День пам’яті преподобного Афанасія Афонського

5/18 липня Православна Церква вшановує пам’ять преподобного Афанасія Афонського.

Святий Афанасій, в миру Аврамій, народився в малоазійському місті Трапезунті в шляхетній і благочестивій сім’ї. Він дуже рано втратив батьків і виховувався доброчесною монахинею, яка замінила йому матір. Після її смерті святий здобував освіту у Візантії та невдовзі зрівнявся знаннями зі своїм учителем Афанасієм. Там отрока взяв у свій дім воєвода Зефіназер, який просватав за свого сина родичку Аврамія.
Оскільки святий жив стримано та доброчесно та відрізнявся своїми розумовими здібностями, то про нього дізнався сам імператор. За його наказом Аврамія призначили вчителем в училищі, і він отримав однакові права зі своїм колишнім наставником Афанасієм, який через заздрість зненавидів святого. Коли Аврамій дізнався про це, то покинув посаду вчителя.
Згодом разом із воєводою Зефіназером святий побував на Афоні, і в нього виникло бажання поселитися там. Незабаром після цього Аврамій познайомився з ігуменом Кіменського монастиря Михаїлом Малеїном, від якого й прийняв чернечий постриг із іменем Афанасій.

Чотири роки святий жив у Кіменській обителі, після чого з благословення ігумена Михаїла почав проводити самітницьке життя.

Якось до нього прийшов воєначальник Никифор зі своїм братом патрицієм Левом. Від розмови зі святим Никифор та Лев отримали велику духовну користь і сильно полюбили його. Під час зустрічі воєвода відкрив Афанасію своє бажання стати монахом.

Коли преподобний Михаїл наближався до своєї кончини, то хотів поставити замість себе ігуменом Афанасія. Коли той дізнався про це, то втік на Афон, де став учнем одного старця, що жив у безмовності. При цьому святий назвався корабельником Варнавою та удавав із себе неписьменного, а тому попросив свого наставника, щоб він навчив його читати.

Тим часом воєначальник Никифор всюди, а також і на Афоні, шукав Афанасія. В афонських монахів тоді був звичай збиратися усім тричі на рік у Карейській Лаврі. Тому на свято Різдва Христового разом зі своїм учителем сюди прийшов і Афанасій.

За описом Никифора його впізнав прот (начальник над усіма ігуменами) Афонської гори і, щоб перевірити, чи це дійсно він той монах, якого розшукують, наказав йому читати.

Афанасій почав читати голосно та виразно, що здивувало старця, під керівництвом якого він подвизався. Після цього святий попросив не видавати його, аби він і надалі міг жити на Афоні. З благословення прота він почав подвизатися в окремій пустельній келії, де, як і раніше, займався переписуванням книг.

Згодом про місцезнаходження Афанасія дізнався Лев, брат Никифора. Він зустрівся з преподобним і на його прохання пожертвував велику кількість золота та срібла на будівництво церкви у Карейській Лаврі.

З того часу братія почала ще більше поважати Афанасія і часто приходила до нього. Тому преподобний, який прагнув до безмовного життя, переселився у найбільш відлюдну місцевість Афона.

Коли воєначальник Никифор мав йти з військом на острів Крит, аби звільнити його від мусульман, то попросив афонських отців помолитися за них Богу, а також прислати до нього Афанасія.

Всупереч своєму бажанню преподобний вимушено вирушив у дорогу і зустрівся з Никифором. Останній зі сльозами радості зустрів святого. Никифор хотів дати йому багато грошей на спорудження келій для самітників, де він подвизався, щоб і самому згодом приєднатися до них.

Однак Афанасій не взяв пожертви та повернувся на Афонську гору. Після цього Никифор здобув у війні перемогу і все ж таки передав святому кошти, на які той почав будувати монастир.

Згодом Никифор порушив свою обіцянку прийняти чернечий постриг і зайняв царський престол. Тоді Афанасій дуже засумував і покинув Афон, оскільки споруджував обитель за бажанням Никифора в той час, коли сам прагнув до подвигів безмовності. Проте за Божим повелінням він повернувся у новостворену обитель і продовжив трудитися заради спасіння братії.

Господь дарував Своєму угоднику прозорливість та чудотворіння, Афанасій зцілював хворих та виганяв із людей бісів.

Передбачив преподобний і свою кончину. Він одягнувся в мантію та клобук святого Михаїла Малеїна, який одягав тільки у великі свята та під час причастя Святих Тайн, і пішов на будівництво церкви.

Там разом із шістьма монахами святий піднявся на верх будівлі, який раптово обрушився. Всі упали вниз. Їх засипали земля та каміння. Афанасія та чотирьох братів витягнули з-під уламків мертвими, лише монах Даниїл прожив ще декілька днів і розповів про чудесне видіння, яке мав у ніч перед смертю святого.

Тіло Афанасія пролежало без погребіння три дні й було зовсім неушкодженим, окрім рани на правій нозі. Коли над святим співали надгробні пісні, дивним чином з тієї рани витікала кров. Монахи збирали її в рушники й помазувалися нею.

Від зібраної крові преподобного згодом звершилося багато чудес. Кончина Афанасія настала в 1000 або в 1001 році.
Слава Богу вовіки. Амінь.