяв по-різному. Він не мав одноманітності у підході до людей. Старець знав, яку пораду під силу виконати тій чи іншій людині.

Десять чоловік могли поставити йому одне й те саме питання і отримали б різні відповіді. Це називається «індивідуальністю пастирського підходу».

«Духовна ласка» молитви

Завжди, коли старець говорив про молитву, він мав на увазі не поверхневу молитву, що виконується іноді, але глибоку і тривалу.

Одна знайома жінка просила мене спитати отця Порфирія про проблеми свого сина. Старець сказав мені:

«Дитина має внутрішні труднощі. Це пояснює мотиви його поведінки. Сам по собі він добрий і не хоче робити того, що робить. Але щось змушує його чинити інакше, він чимсь зв’язаний. Хлопчика марно виправляти переконаннями, порадами чи погрозами. Все це принесе лише зворотній результат, і дитина може стати ще гіршою або залишитися такою, якою вона є.

Але він має шанс позбутися своїх проблем. Щоб це сталося, мати повинна прагнути до святості.

Щоб хлопчик здобув свободу, необхідно, щоб поряд з ним знаходилася свята людина, людина любові, та, яка б не наставляла її, не залякувала, а просто жила у святості. Тоді дитина, бачачи її святе життя, буде заздрити і почне наслідувати. І насамперед дитині потрібна людина молитви.

Гаряча, сильна молитва. Молитва творить чудеса. Мати любить гладити і пестити свою дитину. Але вона повинна вправлятися й у “духовній ласці” молитви. Коли мати без молитви хоче погладити дитину, вона скидає ручки і відштовхує її від себе. Але коли вона палко про себе молиться за свого сина, тоді він відчуває у своїй душі незрозумілу “духовну ласку”, яка тягне його до матері. У своїй молитві за дитину мати повинна горіти, подібно до свічки.

Нехай вона молиться про себе, простягнувши свої руки до Христа і таємничо обіймаючи ними свою дитину».

Чим більше ти молишся, тим більше твоя дочка приймає добрих помислів

Якось старець сказав мені: «Ти благочестивий чоловік. І хочеш змусити своїх близьких бути такими ж глибоко віруючими і благочестивими людьми, як і ти. Думаєш, що з цього щось вийде?

Одна тільки шкода.

Примус викликає у людей опір.

Ти кажеш людині “зроби це”, а вона не робить, бо це ти їй сказав. У ньому здіймається хвиля протидії, і він ігнорує твої слова. Але якщо ближній помітить, що й ти сам щось робиш, тоді, можливо, і він почне щось робити. Людина бачить тебе і міркує так: “Якщо він це робить, і я це робитиму”.

Якщо ти почнеш молитися Христу: “Господи, прошу Тебе, вразуми” або “Господи, помилуй”, або “Сам направ цю людину”, і будеш творити цю молитву постійно, тоді Христос почне вкладати людині, за яку ти молишся, благі помисли. Щоразу, як ти будеш говорити: “Господи, помилуй мою дитину”, твоя дитина прийматиме від Христа один добрий помисел.

Чим більше ти молитимешся, тим більше добрих помислів набуватиме твоє чадо. Зараз дитина схожа на незрілий апельсин, але помалу він дозріватиме і стане таким, яким ти хочеш, щоб він був. Я переконався у цьому на власному досвіді. Для людини це найрезультативніший шлях вирішення будь-яких її проблем. На всіх інших шляхах, якими часто люди йдуть, керуючись своїм інстинктом, в більшості випадків на них чекає невдача».

Як приклад, отець Порфирій розповів мені один випадок з батьками, які мали проблеми з дочкою. Поведінка та спосіб життя цієї дівчини сильно їх дратували. Її батько постійно зривався і виходив із себе. Його терпіння було на межі. У нього навіть виникло маніакальне бажання вбити свою дочку. Зрештою батьки дівчини приїхали до отця Порфирія.

Старець сказав батькові:

– Хіба ти не розумієш того, що діється? Диявол загнуздав твою дочку і робить з нею все, що хоче. Куди хоче, туди він її й веде. Твоя поведінка ні до чого доброго не приведе. Розв’язати цю проблему може лише молитва. Почніть разом із дружиною молитися за свою дочку. Моліться весь час. Але нічого не кажіть дівчині. Не дорікайте її за поведінку. Коли вона, як завжди, пізно ввечері повертатиметься додому, ви кажете їй: «Дочко, твоя вечеря в холодильнику, дістань і поїж».

Тоді дівчина прийде до тями і дивуватиметься: «Звідки у моїх батьків, у цих варварів, з’явилося таке благородство?» Тільки ви не переставайте молитися, і скоро ваша дочка посвариться зі своїм дружком і з усією своєю поганою компанією. Коли вона прийде до вас, щоб сказати, що кинула своїх нових друзів, не кажіть їй: «Чудово, ти добре вчинила». Зробіть байдужий вигляд і скажіть: «Ми, доню, нічого не знаєм, роби що вважаєш кращим, тобі видніше».

І справді, подальші події розвивалися точно так, як передбачив Старець. Якось дівчина оголосила батькам, що вона покинула свою нову компанію.

Вона стала на правий шлях, що веде до порятунку .

Молись за дітей

– Що казав вам отець Порфирій про дітей?

– Він радив спілкуватися з дітьми з любов’ю та добротою і молитися за них Богові. Оскільки у нас у сім’ї були одні хлопчики і вони під час навчання жили в Афінах одні, у нас завжди були з ними труднощі. Правда, невеликі труднощі, я сказала б.

– Скільки у вас дітей?

– Три сини. Я приїжджала до отця Порфирія і говорила йому: “Герондо, у нас проблеми з дітьми”. «Вони вирішаться, – відповів він. – Настане час, і проблеми ці зникнуть. Ти тільки молись, і Бог розмовлятиме з душами твоїх дітей. Побачиш, вони стануть дуже добрими людьми».

– Як він радив вам молитися?

– «Молись, – казав мені Старець. – Звертайся до Бога своїми словами, кажи, що думаєш, а Він знає, як вчинити. Бог не хоче, щоб ти зверталася до Нього з особливими словами».

Коли я вдруге приїхала до отця Порфирія, він сказав мені: «Зараз ми молитимемося». Запитую: «Що мені казати, герондо? Господи, Ісусе Христе, помилуй мене?» – “Так Так. Стань на коліна, і разом молитимемося…» І ми разом, про себе творили молитву. Так ми молилися якийсь час, і я чекала, коли він скаже: «Добре, достатньо». Нарешті Старець підвівся з колін: «Добре, – сказав він. – Тепер вирушай додому. Як вступиш до мене наступного разу, помолимося ще».

– Коли ви молилися разом з отцем Порфирієм, то відчували щось особливе, незвичайне?

– Так. Завжди. Я часто приходила засмученою, а йшла завжди радісною, ніби у мене й не було ніяких проблем.

Поради вдові та сиротам

Смерть мого чоловіка стала серйозною травмою для наших дітей, Костянтина та Дмитра. Їм тоді було десять і дванадцять років.

