День пам’яті преподобного Феодора, князя Острозького

День пам’яті преподобного Феодора, князя Острозького

11/24 серпня Православна Церква вшановує пам`ять преподобного Феодора, князя Острозького.

Федір Острозький був сином і спадкоємцем основоположника династії – князя Данила з Острога. Серед його предків: княгиня Ольга, Володимир Великий, Ярослав Мудрий, Володимир Мономах, король Данило Галицький. Його йм`я згадується в стародавніх писемних актах з 1385 року.

Все своє свідоме життя князь Феодор Данилович був людиною світською, був одружений із Агафією Чурилівною Бродівською та мав шістьох дітей, вів активне військове, політичне та соціальне життя.

У 1386 р. Федір Острозький отримав монаршу грамоту від короля Польщі Ягайла на управління його землями, серед них і місто Острог, в 1390 р. від короля Польщі Ягайла та 1393 р. від королеви Польщі Ядвіги князь Федір Острозький отримав грамоти на підтвердження його права на Острог, Корець, Заслав, Хлапотин, Іванин, Хрестовичі, Красне та інші помістя з прилеглими територіями у дідичне (спадкове) володіння.

У 1396 р. князь Федір Острозький отримав від Великого князя Литовського Вітовта поновлення привілею на місто Острог та підтвердження права на інші земельні володіння. Таким чином, Федір Данилович зумів закріпитися в Острозі і розширити свої володіння на територію південно-східної Волині. Польський дослідник Тадеуш Трайдос зазначає: «Острог Федора став поряд із Луцьком другою політичною резиденцією Волині».

 Преподобний Феодор відрізнявся ревністю до захисту Православ’я. В цей час велике князівство Литовське знаходилося у завзятій боротьбі з Польщею.

Вітовт, двоюрідний брат польського короля Владислава Ягелла, побоюючись, щоб митрополити всієї Русі, які жили з часів Петра постійно в Москві, своїм впливом не встановили братської одностайності між Литовсько-Руськими та Московськими землями, небезпечної для Литовського правління, поспішив встановити для своїх земель митрополію, окрему від Московської.

Але ще більше він намагався перервати будь-який політичний зв’язок Литовського князівства з короною Польською. По смерті його, Свидригайло, рідний брат Ягелла, наслідував його приклад.

Для Православ’я було корисним не мати ніякої залежності від Польщі, тому-то і Феодор, князь Острозький, допомагав Свидригайлу проти Польщі, й вельми прославився в цій боротьбі. Посиливши свої дружини найманими валохами і татарами, Феодор мужньо діяв проти Жигмонта Кейстуговича, якого Польща протиставила Свидригайлу. 

15 липня 1410 р. князь Феодор Данилович брав участь в одній із найбільших баталій в історії Середньовічної Європи – битві під Грюнвальдом. Предметом збройного протистояння в ході «Великої війни» 1409-1411 рр. між Тевтонським лицарським орденом з однієї сторони та альянсом Великого князівства Литовського та Королівства Польського з іншої стали Жемайтійські землі.

У результаті запеклого бою війська тевтонців були розгромлені, а близько третини воїнів та вище керівництво ордену, включно з 26-м великим магістром Тевтонського ордену Ульріхом фон Юнгінгеном, полягли на полі бою.

У 1418 р. Феодор Острозький був учасником Вселенського церковного собору у Констанці. Головною метою цього з’їзду було подолання розколу римо-католицької церкви та вирішення ряду важливих геополітичних питань.

Зауважимо, що серед запрошених правлячих герцогів, послів від королів був і представник галицьких земель, які раніше входили до складу Галицько-Волинської держави, – «князь Червоної Русі», тобто претендент на Галицько-Волинську спадщину.

На думку Леонтія Войтовича, таким претендентом серед усіх діячів того часу міг бути лише князь Феодор Острозький: «Лише цей князь міг з’явитися у складі литовської делегації на соборі в Констанці з пишним титулом «високородовитого шляхетного князя Червоної Русі» і з гербом, у якому були об’єднані елементи давніх гербів його предків короля Данила Романовича (двоголовий орел) і наступних Даниловичів (хрест).»

