День пам’яті святої Олімпіади
25 липня/7 серпня Православна Церква вшановує пам’ять святої дияконіси Олімпіади.
Свята Олімпіада народилася в Царгороді у шанованій сім’ї сенатора Анісія Секунда та Олімпіади, дочки епарха Євлавія, що за царювання Костянтина Великого був першим після царя.
Ще до досягнення повноліття святу заручили, однак через 20 місяців помер її жених, і вона вирішила до кінця життя зберігати себе вцноті.
Після смерті батьків Олімпіада стала спадкоємицею великого багатства, яке вважала не своїм, а Божим. Вона роздавала щедрою рукою на потреби монастирів, церков та нужденних. При цьому свята проводила суворе подвижницьке життя й по-всякому умертвляла свою плоть та підкоряла її духу.
Оскільки Олімпіада була молодою та гарною, імператор Феодосій Великий, що царював у 379 – 395 рр., замислив видати її заміж за свого родича Єлпідія.
Свята ж, не дивлячись на погрози з боку імператора, не погоджувалася виходити заміж. Зрештою, за царським наказом Олімпіаду позбавили свого майна до 30-річного віку. Крім того, їй забороняли спілкуватися зі священниками та відвідувати Богослужіння для того, щоб вона з туги погодилася на заміжжя.
Через деякий час Олімпіада написала листа Феодосію, в якому говорила про те, як він милостиво вчинив із нею, бо позбавив її турбот про багатство. Також свята сказала імператору, що він зробить їй ще більше благодіяння, якщо накаже роздати її статки церквам та бідним, аби вона могла уникнути мирської слави, коли буде роздавати його сама. Після цього цар дозволив святій самій розпоряджатися своїм майном.
За цнотливе та доброчесне життя Константинопольський патріарх Нектарій (381 – 397 рр.) призначив Олімпіаду дияконисою. Диякониси готували жінок до Святого Хрещення та допомагали під час нього священнику, відвідували жінок у хворобах і нещастях, стежили за належною поведінкою жінок та дітей у храмі.
Олімпіада жила так богодогідно та непорочно, що навіть вороги не мали в чому її докорити. Ворогами ж святої були вороги святителя Іоанна Златоутого, який став наступником патріарха Нектарія.
Так, Олександрійський патріарх Феофіл гнівався на Олімпіаду та зводив на неї наклепи за те, що вона прийняла у своєму домі монахів, яких він несправедливо вигнав із єгипетської пустелі. Свята ж гостинно приймала і святителів, і монахів, і простих, і бідних людей. До того ж і сам Феофіл не одноразово користувався її гостинністю.
Олімпіада роздавала їжу та одяг убогим, доглядала хворих й усіма покинутих людей. Все своє життя вона присвятила служінню Богу та ближнім.
За це Іоанн Златоустий поважав її та любив духовною любов’ю.
Коли святителя Іоанна засудили до заслання, він покликав Олімпіаду та дияконис Пентадію, Проклію та Сальвіну і повелів їм не покидати церкву через його наступника, а коритися йому, бо церква не може бути без єпископа. Також святитель просив їх молитися за нього.
Після вигнання Іоанна Златоустого сталася пожежа в соборній церкві. Разом із іншими прихильниками святого на суд викликали й Олімпіаду. Проти неї висунули несправедливе звинувачення та засудили до сплати великої кількості золота за підпал храму.
Потім святу заслали в Нікомідію, де вона тривалий час перебувала в ув’язнені, зазнала багато горя і, зрештою, померла. Її кончина настала близько 409 року.
Перед своїм погребінням Олімпіада явилася єпископу Нікомідії та наказала кинути її тіло в дерев’яному ящику в море, щоб воно було поховане на тому місці, куди його винесе хвилями.
Єпископ виконав прохання святої. Чесне тіло святої Олімпіади опинилося на суші в місцевості Врохті поблизу Константинополя. Місцеві жителі мали щодо мощей святої божественне одкровення й з честю прийняли та поховали їх у церкві апостола Фоми.
Через багато років варвари спалили церкву, а мощі святої Олімпіади кинули в море. Дивним чином із них почала текти кров, і віруючі забрали їх із води. Про це дізнався Константинопольський патріарх Сергій (610 – 638 рр.). Він наказав священнику Іоанну перенести мощі в Царгород. Коли ж той взяв тіло святої, з нього витекло багато крові. Мощі святої Олімпіади поклали в заснованому нею у Царгороді дівочому монастирі. Вони стали джерелом чудесної допомоги тим, хто з вірою звертався до святої.
Слава Богу вовіки. Амінь.
