Давайте будемо оптимістами! — Свт. Миколай Сербський
Розкажу вам про одну чудову людину: він інвалід, але сповнений оптимізму. Я бачив його на власні очі й мав нагоду поспілкуватися з ним. Він був солдатом у діючій армії та отримав поранення на війні. Ворожа куля прошила його тіло, поранивши в попереку. Якось він запросив мене до себе в гості. Ми ввійшли до напівтемної кімнати. Біля вікна було велике крісло, а в ньому сидів мій знайомий. Він глянув на мене і сказав:
«Я сиджу тут із ранку до вечора і спостерігаю життя через вікно. З ранку до ночі, а іноді з ранку до наступного ранку. Чи знаєте ви, що якщо людина опиниться в порожньому колодязі та подивиться звідти опівдні на небо, то побачить зірки небесні?
Так і я спостерігаю крізь напівтемряву за людьми, і вони здаються мені далекими сяючими зірками, які рухаються безперервно по колу. Поки я брав участь у вирі життя, я не помічав, що життя таке прекрасне й таке миле. Я втратив на війні здатність ходити, але набув здатності бачити. Так, нарешті, я бачу це життя! Я спостерігаю за ним із тих пір, як сів у це крісло. Життя прекрасне та сповнене гармонії.
Хвороба не є якимось великим злом, але не є злом і смерть — ні великим, ні малим. Я зовсім не відчуваю своїх ніг. Не вони мене тримають, а я їх. Але є щось, що підтримує мене, так само, як я підтримую свої неходячи ноги. Якби не це, мене давно вже паралізувало б повністю.
Мене підтримує оптимізм, який живе у моїй душі. Моя душа тривалий час залишалася паралізованою. В основному була паралізована моя душевна здатність до споглядання, тому моя душа не могла бачити красу і не усвідомлювала сенс життя.
Мене підтримує оптимізм, який живе у моїй душі. Моя душа тривалий час залишалася паралізованою. В основному була паралізована моя душевна здатність до споглядання, тому моя душа не могла бачити красу і не усвідомлювала сенс життя.
Моя душа блукала в темряві, й увесь світ здавався їй похмурим. Єдиною її турботою було підпорядкування тілу, рабське служіння йому. Моє тіло тягло душу, як мисливець, який тягне собаку на повідку. Моя душа підстрибувала, валялася в пилюці та бруді, слідуючи за тілом і завжди діючи з його волі.
Я був здоровим, але не відчував цього. Я мав очі, але я не міг бачити. Сонячні промені радісно торкалися мене, але при цьому я насуплював брови і навмисно відвертався від них. З неба на мене дивилися дивні зірки, але я відчував до них страх і глибоку огиду. Я був ніби кріт, якого хтось витяг із нори на світло й на повітря, і колами тинявся то туди, то сюди. Тремтячи, я копирсався в землі, щоб сховатися від сонця, сховатися знову в темне царство землі.
Слава Богу, сталася ця війна! Слава Богу, що ворог підстрелив мене так, що в мене віднялися ноги! Цей ворог став для мене найбільшим благодійником. У цій війні я втратив ноги, зате знайшов душу. Яка велика Премудрість Божа! Навіть найсуворіші заходи Він вживає для нашого блага. За свою душу я віддав лише ноги. Якби ви тільки знали, наскільки більшу цінність має душа порівняно з кінцівками!
З того часу, як я сиджу в цьому кріслі та спостерігаю за людьми з вікна, я розібрався з тим, що діється в моїй душі, та впорядкував свої думки і почуття. У моїй голові та в моєму серці довгий час панував хаос.
Людина знаходить гармонію у житті й у світі лише тоді, коли вона знаходить її в собі.
Людина знаходить гармонію у житті й у світі лише тоді, коли вона знаходить її в собі.
Цю внутрішню гармонію я набув лише зараз. Я позбувся хаосу та страху, які гніздилися в моєму серці. Раніше я боявся навіть підхопити нежить. Сьогодні у мене паралізовані дві кінцівки, які колись були найважливішими частинами мого тіла, і я зовсім не відчуваю страху. У моїй душі відбувся повний переворот. Тепер, коли я став потворнішим, світ здається мені прекраснішим, ніж раніше. Коли всі висловлюють своє співчуття, мені стає шкода всіх людей».
Все це я почув від паралізованої людини. Скільки з вас мали б таке ж налаштування душі та не сказали б, що готові накласти на себе руки, опинившись на його місці?