Отець Порфирій, який міг бачити глибини їхньої душі, казав: “Вони травмовані, вони поранені”. Старець мені дуже допоміг, особливо зі старшим сином, для якого втрата батька була жахливим ударом. Він радив мені поводитися з ним з лагідністю та любов’ю. «Не зважай на те, що син іноді сперечається з тобою і грубить, – казав він. – Хлопчик і сам не хоче так поводитися, але в той момент він не може говорити інакше.

Однак через якийсь час він уже кається у своїх словах. Якщо ж ми почнемо дратуватися і обурюватися, то чинитимемо волею сатани і всі разом потрапимо в його мережі».

Часто отець Порфирій говорив: «Є один шлях, який усуває всі проблеми у взаєминах дітей та батьків. Це шлях святості. Станьте святими, і у вас не буде жодних труднощів із вашими дітьми».

– А ви не спитали Старця, як ми можемо стати святими?

– Звісно, запитала. І він відповів:

“Це дуже просто. Ви станете святими, коли прийде Божественна благодать».

А коли я запитала його, як мені здобути цю Божественну благодать, він відповів: «Смиренністю і молитвою. Але наша молитва повинна мати силу, вона має бути живою. Якщо ми молимося з вірою та постійністю, то наша молитва не може не принести своїх плодів».

«Ніколи ні до чого не змушуй своїх дітей, – радив він. – Коли ти їм щось хочеш сказати, то говори з молитвою. Діти слухають не вухами. Тільки коли приходить Божественна благодать, що просвітлює, вони починають слухати те, що ми їм говоримо. У молитві розкажи Пресвятій Богородиці те, що ти хотіла сказати своїм дітям, і Вона сама все владнає. Твоя молитва буде тією “духовною ласкою”, якою ти оточиш свою дитину. Цю ласку він сприймає. Іноді ми хочемо приголубити дитину, а вона тікає. Але діти ніколи не пручаються “духовної ласки”«.

Розповім про те, як я побачила дію цих порад отця Порфирія на практиці. Ми з дітьми поїхали у відпустку. Незабаром старший син знайшов собі нових друзів, і вечорами ми вже не бачили його вдома і не знали, куди він ходить і чим займається. Я казала йому: «Припини, синку! Не ходи! Куди ти знов ідеш? Чим ти там займаєшся? Куди пропадаєш?», – те, що зазвичай кажуть усі матері. Але він не слухав мене.

Якось я згадала пораду отця Порфирія і, як тільки старший син пішов, взяла акафіст Благовіщення Пресвятої Богородиці і почала його читати. Ще не встигла я дочитати акафіст до кінця, як син несподівано повернувся додому. Він запитав мене: “Мамо, куди, ти казала, хочеш, щоб ми сходили сьогодні ввечері?” Відповідь Пресвятої Богородиці прийшла негайно. Тільки тоді я зрозуміла, як важливо побудувати свої стосунки з дітьми на підставі порад отця Порфирія.

Отець Порфирій на будь-які запитання щодо моїх дітей завжди давав мені найвичерпніші відповіді.

Мої діти займалися верховою їздою. Треба було купувати свого коня. Оскільки для нас це був важливий крок, я поїхала порадитись зі Старцем. Він підтримав наш намір купити коня. І в мене виникла рішучість. Потім отець Порфирій покликав наших дітей і сказав: «Верхова їзда – це чудово. Відчуйте радість від того, що ви сидите верхи на коні і все виходить».

Хлопчики захопилися, коли Старець порадив їм зайнятися також гірськими лижами. Він сказав: «Коли ви будете на лижах спускатися з гори, подивіться на небо, на сніг, на прекрасний вид, що відкривається перед вами, і подумайте, Хто все це створив». Так, без будь-якого насильства, отець Порфирій за допомогою уваги до творіння направляв моїх дітей до їхнього Творця.

Старець дав хлопчикам і таку пораду: «Не забувайте про свої підручники та домашнє завдання. Робіть так. Читайте підручник. Втомилися? Ідіть до коня, трохи поїздіть верхи. Коли ви зі свіжими силами повернетеся назад і сядете за уроки, вони вже не здаватимуться вам такими нудними».

Його дружина та діти не були в церкві.

Одна людина, повернувшись із церкви додому, побачила, що його дружина та діти не були в храмі, і подумав: «Ти тільки подивися, що робиться! Сьогодні неділя, а вони не ходили до храму та не отримали благословення! Ну що з ними робити? Така поведінка сім’ї сильно засмутила його.

За кілька днів ця людина прийшла до отця Порфирія на сповідь. Він нічого не сказав йому про те, що сталося. Несподівано Старець сам каже йому: Я тебе розумію. Але послухай, що я тобі зараз скажу: ніколи більше не роби так, як минулої неділі».

“Як, герондо?” – запитав він.

«Коли ти приходиш із храму додому і помічаєш, що твої домашні не були на службі, то не обурюйся, не нервуйся, не дратуйся. З благословенням, яке ти отримав у церкві, мирно твори про себе молитву: “Господи, Ісусе Христе, помилуй мене”. Так ти потихеньку заспокоїшся. Адже через нерви в тебе відбувається защемлення кишечника і починає хворіти живіт. Болить у тебе живіт?

«Так, болить», – відповіла ця людина. Він здивувався прозорливості Старця і покаявся у своїй провині.

Роби те, до чого закликає нас Христос, і всі твої проблеми вирішаться

Якось, коли я розмовляв з батьком Порфирієм у його келії, задзвонив телефон. Старець довго не піднімав слухавки. Нарешті він сказав мені: «Будь ласка, візьми слухавку і спитай, хто там дзвонить і з якого питання». Дзвонила одна жінка із Північної Греції. Вона сказала, що їй треба поговорити з отцем Порфирієм. Старець сказав: Передай їй, що зараз я не можу говорити. У мене багато людей. Нехай вона зателефонує ближче до вечора». Я так і передав. Жінка попросила мене сказати старцю, що вона дуже просить його помолитися за вирішення однієї її важливої сімейної проблеми. Отець Порфирій наказав їй відповісти, що він помолиться. Жінка ще раз сказала, що рішення не терпить зволікання. Тоді старець підійшов до телефону.

Він узяв слухавку, але нещільно приклав її до вуха, так щоб і я міг чути їхню розмову. «Благословенна, – сказав він, – чому ти така нетерпляча? Я ж тобі сказав, що молюся, а ти вважаєш, що потрібно, щоб я тебе вислухав, щоб дізнатися про твою проблему? Що проблема полягає в тому і тому? Але ж проблеми є не тільки у тебе, а й у твого чоловіка. Ось вони. (І отець Порфирій докладно описав проблеми глави сім’ї.) Є і у твоєї першої, і у твоєї другої дитини вони. (Старець розповів про проблеми дітей.) Хіба не так?» Жінка, вражена словами отця Порфирія, відповіла: «Все так, як Ви мені кажете, геронда». – «Якщо це так, то молись і роби те, до чого закликає нас Христос. Я теж молитимуся. І не хвилюйся, всі твої проблеми вирішаться». Від хвилювання жінка не могла знайти слів, щоб подякувати отцю Порфирію.

