Чим відрізняються справи закону від справ віри?

…нехай сяє світло ваше перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла й прославляли Отця вашого Небесного” ¹(Мф. 5:16).

Питання “спасіння” людини та крайнощі

У питанні спасіння людини існують дві прямо протилежні крайнощі. Одні стверджують, що спасіння – це заслуга людини. Для підтвердження правильності своєї концепції вони показують ті місця Святого Письма, де говориться про необхідність добрих справ. Наприклад: “Бо ми – Його творіння, створені у Христі Іісусі на добрі діла, які Бог наперед приготував‚ щоб ми виконували”²(Еф. 2:10). “Я хочу, щоб ти підтверджував це, щоб ті, які увірували в Бога, дбали бути ревними до добрих діл: це добре і корисне людям” ³(Тит. 3:8) та інші цитати.

Відкидаючи це вчення, інші вчать, що всі рятуються заслугами одного Спасителя. Дар прощення гріхів і життя вічного подається лише однією вірою, якої цілком достатньо для спасіння. Ніяких добрих справ, подвигів або морального вдосконалення не потрібно: тільки віруй, і ти вже спасений.

На підтвердження правильності своєї концепції вони, між іншим, посилаються на наступні слова апостола Павла: “Ділами закону не виправдається перед Ним ніяка плоть; бо законом пізнається гріх. Тепер же, незалежно від закону, з’явилася правда Божа, про яку свідчать Закон і Пророки, правда Божа через віру в Іісуса Христа у всіх і на всіх‚ хто вірує, бо нема різниці, тому що всі згрішили та позбавлені слави Божої, виправдовуються даром, благодаттю Його, через відкуплення у Христі Іісусі, Якого Бог призначив як жертву очищення Його Кров’ю через віру; для свідчення правди Своєї в прощенні гріхів, вчинених раніше, за час довготерпіння Божого; для свідчення правди Його нині, щоб Він явився праведним і виправдовував того‚ хто вірує в Іісуса.

Де ж те, чим би хвалитися? Знищено. Яким законом? Законом діл? Ні, але законом віри. Бо ми визнаємо, що людина виправдовується вірою, незалежно від діл закону”⁴(Рим 3:20-28). І далі: “Однак, дізнавшись, що людина виправдовується не ділами закону, а тільки вірою в Іісуса Христа, і ми увірували в Христа Іісуса, щоб виправдатися вірою в Христа Іісуса, а не ділами закону; бо ділами закону не виправдається ніяка плоть”⁵(Гал. 2:16) .

Хто правий, коли обидві сторони мають підтвердження у Священному Письмі?

Погано те, що рядовий християнин, слухаючи аргументи тієї та іншої сторони, може навіть засумніватися в істинності Священного Письма.

Можливо, подумає він, апостоли щось не зрозуміли в Христовому вченні, або не зуміли висловити Його вчення досить чітко, або, можливо, в Письмо вкрались більш пізні єретичні додавання, що спотворили його зміст.

Такої думки дотримувалися, наприклад, Мартін Лютер та інші богослови, які сперечалися з достовірністю послання ап. Якова та послання до Євреїв на тій основі, що в них більш чітко, ніж у інших новозавітних книгах, говориться про необхідність добрих справ.

Непорозуміння богословів

Насправді жодних протиріч у Святому Письмі немає і бути не може. Суперечка між богословами ґрунтується на непорозумінні внаслідок того, що питання спасіння з духовно-моральної сфери зведене в площину формально-юридичних категорій.

Спасіння стало розумітися не як оновлення грішної душі, як набуття праведності, а як результат задоволення людиною певних умов – або добрих справ, або віри. Якщо людина порушує необхідні умови, вона спастися не може.

Насправді ж спасіння або загибель людини є результатом морального стану її душі. Рай – це не лише “місце”, але й стан оновленої душі.

Насправді ж спасіння або загибель людини є результатом морального стану її душі. Рай – це не лише “місце”, але й стан оновленої душі.

Христос прийшов на землю не для того, щоб переселити нас у більш сприятливі умови, але щоб духовно відродити нас, зцілити від гріховного зіпсуття, відновити в нас красу образу Божого, зробити нас дітьми Божими. “Хто в Христі, той нове створіння”⁶(2 Кор. 5:17) .

А оскільки моральний стан нашої душі залежить від спрямованості волі, то людині необхідно докладати зусилля, щоб виправити своє серце ⁷(Мф. 11:12)..

Ось чому вчення про спасіння не можна розглядати в плані зробив чи не зробив, а потрібно сприймати як духовний процес, що здійснюється благодаттю Христовою за активної участі самої людини, яка спасається.

Цей процес в одних звершується порівняно швидко, як наприклад, у розсудливого розбійника, який покаявся на хресті, в інших – повільно і звивисто. Крім того, духовні вимоги до тієї чи іншої людини, так само як і рівень духовного вдосконалення, якого вона може досягти, – індивідуальні, що видно з притч про зерно і про таланти ⁸(Мф. 13:1-23, Мф. 25:14-30).

Щоб переконатися в тому, що Священне Письмо вільне від будь-яких внутрішніх протиріч, необхідно з’ясувати його термінологію, а саме, що воно має на увазі під справами, а що під вірою.