Тривожить постійне збільшення самогубств у наш час, причому і з менш серйозних причин, ніж паралізовані ноги. Важливу роль у цьому питанні відіграють освіта й виховання.
Тривожить постійне збільшення самогубств у наш час, причому і з менш серйозних причин, ніж паралізовані ноги. Важливу роль у цьому питанні відіграють освіта й виховання.
Людина вчиться або бути оптимістично налаштованою по життю, або схильною до самогубства.
Наше покоління отримало налаштування на друге. Батьки — перші, хто мимоволі готує своїх чад накласти на себе руки. Наприклад, мати щоранку говорить своєму синові, наскільки погані оточуючі його люди: «Всі вони егоїсти, заздрісники та брехуни». «Тримайся від людей подалі, синку». “Орієнтуйся тільки на себе, нікого не слухай”. За мамою починає батько: «Яка погана погода для роботи в полі». «Який бридкий вид із вікна». «Як погано поводяться люди». «Як набридла ця спека». “Як нудно та сумно нам живеться”.
Такі батько й мати часто повторюють своєму синові шалені слова одного поета-песиміста: «Брате, у світі не існує любові». Немає страшнішого вироку, ніж цей. Людство все ще живе завдяки одній лише любові. Якщо хтось каже, що у світі немає любові, ця жахлива та хибна фраза є вироком для знищення. Саме на цьому принципі, який озвучив у своїх віршах поет, який почувається песимістом і невдахою, виховується наше покоління.
Сьогодні ви зустрінете сотні молодих і літніх людей, які не знають «Отче наш» і не читають Євангеліє, але ви не знайдете навіть кількох десятків людей, які б не повторювали щодня: «Брате, у світі не існує любові». Однак той, хто повторює ці слова, не замислюється над тим, що в цьому світі є посмішка та радість.
Вчителі та педагоги продовжують недооцінювати учнів, навмисно зберігаючи велику дистанцію, і не дозволяють їм наблизитись. Одним словом, ми плазуємо по землі та ніяк не просуваємося вперед. Всюди ходять меланхолійні, бліді, пригнічені люди. Наша радість наполовину сумна. Наша усмішка зовсім не схожа на золотисте світло сонця, вона швидше нагадує бліде, меланхолійне світло місяця. Багато хто звик до життя в замкнутому просторі. Наші розваги обмежуються лише гріхом.
З огляду на нинішню освіту та виховання, «паралізована» вся наша країна. Саме з цим пов’язаний наш внутрішній песимізм, наша меланхолія та смуток, нестача радості. Більшість нашої меланхолії випливає з тих внутрішніх установок, які сьогодні переважають у школі, церкві, сім’ї та громадському житті. Рідко можна знайти паралітика, який мав би оптимістичний настрій.
Багато хто думає, що хтось – по життю оптиміст, а хтось – песиміст, от і все. Але це не так. Оптимізм означає щастя, а песимізм – нещастя. Найвище щастя для людини – це не здоров’я, не багатство, не слава та не друзі. Людина почувається щасливою тоді, коли душа її наповнена оптимізмом.
Людина почувається щасливою тоді, коли душа її наповнена оптимізмом.
Як і найбільше нещастя для людини — це не хвороба, не бідність, не самотність, не залишеність, не несправедливість, не якісь труднощі чи втрати. Найбільше нещастя для людини – це бути песимістом, бо якщо оптимізм – це гімн життя, то песимізм – це гімн смерті.
Найбільше нещастя для людини – це бути песимістом, бо якщо оптимізм – це гімн життя, то песимізм – це гімн смерті.
Люди ніяк не можуть звикнути спостерігати за тим, що відбувається з точки зору вічності. Адже все, що виростає в людях у цьому житті, матиме продовження і за його межами, в іншому житті. Наша любов та дружба теж непідвладні часу. Наші очі помиляються, коли кажуть нам, що все проходить, так само, як вони вводять нас в оману, коли йдеться про рух сонця. Є духовне середовище, в якому все живе та рухається. Це середовище стабільне і нерухоме. Усі, хто колись жили на Землі, живуть у цьому духовному середовищі й сьогодні. Усі, хто живе нині, житимуть вічно в цьому духовному вимірі. Любов і дружба не губляться з приходом смерті, але продовжують існувати в більш чистій і піднесеній формі в іншому світі.
Любов і дружба не губляться з приходом смерті, але продовжують існувати в більш чистій і піднесеній формі в іншому світі.