Старець дав їй ще й інші поради та благословення. Повісивши трубку, він обернувся до мене. Я дивився на нього як громом уражений. “Ти чув? Яке ж це диво! Який у нас великий і добрий Бог! Я тут, а вона, незнайома жінка, там далеко, і Бог ясно показав мені, грішному, її проблеми, проблеми її чоловіка, дітей. Наскільки ж великий наш Бог!”

Дітей не треба примушувати

Одній матері, яка запитала отця Порфирія, чи не краще їй разом із дітьми переїхати до Лондона, він відповів: «Не купуйте будинок у Лондоні, не переїжджайте туди. У тебе там не буде роботи. Клімат там вологий, люди чужі, байдужі, інославні. Твої діти там нудьгуватимуть. Краще хай живуть тут, де всі – православні християни, греки. Клімат тут добрий, і діти будуть радіти».

«Дітей не треба примушувати. Коли вони бешкетують, то як мати вживай заходів, але не муштруй їх. Ти добре робиш, що читаєш дітям щодня Святе Письмо. Якщо хтось із них не бажає слухати, нехай не слухає. Візьми решту дітей, перейдіть до іншої кімнати та продовжуйте читання. Коли ти йдеш до церкви, а діти не хочуть йти з тобою, не примушуй їх, але й не виявляй байдужості. Скажи їм: “Діти, я йду до церкви. Хто хоче, може йти зі мною зараз чи нехай приходить пізніше”. Так кажи їм і молись за них. Коли ти молишся за них, тоді Сам Бог наставлятиме їх».

Ви їх любили, але й тиснули на них теж

Іншим батькам, які мали серйозні труднощі з дітьми, отець Порфирій сказав: «Бачите, як ви страждаєте зі своїми дітьми? Бачите, до чого вони дійшли? Ви їх любили, проте, не маючи необхідної святості для того, щоб утримувати їх поблизу Христа, чинили на них тиск. Коли вони були ще маленькими, ви з ними справлялися. Тепер вони виросли і ви їх втратили. Ви повинні воювати не з дітьми, але з дияволом, який озброївся на ваших дітей. Менше їм кажіть, натомсіть більше моліться за них».

З неймовірною точністю Старець проникав у саму суть проблем.

Стільки років ти його примушувала…

Одна мати скаржилася отцю Порфирію на те, що син більше її не слухається, не ходить до храму і т.д. Старець сказав їй:

– Стільки ж років ти змушувала його робити те, що хочеш, ходити туди, куди ти хочеш. Нині він прагне свободи. Не кажи йому: “роби так”, або “так не роби”. Ти тільки подумки з любов’ю молися за нього. Якби ти побачила, що якийсь турок міцно схопив твого сина і каже йому: “Скажи своїй мамі те й те”, ти б засудила свою дитину? Розсердилась би на свого сина?”

Ви самі винні в тому, що дитина від вас пішла.

Старець розповів нам таке: «Прийшла до мене одна мати, вся у сльозах. “Моя дочка чотирнадцяти років три дні тому пішла з дому, – сказала вона. – Мій чоловік уб’є її, коли вона повернеться. Що мені робити?”

“Ви самі винні у тому, що дитина пішла від вас, – відповів я. – Дитина вимагає хорошого, доброго до себе ставлення. Завтра ваша дочка повернеться. Нехай у вас буде готова для неї їжа та тепла вода у ванні. Вона дуже змучена. Ні про що її не розпитуйте: де ти була? чому пішла? і т. д., інакше вона знову піде від вас. Надайте їй тільки любов і ні про що її не розпитуйте”.

Я хочу втекти від батьків.

У однієї глибоко віруючої дівчини, приблизно двадцяти років, стосунки з батьками зайшли в глухий кут. Вона хотіла піти з дому. За порадою дівчина приїхала до отця Порфирія і розповіла йому, що має дуже погані стосунки з батьками і вона хоче піти з дому.

Отець Порфирій запитав, чому вона не може налагодити стосунки з рідними, в чому полягають її труднощі. Дівчина відповіла, що батьки її зовсім не люблять і що, крім того, вона живе церковним життям, тоді як вони зовсім мирські люди. Тоді старець сказав їй, що коли вона людина віруюча, то правильніше буде, щоб вона любила своїх батьків, а не вимагала від них любові до себе.

…Але ж і ти чиниш, як тиран.

Якось, коли я був у келії у старця, як завжди, задзвонив телефон. Отець Порфирій каже мені: «Зніми слухавку». Якийсь незнайомець із провінційного міста хотів негайно поговорити з отцем Порфирієм. Старець узяв слухавку, і я став свідком наступної розмови:

– Ну, про що ж ти хочеш мені розповісти?

– Батюшка Порфирій, у мене великі проблеми з моїм сином. Він не слухається, перечить, нагліє, нічого не читає, водиться з поганими компаніями.

– Бачу, бачу. У нього психологічні труднощі, він бунтує і робить помилки. Але ж і ти чиниш, як тиран!

– Хто, я?

– А хто ж ще? Ти, звісно. Хіба ти ще цього не зрозумів?

– Якщо так, отче, тоді становище надто серйозне. Я мушу негайно приїхати, щоб з Вами побачитися.

– Тобі не треба приїжджати сюди. Вважай, що ти приїхав.

– Коли ж я приїхав, отче? Я вперше спілкуюся з Вами, та ще й то по телефону.

– Ось якраз зараз ти прийшов. Коли ми говоримо з тобою по телефону, це все одно, що ти прийшов до мене. Тобі не треба так далеко їхати. Роби, що я тобі кажу, і ваші стосунки із сином налагодяться.

І старець дав йому цінні рекомендації, необхідні його духовному зростанню. Він порадив йому змінити владне, деспотичне ставлення до сина на м’яке та розважливе.

Моя дочка веде гріховне життя.

– Моя дочка, герондо, веде гріховне життя. Як мені її врятувати?

– Своєю власною святістю. Тільки так. Святість батьків рятує їхніх дітей.

У нас великі проблеми.

Якось благочестиві батьки, батько – інженер, мати – викладач, відвідали отця Порфирія, щоб порадитися про свою дитину, яка увійшла в пору вируючої юності.

– Герондо, – спитали вони, – що нам робити? Дитина виросла. У нас з ним тепер великі проблеми! Хлопчик пізно приходить додому, не слухається, зухвало поводиться і водиться з поганими хлопцями.

– Це такий період, коли ви маєте мовчати, – відповів мудрий Старець. – Приховуйте своє «благочестя». Не провокуйте дитину. Зараз такий період: ви ніби одягнені у святковий одяг, а він – весь у бруді та лахмітті. Цей «добрий» ваш вигляд відштовхує його і викликає в ньому почуття протесту.

Розкажіть Пресвятій Богородиці.

“Те, що ви хочете сказати своїм дітям, говорите з молитвою. Дитячі вуха закриті. Тільки коли приходить Божественна благодать, що просвітлює, тоді вони чують те, що ми їм говоримо. Коли ви хочете щось сказати своїм дітям, скажіть це Пресвятій Богородиці, і вона сама все владнає. Ваша молитва буде тим життєдайним диханням, духовною ласкою, яка зігріває, укладає у свої обійми, притягує дитину».

