Що робити, коли прикро?
Що робити коли прикро і коли не можеш впоратися з образою?
«Тож уже для вас сором зовсім, що суди між собою ви маєте. Чому краще не терпите кривди?» 1(1Кор. 6:7)
Якось оптинський старець Нікон отримав лист із образами та лайкою. У старця майнула думка: “А хто це міг написати? Від кого листа? Але він тут же взяв себе в руки: “Ніконе, це не твоя справа, не треба допитуватися, хто написав. Якщо Господь попустив, значить так треба. Отже, маєш гріхи, за які треба потерпіти”.
Якщо людина так себе налаштує, у неї все в житті стане на свої місця. Адже є такі «християни», які так можуть образитися, що починають обурюватися, шуміти, а потім перестають розмовляти й можуть тиждень, а то й місяць мовчати — таїти зло та образу.
Буває, що й треба зробити людині зауваження, щось підказати, але в цьому випадку треба завжди пам’ятати слова премудрого Соломона: «Викривай розумного – він тебе полюбить, не викривай божевільного — він тебе зненавидить».
Один старець-священнослужитель писав про себе: «Я — як пес. Буває, псові скажуть: «Геть звідси!» — Він і відійде подалі; відійде й сидить — чекає, як далі себе господар поведе. А якщо господар знову покличе: «Ну, йди сюди!» — Він знову хвостиком завиляв і з любов’ю до господаря підбігає, не пам’ятає зла.
Коли мене хтось лає, жене, я відходжу від нього. Але якщо людина приходить до мене і кається, вибачається, я знову з любов’ю її приймаю й на неї не ображаюся. Я тільки радий, що вона прийшла до мене та покаялася».
Насамперед треба собі усвідомити, що наше життя — це школа, а все, що нам попускає Господь — скорботи, спокуси — це уроки, вони необхідні, щоб виробити в собі терпіння, смирення, позбавитися гордині, образи.
Насамперед треба собі усвідомити, що наше життя — це школа, а все, що нам попускає Господь — скорботи, спокуси — це уроки, вони необхідні, щоб виробити в собі терпіння, смирення, позбавитися гордині, образи.
І Господь, коли попускає їх нам, дивиться, як ми поведемося: образимося або збережемо мир у душі.
А чому нас кривдять?
Отже, ми заслужили, чимось згрішили… Для того, щоб не було ні образи, ні роздратування, щоб душа в Бозі заспокоїлася, треба дуже багато перетерпіти від ближніх — і ганьби, і образи, і неприємності.
Це треба вміти зустріти, не огризаючись на кривдника. Не треба говорити шпильки, якщо вас образили. Просто подумайте про себе: «Це мені Господь дав змогу зміцнитись у терпінні, щоб душа заспокоїлася». І душа наша заспокоїться.
А якщо ми почнемо: «А що це він мене обмовляє, бреше, ображає? Мене!..» І підемо врознос. Це дух сатани живе у людині. Ніколи не заспокоїмося, якщо не навчимося терпіти.
Ніколи не заспокоїмося, якщо не навчимося терпіти.
Станемо істеричними. Якщо нас хтось образив, не треба збирати інформацію до атаки у відповідь, не треба видобувати в різних куточках «компромат» на цю людину: “Ось, він такий і такий …”; не треба вичікувати зручного моменту, щоб вилити йому на голову ці помиї.
Християнин, якщо дізнався, що про нього ось цей погано говорить, повинен одразу упокорити себе: «Господи, Твоя воля! За гріхи мені так і треба!”
Християнин, якщо дізнався, що про нього ось цей погано говорить, повинен одразу упокорити себе: «Господи, Твоя воля! За гріхи мені так і треба!”
Нічого, переживемо. Все перемелиться, перетреться! Треба себе виховувати. А то хтось щось сказав, і ми не можемо заспокоїтися доти, доки не висловимо ближньому все, що думаємо про нього. А ці «думки» нам на вухо шепоче сатана, а ми за ним повторюємо всякий бруд.
Християнин має бути миротворцем, усім нести лише мир та любов. Жодної гидоти — ні образи, ні роздратування — не повинно бути в людині.
Християнин має бути миротворцем, усім нести лише мир та любов. Жодної гидоти — ні образи, ні роздратування — не повинно бути в людині.
Чому сумуємо?
Не від святості, звісно! Тому сумуємо, що багато дуріємо, багато в голову беремо, бачимо лише гріхи ближнього, а своїх не помічаємо. Пересіюємо чужі гріхи, а від пустослів’я, від засудження благодать Божа відходить від людини, і вона уподібнює себе до безсловесних тварин. І тут уже від людини можна чекати всього. Така душа ніколи не отримає миру та спокою.
Християнин, якщо бачить довкола якісь недоліки, намагається все покрити любов`ю.
Християнин, якщо бачить довкола якісь недоліки, намагається все покрити любов`ю.
Нікому не розказує, бруд нікуди не розносить. Він згладжує і покриває чужі гріхи для того, щоб людина не озлоблювалася, а виправлялася. Сказано у святих отців: «Покрий гріх твого брата, й Господь покриє твої».
А є такий сорт людей, які, якщо щось помітять, одразу це намагаються рознести іншим людям, іншим душам.
Людина в цей час підносить себе: «Яка я мудра! Все знаю, і так не роблю». А це — неохайність душі. Це брудна душа. Християни так не поводяться. Вони не бачать чужих гріхів. Господь сказав: «Для чистих усе чисто» 2(Тит. 1, 15), а для брудних все брудне.
Отже, людина, яка схильна до образ, ставить свої умови, вимоги, очікування – як від інших людей, так і від Бога. Духовна людина не ставить Богу ніяких своїх умов.
Ображатися не можна, тому що образа рівноцінна непрощенню. Образа – це наслідок гордині.
Будемо пам`ятати слова: «І коли стоїте на молитві, прощайте, як маєте що проти кого, щоб і Отець ваш Небесний пробачив вам прогріхи ваші»3 (Марка, 11:25), «І прости нам провини наші, як і ми прощаємо нашим кривдникам».
Архімандрит Амвросій (Юрасов)