Між цим світом невидимим і тим видимим світом, у якому ми живемо, існують межі, і через свою короткозорість ми не бачимо продовження, продовження цього життя після смерті. І ми здатні побачити очима душі наше «зараз».
Всі ми плетемо тканину історії, брати та сестри. Всі ми є ткачами історії, але є і Ткач, який перевершує всіх нас. Кожен день нашого минулого нічого не означав би сам собою, якби він не був частиною загального полотна, що складається з усіх днів нашого життя. Час усіх людей у світі нічого не означав би сам по собі, якби його метою та змістом не було створення загальної світової композиції, цілісного світового полотна, зітканого вручну.
Кожна наша справа до цієї хвилини, кожне слово і кожне почуття зберігаються і не губляться — вони складають частину нашої особистої композиції. Весь наш героїзм, як і вся наша порочність, непорушно вплетені в полотно минулих днів.
Ми, люди, не є охоронцями своєї історії, ми просто її творці, її ткачі. Минуле зберігає Той, Хто нічого не забуває. Ключі від минулого зберігає Верховний Ткач, який невпинно спостерігає за кожною ниткою, за допомогою якої відбувається плетіння Його рукотворного твору. Подумайте, друзі мої, який ваш внесок у це величезне полотно, що належить Богові? Слово Боже – це слово з оптимістичним настроєм.
Оптимізм є ореолом християнської філософії та християнської історії. Оптимістом був Основоположник нашої віри, Господь наш Іісус Христос, найоптимістичніший з усіх оптимістів у світі.
Оптимізм є ореолом християнської філософії та християнської історії. Оптимістом був Основоположник нашої віри, Господь наш Іісус Христос, найоптимістичніший з усіх оптимістів у світі.
Він залишався оптимістом і тоді, коли, покинутий усіма, Він самотньо молився Отцю в Гефсиманському саду. І коли Його тягли від Ірода до Пілата і знущалися з Нього. І коли на Нього надягли терновий вінець, який поранив Його божественну голову. І коли Він під вагою Хреста виходив із Єрусалиму, який проводжав Його глузуваннями, прокльонами та схлипуваннями слабких жінок. І, нарешті, навіть тоді, коли чаша гіркоти була переповнена і в історію увійшло слово Голгофа, Він все одно залишався оптимістом.
Оптимістами були й мученики Христові. А якщо мученики та великомученики були оптимістами, як можемо ми бути песимістами сьогодні?
Оптимістами були ті, кого виводили на арену в Римі та віддавали на поживу диким звірам, щоб розважити кесаря. Оптимістами були ті, кого спалювали на площах на багатті на втіху імператору та його дружинам. Оптимістами були ті, кого колесували та живцем закопували у землю. Оптимістами були ті, хто не знав рівності чи свободи преси.
Невже ми будемо песимістами, знаючи це все? Та й навіщо нам ставати песимістами? Християнські мученики, згоряючи у вогні, кричали: “Ми все одно продовжуємо вірити”. Ті, кого розривали звірі, шепотіли: “Ми все одно продовжуємо сподіватися”. Розіпнуті на хресті, плачучи й ридаючи, мученики казали: «Ми й зараз вас любимо. Ми не шкодуємо, що зазнали мук, і сподіваємося на блаженство в житті вічному. Віруємо в Єдиного і Всемогутнього Бога, Який керує всім, що існує під сонцем і в Якого пораховані всі наші страждання і всі неправди наших мучителів».
Цих людей, яких штовхали ногами подібно до непотрібного каміння, забрав Господь, Творець усіх і вся, і помістив їх у основу Своєї Церкви. Його Церква є найбільшою спорудою оптимізму, яку колись було зведено на землі. Християнський оптимізм не є просто якоюсь духовною теорією, тому що він випробуваний часом і підтверджений на ділі.
Я не зміг би називати себе християнином, якби не був оптимістом. А якби я називав себе християнином, не будучи оптимістом, я був би нещирим. І всі ви даремно називаєте себе християнами, якщо ви не налаштовані оптимістично.
Християнство – це найбільша фортеця й оплот оптимізму.
Я не зміг би називати себе християнином, якби не був оптимістом. А якби я називав себе християнином, не будучи оптимістом, я був би нещирим. І всі ви даремно називаєте себе християнами, якщо ви не налаштовані оптимістично. Християнство – це найбільша фортеця й оплот оптимізму.
Християнство засноване на вірі, надії, любові. Ці три чесноти нерозлучні з нашим спасінням.