Отець Порфирій вірив у безперечну цінність молитви у духовному житті людини. Він радив своїм духовним чадам не забувати молитися:

«Молися просто, просто і смиренно, з простою вірою, не чекаючи, що Бог відповість тобі. Не намагайся побачити Його руку, чи Його обличчя, чи Його сяйво. Нічого. Лише одна віра. Коли ти розмовляєш із Богом, ти справді розмовляєш із Ним».

Коли ти бачиш, як «німець» хапає за горло твою дитину.

Одного вечора я приїхав до отця Порфирія з одним відомим кіпріотом, який займає в Афінах важливу посаду. Ця людина фінансувала зйомки фільму на євангельський сюжет про блудного сина. Сценарій і все необхідне для зйомок вже було готове, і ця людина захотіла приїхати до Старця, щоб дізнатися про його думку про майбутній фільм і отримати його благословення.

Отець Порфирій багато говорив нам про згаданого в притчі батька, який пробачив свого блудного сина, і про те, яким має бути батько в сучасному світі. Він сказав:

«Коли ти бачиш, як “німець”⁷Під “німцем” старець мав на увазі диявола. Після сотень років турецького панування та німецької окупації слова «турок» і «німець» набули у Греції негативного відтінку. хапає за горло твою дитину, ти замість гніватися на свого сина за те, що він збився з правого шляху, звернися до Бога. Навчіться звертатися до Бога з молитвою про своїх дітей. Замість того, щоб лаяти їх, повідайте Богові про свої проблеми з дітьми».

Ти не любиш свою дитину Христовою любов’ю і тому шкодиш їй.

Якось Старець сказав мені:

«Ми повинні любити любов’ю Христовою, а не людською. Два роки тому сюди приходила мати чотирьох дітей запитати мене про них.

Вона сказала мені, як їх зовуть, і я говорю:

– Зверніть особливу увагу на Харалампія, тому що він принесе вам багато горя.

(У той час йому було дванадцять років.) Почувши це, жінка вигукнула:

– Отче, що Ви таке кажете? Харалампій – мій найкращий син. Я особливо дбаю про нього і люблю його найбільше, тому що він наймолодший.

– Ти не любиш його Христовою любов’ю і тому шкодиш йому.

Вона мені не повірила і, продовжуючи сперечатися зі мною, пішла в сильному роздратуванні. Я помолився і віддав її на волю Божу.

Вчора вона знову прийшла з глибоким каяттям.

– Вибачте мені, отче, – сказала вона. – Тоді я образилася на Вас, сказала, що Ви вводите людей в оману. Тепер я вірю, що ви отримуєте напоумлення від Бога. Отче, Харалампій пішов від нас. Він став повним дикуном і завдає нам багато скорбот. Що нам тепер робити? Справді, я не любила його Христовою любов’ю і цим завдала йому шкоди. – З її очей полилися рясні сльози».

Людська любов ранить дитину.

«Сучасна молодь страждає на спотвореність інстинкту життя, і багато хто хоче покінчити життя самогубством. У слабкості дітей винні їхні батьки. Тому що в житті вони чинять чисто по-людськи і мучать дітей своєю чисто людською любов’ю.

Ти знаєш пана N.? Він написав кілька чудових книг з педагогіки. Має п’ятеро дітей, і всі – або хулігани, або хіпі. Один із них покінчив життя самогубством. На похорон зібралися його брати та сестри. І вони казали: “Не турбуйся, ми помстимось за тебе”.

Правильно виховуйте своїх дітей.

Старець казав нам, що батьки повинні потихеньку позбавляти своїх дітей поганої звички, коли дитина вважає, що всі інтереси її батьків повинні бути сконцентровані навколо нього. Батьки повинні навчити дітей мати необхідну гнучкість, вміти жити з будь-якими людьми і пристосовуватися до будь-яких умов.

Це необхідно для того, щоб діти не мали труднощів, коли врешті-решт поринуть у це життя, почнуть спілкуватися з сотнями людей з різними характерами. У них з усіма будуть добрі стосунки, і вони не створюватимуть собі ворогів через свій дріб’язковий егоїзм та надмірне самозадоволення.

Ось і є справжня педагогіка.

Батьки не повинні сердитись на своїх дітей.

Старець ще сказав:

«Ті батьки, у яких важкі та невиховані діти, нехай сердяться не на них, а на того, хто стоїть за спиною їхніх дітей, на диявола. А диявола ми зможемо здолати лише тоді, коли самі почнемо ставати святими».

Ця коротка порада може надати істотну допомогу батькам, педагогам, лікарям, усім тим, кому взагалі доводиться часто спілкуватися з людьми, і зокрема займатися вихованням дітей.

Ніколи не бажайте зла своїм дітям.

Отець Порфирій казав, що батьки мають дуже уважно стежити за тим, що вони кажуть. Вони повинні благословляти, а не осипати прокльонами своїх дітей. Наше серце – це передавач, що випромінює сигнали, а пальці – антени. При цих словах він трохи підняв руки і розчепірив пальці. Кожна людина випромінює благословення чи прокляття, щастя чи біду, добро чи зло.

І старець розповів наступний випадок, свідком якого він був. Один хлопчик пішов погуляти, коли мати хотіла, щоб він відвів їхнього осла на пасовище. Коли дитина повернулася додому, вона в страшному гніві почала проклинати її жахливими прокльонами, як це роблять неосвічені, грубі жінки з важким характером, які ведуть життя далеке від церковного. Між іншим, не раз вона казала: «Щоб ти здох».

Хлопчик узяв осла, поїхав на пасовище, але дорогою впав із сідла, вдарився головою об камінь і помер. Люди, що проходили поблизу, підняли його і принесли додому. Жінка рвала на собі волосся, але вже було пізно. Тому Євангеліє і радить нам благословляти, а не проклинати, оскільки благословення приносить благо, а прокляття – біду та нещастя.

Діти, які страждають на неврастенію.

Жінці, дитина якої була неврастеником, Старець сказав, що в її сина прекрасна душа, а причиною його хвороби стало спілкування з поганим суспільством. Він відкрив матері, що її дитина зцілиться в одну мить, і він навіть знає, коли це станеться, але не повинен їй цього говорити. Потім отець Порфирій роз’яснив жінці, як видужає її син: він зцілиться тоді, коли його мати стане святою. А перший крок до святості для неї полягатиме в тому, що вона кине курити.

Батькові, який привів до старця свою хвору дитину, отець Порфирій сказав: «Твій син хороший, але, оскільки ти змушував його бути в школі відмінником, він не витримав, “зламався” і захворів на неврастенію». – “А як же я, коли був дитиною, пережив стільки воєн, поневірянь, і нічого зі мною не трапилося?” – Запитав батько. “Але ти і жив в інший час”, – відповів геронда.

Завтра її син-наркоман поб’є її, і я не можу їй допомогти.