Святе Письмо про виправдання вірою

У текстах, де говориться про виправдання вірою, мова апостола Павла спрямована не проти добрих справ, а проти справ закону. Справи закону – дуже специфічний термін, яким апостол Павло означає обрядово-ритуальну сторону Мойсеєвого законодавства, – з його суботами та святами, з його обрізанням, обмиваннями й обрядами очищення, з його скрупульозним ставленням до чистої та нечистої їжі, нарешті, з усією його переобтяженою структурою національно-релігійних звичаїв, що складалися століттями.

Іудеї, які ввібрали справи закону з “молоком матері”, сприймали свою релігію, не як морально силу, що відроджує, а як сукупність приписів, які необхідно було суворо виконувати, щоб заслужити на виправдання перед Богом. Чим більше виконаєш справ закону, тим більшу нагороду отримаєш – залежність чисто арифметична. Це породило той меркантильний менталітет, з яким постійно боровся апостол Павло.

Святе Письмо про добрі справи

Що ж до добрих справ, як вираження живої віри в Бога, то апостол Павло не лише не скасовував їх, а, навпаки, часто закликав християн із старанністю їх здійснювати. Він писав, наприклад: “Бо серцем вірують для праведности, а устами сповідують для спасіння” ⁹(Рим 10:10).

“Отже, доки є час, будемо робити добро всім”¹⁰(Гал. 6:10). “Бо ми – Його творіння, створені у Христі Іісусі на добрі діла, які Бог наперед приготував‚ щоб ми виконували” ¹¹(Еф. 2:10).

“Я хочу, щоб ти підтверджував це, щоб ті, які увірували в Бога, дбали бути ревними до добрих діл: це добре і корисне людям”¹²(Тит. 3:8).

“Отже, чи ви їсте, чи п’єте, чи щось інше робите, все робіть на славу Божу”¹³(1 Кор. 10:31). Ще категоричніше умовляє ап. Яків: “Отже, хто знає, як добро робити, і не робить, тому гріх”¹⁴(Як. 4:17) .

Таким чином, коли ми говоримо про добрі справи, то ми найістотнішим чином відрізняємо їх від справ закону, які, дійсно, в Християнстві втратили будь-яке значення.

В чому цінність добрих справ?

По-перше, добрі справи не піддаються простому підрахунку і “зважуванню”. Їх сила не в кількості, а в старанності, з якою вони здійснюються. Наприклад, лепта бідної вдови виявилася в Божих очах дорожчою за великі дари, які багачі опускали в церковну скарбницю, «бо всі клали з достатку свого, а вона із злиднів своїх поклала все, що мала, весь прожиток свій» ¹⁵(Мк. 12:44).

Крім того, одна і та ж справа може розцінюватися чи доброю, чи поганою – залежно від наміру, з яким вона здійснюється. Євангельський фарисей багато постив і молився, але не отримав від цього жодної користі, бо робив це напоказ, а Анна-пророчиця постом і молитвою здобула Духа Святого¹⁶(Лк. 2:36).

Нарешті, добрі справи цінні не стільки самі собою, скільки як прояв добрих рис людини – її чеснот. Тут існує певна закономірність: кожна “справа” (вчинок) людини залишає певний слід в її душі – позитивний або негативний.

Більш менш стійка діяльність людини поступово робить її чи доброчесною, або порочною.

Більш менш стійка діяльність людини поступово робить її чи доброчесною, чи порочною.

Тому важливо здійснювати добрі справи хоч би заради того, щоб набути добрих навичок¹⁷(1Тим. 4:16) . Ось чому сказано в Євангелії: “Блаженні ті, що плачуть, блаженні лагідні... Блаженні голодні і спраглі правди, блаженні милостиві, блаженні миротворці…”. – тобто щасливі будуть ті, які постійно чинять добро.

Сутність поняття віри

Тепер постараємося з’ясувати сутність поняття віри. Говорячи про необхідність віри, Священне Письмо має на увазі під цим терміном, не лише абстрактне, теоретичне визнання тих або інших релігійних істин, а згоду людини коритися Богові. Іншими словами, віра містить у собі активний елемент певної позитивної діяльності. І в усіх тих випадках у Священному Письмі, в якому говориться про рятівну силу віри, ми незмінно зустрічаємо певні вчинки.

Адже і в буденному житті інженери цінуються не стільки своїми теоретичними знаннями, скільки вмінням свої знання застосовувати. Таким чином, Бог чекає від нас не абстрактної, а живої та діяльної віри.

Бог чекає від нас не абстрактної, а живої та діяльної віри.

Цікаво помітити, що одне знання релігійних істин, без відповідного життя, не лише не принесе користі людині, а, навпаки, послужить до ще більшого засудження, як сказав Христос: “Раб же той, який знав волю господаря свого, та не був готовий і не робив за волею його, буде багато битий”¹⁸(Лк. 12:47; див. Рим. 2:13).

Отже, християнська віра повинна мати щире бажання стати іншою, кращою людиною. А це вимагає внутрішньої роботи, самоперевірки, покаяння, зміни способу життя так, щоб наша віра стала сяяти яскравим світлом: “Так нехай сяє світло ваше перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла і прославляли Отця вашого Небесного” ¹⁹(Мф. 5:16).

Єпископ Олександр (Мілеант)