Про розвиток у собі любові
“По тому пізнають усі, що ви учні Мої, як будете мати любов між собою”.1Інн. 13:35
Любов – це занурення в Бога.
Любов – це занурення в Бога.
Закохану людину можна впізнати по тому, що вона світиться радістю, доброзичливістю, добродушністю та щедрістю. Її доброта часто не мотивована нічим, окрім великого людинолюбства.
У християнському богослов’ї є термін «обоження». Він означає повернення природи та людини до первозданного виду. Головною властивістю створеної людини була її подібність до Бога. Отже, «обоження» – це відновлення в творінні образу Божого. Того, який був у неї закладений, і того, який відбивається в людині в поточному часі.
Первородний гріх, у цьому світі – це втрата образу Божого.
Первородний гріх, у цьому світі – це втрата образу Божого.
Дитина грішна з народження не тому, що її тягне до гріха, а тому, що вона не вміє любити. Хоча природа в неї вклала природні властивості, але в ній немає любові.
Може здатися, що діти вміють любити. Дух дихає, де хоче, іноді такі діти народжуються. Але зазвичай діти не те, щоб люблять когось, а люблять себе в тих, хто поруч. Вони люблять свої приємні самим собі почуття, які відчувають поряд із батьками та друзями, а не самих людей. У цьому неважко переконатися.
Якщо дитину не вчити любити, як любить Бог, то з неї неодмінно виросте егоїст, який продовжуватиме любити по-дитячому, – себе в людях і свої почуття в людях.
Якщо дитину не вчити любити, як любить Бог, то з неї неодмінно виросте егоїст, який продовжуватиме любити по-дитячому, – себе в людях і свої почуття в людях.
Розірвати коло порочної любові до себе
Розірвати коло порочної любові до себе для підростаючої людини майже неможливо. З цим прекрасно справляється Бог.
У період юності Господь робить ін’єкцію любові. І людина преображається. З незграбної замкнутої на собі істоти людина преображається в ангелоподібну істоту, що ладна всіх кохати та бути коханою. В неї трохи відкривається ангельське добросердя молодості.
Давши скоштувати божественного дару любові, Бог несподівано залишає людину. Дія ін’єкції швидко кінчається, і людина знову повертається в сіру прозу реальності.
Пізнавши неземну радість, нормальна людина починає її шукати. Хтось замінює ін’єкції божественного дару ін’єкціями алкоголю, хтось упивається собою, хтось просто ламається, стаючи з роками все похмурішим і злішим. Віддаленість від Бога пізнається по злостивості та самолюбству.
Слава Богу, Він не відходить зовсім, а тільки на півкроку. Уважна людина може без зусиль здогадатися, що ейфорія юнацької любові була пов’язана з іншими людьми. А в стосунках із ними вона багаторазово посилювалася в доброзичливості та жертовності.
Таких розумних людей завжди було багато і в древні часи. Вони є й зараз. Завдяки уважності вони опановують фундаментальний закон буття, що полягає в основі світу. Праведність – ключ до цього відкриття.
Церква – вчитель любові
Слава Богу, є Церква. Усім тим, хто не в змозі здогадатися про природу любові, вона це показує дуже просто на прикладах святих і особливо на прикладі Христа.
Усім тим, хто не в змозі здогадатися про природу любові, Церква це показує дуже просто на прикладах святих і особливо на прикладі Христа.
Більше того, вона дозволяє повторити прийняття дарів Божих вже добровільно і в будь-який бажаний час.
Усі храми стоять для того, щоб людині було зручно прийняти божественну любов. Усі служителі служать і проповідують лише про одне – про відновлення в собі образу Божого та Його головної властивості – любити.
Але людина лукава. Вона любов розуміє так, щоб саме її любили, а без цього вона існувати не згодна.
Без любові людині не можна жити. З любов’ю до себе жити дуже важко і навряд чи можливо.
Без любові людині не можна жити. З любов’ю до себе жити дуже важко та й навряд чи можливо.
Справа не в тому, щоб відмовитися від любові до себе чи від дитячої любові до себе в інших, а в тому, щоб одну любов замінити іншою.
Інша любов має два джерела – Бога та людей.
Треба просити Бога навчити повернути здатність знову полюбити Його. Треба просити Бога послати любов до людей. Вона, ця проста любов – є найкраще тренування любові до Бога.
Треба просити Бога навчити повернути здатність знову полюбити Його. Треба просити Бога послати любов до людей. Вона, ця проста любов – є найкраще тренування любові до Бога.
Без цього смерть душі. Без цього морок і туга. Без цього життя – одне страждання та безнадійна боротьба.
Починається любов із тієї благодаті, яку Бог вкладає в чесно виконану роботу, у повагу до батьків, у чесність, турботу про рідних, доброзичливість до ближніх і взагалі – у мирний стан душі. З цього все починається. З тієї людини, яка поряд із тобою.
Обоження – набагато простіше
А чим закінчується, нехай кожен дізнається сам. Обоження – це дуже просто і доступно. Набагато простіше, ніж про це пишуть богослови.
Ми зараз усі страждаємо від браку містики. Світське життя, як хвиля, збентежило церковний дух своєю приземленістю. Церковне життя задихається в політиці, етиці, педагогіці, соціалізмі, будівництві, пресі. Усе це прекрасно, але без здорової містики – немов їжа без солі.
Прості люди судомно шукають її в чудесах, які не містика, а швидка допомога Неба. Люди, які читають, шукають її в книгах. А вона, містика – поруч.
Сутність любові – і є найглибша та містична подія. Юдеям спокуса, еллінам безумство. В юдеях потрібно розуміти людей закону, а в еллінах – людей раціоналізму.
Але в цьому божественному безумстві людина не лише наближається до Бога, але й Ним обожується.
Любов проста на вигляд. Любов незбагненна по суті. Любити – це означає взнавати частково божественного існування.
Господи, дай же Ти всім, хто просить, Своєї любові!
Священник Костянтин Камишанов