Обдарованість старця зробили його надзвичайно чутливим до людського горя. «Одного разу, вже пізно ввечері, ми були змушені перервати своє обстеження отця Порфирія, – згадує одна з лікарів, – тому що у дворі зібралося багато людей, які очікують отримати перед від’їздом його благословіння. Коли я вийшла з келії, відвідувачі підходили до Старця під благословіння і цілували його руку. Він був дуже втомлений і ні з ким не розмовляв. Остання жінка вийшла вся у сльозах. Коли я повернулася, то побачила, що отець Порфирій теж плаче. “Ось так у мене завжди буває, – сказав він. – Зараз я побачив, що цю жінку завтра битиме її син-наркоман і вимагатиме у неї грошей. І ця нещасна, звичайно, спокусилася, маючи таку проблему і не отримавши допомоги. Що ти можеш зробити, бідний Порфирію? Господи Ісусе.” І слова молитви заструмували з його вуст».

Як виховувати дітей.

Коли ми розмовляли зі старцем, він розповів про деякі випадки з мого життя, говорив про мою сім’ю, про те, як треба поводитися з дітьми, з яких двоє старших уже досягли пори юності. Це здавалося так природньо.

Він сказав мені: «До найстаршої дочки треба ставитися так, тоді як до другої дитини потрібно ставитися так і так. Твій молодший син – ще дитя, і з ним у вас зараз немає жодних труднощів». Отець Порфирій ясно бачив собі всю нашу сім’ю. І він розповідав мені про неї не для того, щоб справити на мене враження, щоб вразити мене, ні… у нього це виходило мимоволі. Такі дарування мають святі нашої Церкви. Бог сподобив мене отримати досвід пізнання благодаті, яка живе у цих людях.

Отець Порфирій під час нашої зустрічі описав мені характер моєї дочки та мого старшого сина. Я зовсім по-іншому глянув на них, і мені здавалося, що Старець прожив разом із моїми дітьми стільки ж часу, скільки я прожив з ними сам.

Він сказав мені, що про одного з моїх дітей я маю більше молитися. «Все, що ти хотів би сказати своїй дитині, – сказав Старець, – оскільки вона через свій складний характер не бажає тебе слухати, скажи Богові. Помолися перед Богом на колінах, і через благодать Божу до дитини дійдуть твої слова».

Про іншого сина він сказав: «Цей хлопчик слухає, що ти йому кажеш, але будь уважним. Він погоджується з твоїми словами, але швидко все забуває. Отже, ти знову встань на коліна і моли Бога про милість, щоб твої батьківські слова падали на добру землю, щоб могли принести плід».

Ти надмірно любиш одного із дітей

Старець сказав:

– Бажаючи допомогти людині, Бог роздає людям Свої обдарування.

Потім він пояснив:

– І мені іноді Він виявляє Свою благодать. Але тільки тоді, коли потрібно комусь допомогти. Ось недавно мені зателефонувала одна людина з Америки, щоб порадитися з одного дуже серйозного питання, яке її турбувало.

Але благодать відкрила мені іншу серйозну проблему, яка мала цей чоловік, але про яку він нічого не говорив. Я сказав йому: «Будь уважним. Ти даєш надмірну, особливу любов одному зі своїх дітей. Маючи до нього слабкість, ти весь свій час приділяєш тільки йому. Такою своєю перевагою ти завдав серйозної психологічної травми своїй молодшій дитині, дівчинці, яка стала заздрити братові. У неї серйозні психологічні проблеми, ти принесеш їй велику шкоду, за яку ти і тільки ти будеш відповідати. Отже, будь уважним! Дивись за тим, що ти робиш!

Живи економно

Одній вдові старець дав наступні поради: «Працюй і молись. Не розкидайся грошима. Живи ощадливо, завжди бери здачу, яку тобі дають, коли ти робиш покупки на базарі. Не кажи дітям: “У нас є гроші”. Давай дітям небагато грошей, а якщо вони почнуть просити ще, то скажи: “Ми маємо жити економно, інакше гроші закінчаться”.

Нікому не довіряй вирішення своїх фінансових питань, навіть своєму рідному братові».

Нездорові стосунки

Старець допомагав людям розібратися та вийти із заплутаних ситуацій. Звичайно, результат був тільки в тому випадку, якщо людина чітко дотримувалася порад отця Порфирія.

Якийсь хлопець, бажаючи створити міцну сім’ю, вирішив познайомитися з однією гарною дівчиною і зробити їй пропозицію. Він узяв за правило перед кожним серйозним кроком завжди приїжджати до отця Порфирія і питати в нього поради. Отже, вислухавши його цього разу, старець сказав: «Я бачу, що то в тебе в душі повна плутанина. Ти продовжуєш підтримувати свої старі нездорові стосунки з однією непостійною дівчиною. Там у тебе повна невизначеність. Коли ти поряд з нею, вона тобою тяжіє, ставиться до тебе зі зневагою і жене від себе. А коли ти йдеш, вона починає ревнувати, хоче, щоб ти повернувся до неї, і знову кличе тебе. Якщо ти раз і назавжди не порвеш з нею, то не знайдеш свободи для того, щоб, як ти хочеш, створити сім’ю. Зараз ти в немилості у цієї дівчини. Якщо вона, нібито покаявшись, покличе тебе, щоб усе тобі пояснити, то ти не йди, бо інакше знову залишишся з нею, і ця історія ніколи не закінчиться».

Юнак не послухав отця Порфирія. Відгукнувшись на перший заклик дівчини, він пішов з твердим наміром особисто покінчити з невизначеністю, а в результаті залишився з нею, і збулися пророчі слова старця.

Ти знаєш, які це добрі люди?

Якось, перебуваючи в містечку Агія Румелі, на Криті, отець Порфирій, поговоривши з місцевим священиком, отцем Георгієм, попросив того відійти подалі, щоб він міг помолитися. О. Георгій відійшов і незабаром задрімав і заснув. Розбудив його тупіт ніг великої групи туристів-бойскаутів із Європи, які проходили поряд із тим місцем, де він сидів. Подивившись на всі боки, він побачив отця Порфирія, що стоїть на краю урвища і благословляє молодих людей, що проходять повз нього.

Коли туристи пройшли, старець повернувся до священика і сказав: “Ти знаєш, які це хороші хлопці? Але вони подібні до овець, які не мають пастиря”.

Вони згрішили всіма гріхами, та я їх люблю!

Старець якось сказав мені: «Одного разу до мене прийшли юнаки та дівчата. То були нещасні юні. Чого тільки вони у своєму житті не перепробували, вони зробили всі які там є плотські гріхи, але я люблю їх».

Отець Порфирій не виправдовував провини молодих людей: він характеризував їх як тілесні гріхи, але разом з тим любив їх як дорогоцінні душі, за які Христос помер. Своєю любов’ю він, подібно до магніту, притягував до себе людей і поступово лікував їх від служіння плоті.

Таке батьківське ставлення старця неправильно трактувалося деякими “блюстителями моральності”, які були розчаровані у отці Порфирії. Прогресисти ж, навпаки, тріумфували, вважаючи, ніби старець «терпимо ставиться» до плотських гріхів.