У 1432 році князь Феодора захопив замок над Смотричем на Поділлі та підпорядкував Свидригайловій владі Луцьк, головний із міст Волинських. Слідом за тим розбив він наголову і взяв у полон Бучацького, старосту Кам’янецької фортеці, та спустошив околиці Бреста Литовського.

У 1435 році, коли пала Кам’янець-Подільська фортеця й вже здавалося, що Ягайло та Польща не будуть настільки небезпечними суперниками, авторитет князя зростав, росла і його могутність.

Та удар прийшовся в спину: князь Свидригайло, якого Феодор звільнив із ув’язнення в Кременецькому замку ще в 1420 році, злякався міці Острозького й підступом ув’язнив його. Але тут на захист свого володаря стали волиняни, підняли бунт і князя було звільнено.

Феодор Острозький не тримав зла на Свидригайла і знову показав приклад християнської віри – тепер уже всепрощення. Одним помахом руки Свидригайла могли б стерти з лиця землі, а князь і далі приходив на допомогу кривдникові.

Благородство та військову доблесть князя Острозького підкреслювали навіть польські історики з їх дещо заангажованим поглядами. Ян Длугош, Мацєй Стрийковський називали Феодора «мужем хоробрим і войовничим». А він перемагав у битвах – поляки, татари тремтіли від шабель Острозького. Битва під Вількорами стала переломною віхою в житті князя.

Ще майже два роки він впорядковував справи, а у 1440 році католицька Європа затамувала подих – наймогутніший магнат Волині і Поділля, один із найвпливовіших державців Червоної Русі “…преобразил земного княжения славу во иночества облик смиренный и вместо врагом видимых на невидимых ополчился еси”. Феодор передав княжий престол і славу синові своєму Василію. 

На вершині економічної могутності та політичного впливу великий князь Феодор Острозький разом із дружиною Агафією постригся в монахи в Києво-Печерському монастирі.

Духовний подвиг Феодора, в монашестві Феодосія, глибина його смирення були незрозумілими для більшості – правитель, який міг купити всі монастирі Русі з усіма насельниками, прилеглими територіями і ще безліччю, зодягнув простий одяг і нарівні з іншими чернецями почав подвизатися не тільки постом і молитвою, а й тяжкою фізичною працею – рубав дрова, працював у полі, на будівництві, носив воду, доглядав за хворими та каліками.

Він старанно подвизався в своєму спасінні та працях для Бога, прикрасив душу свою усіма доброчесностями. Ночами печеру, де молився князь, осяювало дивовижне, наче неземне, світло, хоч ні свічок, ні вогню там зроду не було. Незримим світлом ізсередини сяяв і сам Феодосій.

Господь дарував князю довге життя. 11/24 серпня 1483 року Феодор Острозький тихо спочив, проживши 123 роки. А через століття монахи Києво-Печерської обителі знайшли його чесні мощі нетлінними. Святого було канонізовано як преподобного Феодора, князя Острозького. Через 200 років, у 1638-му, Атанасій Кальнофойський писав, що преподобний Феодор відкрито спочиває у Феодосіївській печері „в целом теле”, а вже у 1643 р. ім’я преподобного Феодора Острозького згадується в службі преподобним отцям, котрі в Дальніх печерах спочивають, разом з Феодосієм, Іларіоном та Кукшею Печерськими. Її було складено на прохання Петра Могили.

В історію Русі зі славою увійшли й нащадки святого Феодора, князі Костянтин Іванович і Костянтин Костянтинович, які також захищали Православну Церкву від утисків із боку влади іновірних.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 
Wayfarer

Wayfarer

0 0 голосів
Рейтинг статті
Підписатися
Сповістити про
guest
0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
Wordpress Social Share Plugin powered by Ultimatelysocial
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x
Wordpress Social Share Plugin powered by Ultimatelysocial
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x