Віра, надія та любов – разом вони створюють оптимізм. У всіх випробуваннях та труднощах оптимізм має ключове значення, без нього ми пропадемо. Якщо ми не маємо оптимізму, значить у нас немає і віри. Без віри ми подібні до тварин, яких просто ведуть бійню. Без оптимізму ми станемо духовними інвалідами.
Людина без оптимізму має більшу ущербність, ніж людина без ніг. Бог створив все Своєю Премудрістю. Обличчя оптиміста щодня освітлюють промені сонця, вони зігрівають і просвічують його душу, тоді як обличчя песиміста позбавлене сонячного світла, у результаті його душа холодна та темна. Перший кругом помічає квіти, а другий – нечистоти та купи сміття. Без оптимізму не може бути ніякої творчості.
Брати та сестри, давайте будемо оптимістами. Дивитимемося на світ при світлі дня, дивитимемося на зоряне небо вночі та віритимемо в Бога. Існує Творець, Творець світу та наш Отець. Нехай ця думка стане основою нашого оптимізму.
Кожне насіння спочатку згниває в землі, а потім проростає та стає чудовою квіткою. Зі смертю підпадає тлінню наше тіло, щоб знову прорости в житті вічному. Всі ми є дітьми безсмертного Отця, тому ми і самі безсмертні.
Що це був би за Батько, якби Він не створив дітей, подібних до Себе? Який Батько захотів би жити мільярди років і мати дітей, чиє життя тривало б менше одного століття? Будемо ж оптимістами, бо жоден праведник не потрапить у пекло, і жоден нерозкаяний грішник не досягне раю. Але для того, щоб людина могла потрапити до раю, спочатку цей рай повинен увійти всередину його душі. До пекла потрапить той, у кого пекло вже існує в душі.
Рай – це безсмертна радість і божественне вознесіння. Пекло — це вічний смуток і безперервні муки, докори совісті. Покарання грішників і нагорода праведників – це найвищі математичні закони Всесвіту.
Рай – це безсмертна радість і божественне вознесіння. Пекло — це вічний смуток і безперервні муки, докори совісті. Покарання грішників і нагорода праведників – це найвищі математичні закони Всесвіту.
Давайте будемо оптимістами, навіть коли нам завдають шкоди, тому що всяка шкода має мету й має причину. Наші страждання – це важливий чинник у спільній течії людського життя. Наші страждання – це плата за вхідний квиток у місце, яке Бог висвітлює безліччю сонць.
Особисто я тричі в житті перебував на волосинку від смерті й можу вам зізнатися і запевнити вас у тому, що пережитий мною стан не був нестерпним чи жахливим. Я згадую ці моменти з радістю, бо всі вони — ці три події — прикрашають моє сьогоднішнє життя і роблять мою душу сильнішою. Давайте будемо оптимістами і досягнувши похилого віку, так само, як у молодості. У кожному віці є своя велич та своя краса.
Ми повинні бути оптимістами як християни, тому що в нашій вірі знаходили втіху навіть найвідчайдушніші.
Ми повинні бути оптимістами як християни, тому що в нашій вірі знаходили втіху навіть найвідчайдушніші.
Давайте будемо оптимістами і взагалі, як народ. Нас не забув, не залишив Той, Хто творить історію. Наша роль в історії важлива і стає ще важливішою. Коли ми боремося за свободу, ми боремося за щось божественне, бо Бог є Отцем вільних, а не поневолених душ і тіл.
Давайте мислитимемо оптимістично, бо тільки такі думки досягають до Самого Бога. Давайте будемо оптимістичними й у своїх почуттях, бо оптимізм — це ліки від смутку та джерело істинної та вічної радості.
Давайте будемо з оптимізмом ставитись і до наших справ, тому що наші добрі справи є частиною Божественного задуму про мир і людей. Вони нерозривно пов’язані з ним, і вони зберігаються вічно — так само, як і діяння Бога.
Давайте будемо оптимістами, тому що саме життя несе в собі оптимізм, а ми, люди, є найвищим виразом життя.
Давайте будемо оптимістами, тому що саме життя несе в собі оптимізм, а ми, люди, є найвищим виразом життя.
Бути оптимістом — це означає жити і цінувати дорогоцінний дар життя.
Свт. Николай (Велимирович)
(Ми поза політикою! Запрошуємо відвідати наші англомовну і російськомовну частини сайту N.E.W.O.D. Можливо, ви знайдете там багато цікавого)