Ні ті, ні інші не розуміли, що гріх не можна перемогти ні суворим засудженням грішника, ні злочинною легалізацією його падіння. Старець успішно боровся з гріхом, люблячи грішника і допомагаючи йому усвідомити відповідальність за своє падіння та можливість свого у Христі визволення. Як від падінь, так і від їхніх наслідків через покаяння, прощення та життя в Бозі. Він хотів вести ці душі у нове життя, а не гризти їх минулим.

Не говори своїм студентам про Христа.

– Герондо, – сказав я одного разу старцю, – звичайно, університет платить мені, щоб я навчав кардіології, а не для того, щоб читав проповіді. Зрештою деякі студенти, можливо, і не хочуть їх слухати. Є серед них просто невіруючі. Або, можливо, геронда, було б непогано хоч раз, наприкінці курсу кардіології, коли студенти мені аплодують, а я аплодую їм, сказати: «Хлопці, зробіть крок до Христа»!

– Навіщо тобі роздвоюватись? – відповів отець Порфирій. – Ти йдеш на лекцію причащеним?

– Так, герондо.

– Ти причащаєшся щонеділі?

– Так, причащаюсь, як Ви благословили.

– Тоді, Георгію, Христос іде в аудиторію. Навіщо тобі слова, якщо ти несеш туди Христа, коли ти сам, коли читаєш лекцію, є христоносцем? Що ти скажеш студентам про Христа? Залиш усе як є. Нічого їм не кажи.

…З цілою компанією хіпі.

Старець розповідав: «Одного разу до мене прийшов хіпі – весь у амулетах та кільцях, і на ньому був якийсь дуже строкатий, дивний одяг. Він попросив, щоб я його прийняв. Черниці занепокоїлися, зайшли запитати мене, і я розпорядився, щоб його пропустили. Як тільки він сів навпроти мене, я побачив його душу. У нього була добра душа, але скалічена і збунтована. Я з ним розмовляв з любов’ю, і він був дуже зворушений. “Геронда, – сказав він мені, – до сьогодні зі мною ще ніхто так не розмовляв”. Я назвав його на ім’я, і він здивувався, звідки я його знаю. “Бог відкрив мені і твоє ім’я, – сказав я йому, – і те, що ти подорожував до Індії, і те, що там ти познайомився з гуру і став послідовником їх”. Він був вражений. Ми ще трохи поговорили про його проблеми, і він пішов дуже задоволений.

Наступного тижня він знову приходить із цілою компанією хіпі. Вони ввійшли до мене в келію і сіли довкола мене. Серед них була одна дівчина, яку мені було дуже шкода. У них були добрі душі, тільки скалічені.

Я не став говорити з ними про Христа, бо побачив, що вони ще не готові слухати про Нього. Розмовляв я з ними про те, що було для них цікавим.

Коли ми закінчили нашу бесіду і вони піднялися, щоб йти, то сказали мені: “Геронда, будьте такі добрі, дозвольте нам поцілувати ваші ноги”. Я зніяковів, але робити не було чого, дозволив. Після цього вони подарували мені ковдру. Зараз я попрошу, щоб її принесли, і ти її побачиш. Вона дуже гарна.

Згодом до мене прийшла та дівчина, хіпі, одна. Її звали Марія. Я побачив, що Марія за своєю душевною будовою випереджає своїх друзів, і вперше заговорив з нею про Христа. Дівчина прийняла мої слова. Вона приходила ще кілька разів і стала на добрий шлях. Марія навіть говорила своїм друзям:

“Хлопці, я ніколи не могла собі уявити, що, перебуваючи в компанії хіпі, пізнаю Христа”.

Цей випадок справив на мене сильне враження. Яснобачення у союзі з пастирським даром старця і його щирою любов’ю привернули цих молодих людей, що збилися з шляху, але заслуговують на симпатії, яких напевно інші надто ревні християни зустрінуть з презирством.

Ці хлопці попросили у Старця дозволу поцілувати його ноги. І це було їхнє перше його відвідування. Мені було дуже соромно за себе. Стільки років я ходив до отця Порфирія, і в мене не вистачало смирення подумати про щось подібне.

А ці молоді люди, подібно до грішниці, що омила миром ноги Христа і обтерла їх своїм волоссям, поцілували ноги старця і подарували йому ковдру. Отець Порфирій, як дитина, радів їхньому подарунку за ту висоту духу, яку він символізував.

Я дивувався невідомим шляхам, якими слідує Божественна благодать, щоб врятувати душі людей. З того дня я лобизав ноги Старця, коли він лежав на ліжку, не питаючи його благословення на це.

Ті, що заплуталися в релігіях і єресях

Багато хто заплутався в східних релігіях і різних єресях приходив до отця Порфирія з проханням допомогти їм. Здебільшого це була молодь.

Як говорили вони самі, завдяки порадам і благословенню старця вони зцілилися не лише від душевних, а й від тілесних хвороб. Багато хто з них перед цим звертався до психіатрів, але це не принесло їм ніякого полегшення. Зцілення вони здобули тільки в отця Порфирія.

Коли ти всупереч своїй природі почуваєшся дівчиною або юнаком

Отець Порфирій казав, що він знав молодих людей, які мають природню схильність до трансгендерності. Тобто, будучи юнаками, вони більше відчували себе дівчатами, і навпаки. Однак ці люди не тільки не схилилися до зла, підкорившись вимогам чужої їм природи, але навпаки, вони і свою власну природу втримали, зв’язавши її цнотливими та святими помислами. І проживши своє життя подібно до земних ангелів, ці люди сподобилися великого вінця цнотливого дівоцтва за благодаттю вінцедавця Христа.

Звісно, сяйво вінця, який дарує Господь, відповідає ступеню пройденої спокуси.

– Отже, – говорив отець Порфирій, – нагорода відповідає спокусам. Тому ми особливо вшановуємо пам’ять великомучеників. Правильно мисляча людина не обурюється за те випробування, яке попустив йому Господь, але радіє і дякує Йому за честь, яка йому надана.

Заради дітей він всю дорогу простояв на ногах

Якось старець, прямуючи на Святу Гору Афон, їхав із Фессалонік до Ієрісо. Коли він підійшов до каси, то квитків на сидячі місця вже не було і він був змушений їхати стоячи. В автобусі, недалеко від отця Порфирія, сиділо кілька молодих людей, які весело розмовляли між собою. Одна людина дорікнула хлопцям: як це вони не звертають уваги на те, що біля них стоїть літній ієромонах. Але молоді люди, як ні в чому не бувало, продовжували сидіти на своїх місцях.

Тоді чоловік суворим голосом наказав одному з них поступитися місцем священикові. Але ніхто з хлопців так і не зрушив із місця. Повний обурення, цей чоловік підвівся і поступився своїм місцем старцю. Отець Порфирій подякував йому, але не став сідати. До самого Ієрісо він доїхав стоячи.

Наприкінці подорожі чоловік спитав старця, чому він не сів на його місце, і той відповів: «Я пожертвував їм заради дітей». Бачачи, що він не зрозумів його відповіді, отець Порфирій пояснив:

«Ти неправильно вчинив, зробивши цим молодим людям догану. Вони вчинили погано – залишили стояти літнього ієромонаха і самі, з власного почину, не поступилися йому місцем, як треба було зробити. Якби вони встали після твоїх докорів, а я сів би на їхнє місце, або якби я сів на твоє місце, то хлопці не усвідомили б свого поганого вчинку, але, навпаки, відчули б свою правоту. А тепер, коли я простояв стільки часу перед ними, їхнє сумління прокинулось і мовчазно засудило їх за цю провину. Тільки так людина може врятуватися. Коли він кається не тому, що його засуджує хтось із боку, але коли його викриває власне сумління, зсередини».

Діти і молодь

Один молодик двадцяти п’яти років, повний честолюбних задумів, вимагав, щоб батько купив сусідній магазинчик і вони збільшили торговельний оборот. Але той вважав це економічно зовсім невигідним і звернувся за порадою до отця Порфирія.

Старець, маючи дар прозорливості, сказав йому, що його синові знадобиться ще кілька років на те, щоб позбутися юнацького егоїзму. Батько і сам бачив, що їхні стосунки зайшли в глухий кут, як кажуть, «найшла коса на камінь», і здогадувався, що молодий чоловік вирішив піти від нього, якщо він не виконає його вимог.

Продивившись майбутнє, отець Порфирій сказав: «Як мені здається, твій син може припуститися помилки, але ти вчиниш злочин, якщо для тебе краще втратити сина, ніж зазнати фінансових втрат, які для вас не такі вже й великі і вам цілком під силу їх понести.

Зроби одну помилку в ряді твоїх вдалих комерційних починань, і ти збережеш хороші стосунки з сином. Почекай, мине ще кілька років, і він уже не страждатиме від свого егоїзму. Нехай це хибне підприємство буде його першим життєвим уроком».

Батько поступився. Він втратив якісь гроші, але врятував свого сина.

Байдужий юнак стає віруючим

У 1989-1990 роках N. відвідував американські штати Вірджинія та Північна Кароліна, де він проводив духовні бесіди. Серед його слухачів була одна гречанка, яка збиралася поїхати до Греції і просила порадити їй якогось духівника. N. запропонував їй звернутися до отця Порфирія, якого він знав і який йому дуже допоміг.

Коли ця жінка повернулася назад до Америки і зустрілася з N., вона розповіла йому про те, що познайомилася зі Старцем, і палко дякувала за рекомендацію. На неї справило велике враження те, що отець Порфирій у подробицях описав їй її будинок в Америці, їхній магазин та їхніх дітей. Про одну її дитину він навіть сказав, що має на тілі родимку. У той момент вона не надала особливого значення цьому зауваженню Старця.

З великою повагою та захопленням розповідаючи своїм дітям про батька Порфирія, про те, що він їй говорив і які зробив одкровення, жінка сказала, що тільки в одному місці отець Порфирій «помилився», коли наголосив, що її син має на тілі родимку. Молодик, до глибини душі зворушений розповіддю матері, сказав, що в нього справді є родимка, але він нічого нікому про неї не говорив. Звичайно, мати, з дитинства не бачачи свого сина оголеним, не могла знати, що в нього з’явилася родимка.

З юності молодик був байдужим до Церкви. Цей випадок став йому якимось переломним моментом. Він почав утверджуватись у вірі і став глибоко церковною людиною.

Деякі поради батькам

У 1977 році моя дружина завагітніла. Радість була безмежна. Першою нашою турботою було розповісти про це отцю Порфирію, який поділяв усі наші скорботи та радощі з першої ж нашої зустрічі. Він зміцнював нас своїми молитвами і порадами, сповненими мудрості та натхнення згори.

Тому ми приїхали до нього та розповіли про цю гарну новину. Він був дуже задоволений. Радість ясно відбивалася на його обличчі.

– Тепер ваше щастя стало повним! – сказав він. – Наш добрий Бог дав вам усе! Ви добрі люди, і Господь влаштовує так, щоб добрі нічого не потребували. Я вам це вже не раз казав. У вас буде дитина.

Але ви, діти мої, схожі на невірного Фому. Ви не вірите тому, що я вам говорю. Я знаю, що ви мене любите, але ви маловірні та легко збиваєтеся зі шляху. Ну, що з вами робити. Приїжджайте до мене частіше, бо вам це потрібно. Коли ви приїжджаєте, я бачу, що ви похмурі і сповнені відчаю, а коли їдете, то бачу вас радісними та щасливими, укріпленими у вірі.

Ваша машина вже не тягнеться ледве по дорозі, а просто летить.

А зараз, – продовжував старець, – сядьте. Я скажу вам кілька слів, які ви, як майбутні батьки, ніколи не повинні забувати. Мені б хотілося, щоб ви добре запам’ятали те, що я вам зараз скажу, втримали це у своїй голові і виконували дослівно, якщо не хочете, щоб ваша дитина була нещасливою і ви разом з нею.

До мене приїжджають сотні батьків та зі сльозами на очах просять допомогти їхнім дітям. Тому що одні з них зв’язалися з наркотиками, інші потрапили в погані компанії, треті їх ображають, просять грошей, щоб витратити їх у карткових клубах, програти в азартні ігри, а коли батькам нема чого їм дати, вони починають загрожувати їм і навіть бити їх!

Батьки доходять до того, що проклинають і своїх дітей, і той день і час, коли вони зробили їх на світ! Я бачив батьків, які обливалися гіркими сльозами через моральне падіння своїх дітей і тисячу разів повторювали, що краще б їх і не було на світі! Тому що тоді в них була б одна біда і одна скорбота, що у них немає дітей, тоді як зараз, кажуть вони мені, у нас тисяча бід і стільки ж скорбот від наших дітей, тож ми навіть соромимося з’явитися на людях. Батьки благають мене, щоб я своїми молитвами допоміг їм урятувати їхніх дітей.

Але коли я їх питаю, а що ви зробили для того, щоб допомогти цим нещасним створінням, вони відповідають, майже однаково, що не змогли нічого зробити, тому що діти, як тільки досягли юнацтва, вийшли в них з-під контролю!

“Ні, говорю я їм, ви запізнилися. Якщо ви прогаяли дитячі роки і чекали, поки підійде юність, щоб зайнятися вихованням своїх дітей, то ось вам і наслідки. Чекайте ще й найгіршого. Дитина як тісто. Чим м’якше тісто, тим легше з нього ліпити. Те саме і з дітьми. Чим менше дитина, тим легше її виховувати, формувати характер, вчити та розвивати.”

А зараз, коли ви згадали, що у вас є діти, чи, вірніше, вони самі нагадали вам про себе своєю непослухом, своїми домаганнями, своїми провинами і взагалі своєю аморальною поведінкою, зараз уже пізно. Пташка відлетіла. А якщо пташка вирветься із клітки, то її нелегко спіймати, навіть майже неможливо!

Виховання дитини – це початок і кінець тих зобов’язань, які мають батьки перед людським створінням, яке вони за Божественного сприяння зробили на світ! Батьків, які зазнали невдачі у правильному вихованні своєї дитини, можна вважати потерпілими невдачу у всьому! У всьому! Ви мене чуєте?

Припустимо, що є батьки, які все своє життя присвятили збільшенню своїх фінансових оборотів, щоб примножити свої доходи та стати заможними людьми, тоді як нічого не зробили для належного виховання своїх дітей. Так от, вони, я вам скажу, не тільки нічого не дали своїм дітям, але, навпаки, працювали в поті чола для того, щоб зробити з них ледарів, ледарів і злочинців! Так! Я запевняю вас у цьому. Вони виростили бандитів!

І знаєте чому? Тому що гроші, потрапивши до рук людей зіпсованих, приносять зло не лише їм, а й тим бідним людям, які спілкуються з ними. Тому що цих останніх потреба змушує, по суті, продавати себе багатим, і їх використовують як безвільні особистості, де, коли і як хочуть. Але завжди – на зло!

Хіба ви ніколи не чули народної мудрості: «Гроші розбещують совість»? Більш правильних слів про те, що роблять гроші зі свідомістю людини, принаймні я не чув. З давніх-давен люди відзначили, що за гроші продається навіть совість.

За прикладами далеко не треба ходити. Хіба Юда не зрадив Христа за гроші? За 30 срібняків? Це ж очевидно! Невже цього прикладу недостатньо для того, щоб переконатися в руйнівній дії грошей, коли вони знаходяться в руках людей, які не мають у собі Бога? Отже, ті, хто не дбає про правильне виховання своїх дітей, кого, як ви вважаєте, вони вирощують? Вони вирощують Юд! Так! Саме Іуд! О, нещасні! Вони збирають собі скарби тут, на землі, і їх не цікавить Царство Небесне!

Більше того, тим багатством, яке вони тут збирають, ні вони самі не встигнуть скористатися, ні їхні погано виховані діти не зможуть його зберегти. І знаєте чому? Тому що самі батьки страждають на невиліковну хворобу, яка називається сріблолюбство! І ця недуга не покине їх до могили! Вони залишаються байдужими до всіх інших благ, які Бог дав людині. Отож, вони так і помруть, не скориставшись своїми грошима! Що ж до їхніх дітей, яким вони попустили опуститися до того, що ті стали ні до чого не здатні, то вони просто не в змозі зберегти ці гроші! Адже зберегти гроші набагато важче, ніж їх заробити!

Тому немає правильного виховання – немає нічого. Дитина отримує правильне виховання не так, як ми хочемо, і більше того, не тоді, коли ми хочемо!

Виховання починається з моменту зачаття дитини і продовжується весь період чревоносіння. З дня народження дитини і аж до повноліття турботи про її правильне виховання лише зростають, а не зменшуються.

“Я вам говорю найголовніше і тому хочу, щоб ви звернули на це особливу увагу! Коли дитина ще перебуває у утробі матері, батьки вже тоді повинні почати про неї піклуватися! Так! Вже тоді!”

Ви запитаєте мене: що ми можемо зробити для дитини, яка ще перебуває в утробі?

І я вам відповім: самі ми нічого! Але Той, Хто дав йому зачатися, все! Справді, хіба більше чудо, ніж чудо зачаття? Звичайно ж ні!

Тому ми і повинні звертатися до Нього і в наших гарячих молитвах благати Його подбати про досконалість тіла та душі зачатої дитини. І Він благодаттю Святого Духа все владнає. Але наші молитви на цьому не припиняються. Навпаки! Після народження немовляти, у міру його зростання, повинні множитись і наші про нього молитви.

Таким чином, ми показуємо, що дійсно довіряємо правильне виховання нашої дитини Самому Богу. А коли наша дитина перебуває під безпосереднім, постійним наглядом та захистом Бога, тоді ми можемо бути впевнені, що вона ніколи не зіб’ється з правильного шляху.

Під час сповіді я попросив старця сказати щось про моїх дітей, і він відповів: «Твій син більше схожий на тебе, а дочка – на свою матір. Так ви їх поділили, одному – одне, іншому – інше, щоби ніхто не скаржився».

Перед тим, як отець Порфирій незадовго до своєї смерті остаточно поїхав на Святу Гору, я запитав його, чи правильно я ставлюся до свого сина. «З сином ти поводишся так, як і маєш, – відповів Старець. – Але зверни увагу на те, як ти ставишся до дочки».

Справді, напередодні я зробив їй сувору догану за невелику витівку, яку вона дозволила собі за столом під час їжі.

«Міцно люби своїх дітей, – сказав мені отець Порфирій. – Міцно кохай. У труднощах дітей винні батьки. Усі проблеми починаються з батьків. Батьки мають стати святими, тоді освятяться і їхні діти, а потім уже не буде проблем. Коли батьки не ладнають між собою, у них виростають важкі діти».

Отець Порфирій постійно говорив:

«Якщо батьки не живуть у мирі та злагоді, то у дітей будуть труднощі».

І ще:

«Ми не повинні лаяти своїх дітей. Найкраще звертатися до них із порадою. Якщо ми хочемо, щоб діти щось зробили, то в першу чергу самі повинні подати їм добрий приклад, а потім простягти свої руки до Бога і молитися».

“Ми повинні встигнути, поки дітям не виповнилося 12 років, наставити їх своїм добрим прикладом”.

«Ми не повинні нікого змушувати ходити до Церкви. Христос сказав: “Хто хоче йти за Мною”⁸(Мф. 16, 24).

Якась жінка запитала отця Порфирія:

– Герондо, що мені сказати своєму синові, який останнім часом, як мені здається, дуже близько зійшовся з однією дівчиною? В які гріхи він може з нею впасти! Крім того, ні мені, ні моєму чоловікові не подобається його вибір.

– А ти знайома з цією дівчиною? – Запитав старець. – Ні.

Тоді чого ти взяла, що вона погана? Не лай сина, як ти часто робиш, натомість скажи йому: “Послухай мене, дитино моя, я майже постійно перебуваю серед святих братів⁹Ця жінка працювала в одному тамтешньому монастирі., і мені не подобається те, що ти робиш. Прошу тебе, виправися. Адже й Бог не схиляється до того, що ти чиниш.”

І твій син сам вирішить, як йому вчинити. Зрозуміло? Треба не робити дітям зауваження, але подавати хороший приклад. Не повчай постійно і не лай своїх дітей, – сказав мені старець.

– А що ж мені робити, геронда? – запитала вона.

– Молись і все виговорюй Богу, щоб з неба сходило благословіння, а не навпаки, як зараз виходить. Говори своїм дітям, що вони повинні вчити уроки, щоб стати добрими людьми і не вплутуватися в погані компанії.

Коли ми просимо дітей щось зробити, або бути обережними, або втішити молодшого братика чи сестричку, це їх згуртовує.

Не можна пестити або виражати свою любов до однієї дитини на очах іншої. Діти заздрять.

“Три сили впливають на душу: хороша, погана і третя – нейтральна – сила самої душі.”

Чим енергійніша дитина, тим вона вразливіша і чутливіша. Хто не тримав у руці ремінь, той не любить своєї дитини.

(до змісту)

(К. Караколі)

(Ми поза політикою! Запрошуємо відвідати наші англомовну і російськомовну частини сайту N.E.W.O.D. Можливо, ви знайдете там багато цікавого)