Світ так і не вийшов з періоду абсурдності
Наше століття – це, по суті, вік абсурду.
Даремні намагання
Поети і драматурги, художники і скульптори проголошують, що світ – неорганізований хаос, і так зображують його у своїх творах.
Політики будь-якого роду – праві, ліві й центристи – намагаються надати хаосу, що панує у світі слабку подібність впорядкованості; пацифісти та мілітаристи єдині в абсурдній вірі в те, що немічними людськими зусиллями можна подолати надзвичайні ситуації (за допомогою засобів, які очевидно повинні все погубити).
Філософи та інші нібито відповідальні люди в урядових, наукових та церковних колах (коли вони не прикриваються вузькою спеціалізацією або бюрократизмом) лише підтверджують тезу про ненормальне становище сучасної людини та створеного нею світу й радять вдатися до гуманістичного оптимізму, що дискредитував себе, безнадійного стоїцизму, сліпого експериментаторства чи ірраціоналізму або ж рекомендують віддатися самогубній вірі у «віру».
Але ж мистецтво, політика та філософія наших днів – це відображення життя, і якщо вони вражені абсурдністю, то переважно тому, що саме життя стало абсурдним.
Але ж мистецтво, політика та філософія наших днів – це відображення життя, і якщо вони вражені абсурдністю, то переважно тому, що саме життя стало абсурдним.
Вражаючим приклад абсурдності
Найбільш вражаючим прикладом абсурдності був, звичайно, гітлерівський «новий порядок», коли «нормальна», «цивілізована» людина одночасно могла бути витонченим й зворушливим виконавцем Баха (Гіммлер) і висококваліфікованим катом мільйонів.
Сам Гітлер був абсурдистом, який піднявся з нікчемності до світового панування та повернувся знову в ніщо. Він залишив після себе приголомшений світ, досягнувши свого «успіху» тільки тому, що він, найпорожніший із людей, був втіленням порожнечі свого часу.
Сюрреалістичний світ Гітлера в минулому, але світ так і не вийшов з періоду абсурдності. Навпаки, світ хворий все тією ж самою хворобою, хоча вона протікає менш бурхливо.
Люди винайшли зброю, яка, подібно нацистському євангелію руйнування, є відображенням нігілізму, що панує в душах людей.
У тіні цієї зброї людина стоїть паралізованою, між двома крайнощами: зовнішньою силою та безпрецедентною в історії безпорадністю.
Розділення світу
Водночас бідні та «знедолені» світу цього пробудилися до свідомого життя й прагнуть до достатку та привілеїв; ті ж, хто їх вже має, витрачають життя серед тлінних речей, або розчаровуються й вмирають від відчаю та нудьги, або скоюють божевільні злочини.
Здається, світ розділився на тих, хто веде безглуздий, згубний спосіб життя, не усвідомлюючи цього, і на тих, хто, усвідомивши це, приходить до божевілля та самогубства.
Здається, світ розділився на тих, хто веде безглуздий, згубний спосіб життя, не усвідомлюючи цього, і на тих, хто, усвідомивши це, приходить до божевілля та самогубства.
Наш час – час абсурду, коли непримиренне сусідить пліч-о-пліч, іноді в душі однієї й тієї ж людини; коли все здається безглуздим; коли все розвалюється, тому що втрачено центр, який поєднує це «все».
Ненормальний світ
Вірно, звичайно, і те, що повсякденне життя зовні тече, як завжди, хоча викликає підозру його гарячковий темп; здається, що людина здатна «протриматися», протягнути з дня на день. Важко за це дорікати, сучасне життя нелегке і малоприємне.
Однак той, хто мислить, хто задається питанням, що ж під оманливим покровом сучасності в нашому дивному світі справжнє, ніколи не зможе відчути себе хоча б відносно затишно, ніколи не прийме цей світ за «нормальний».
…той, хто мислить, хто задається питанням, що ж під оманливим покровом сучасності в нашому дивному світі справжнє, ніколи не зможе відчути себе хоча б відносно затишно, ніколи не прийме цей світ за «нормальний».
Світ, в якому ми живемо, – ненормальний. Як би не помилялися «прогресивні» поети, художники й мислителі, в які б перебільшення та протиріччя вони ні впадали, які б неправдиві пояснення не пропонували, вони праві лише в одному: з сучасним світом щось «не так». Це перше, чого ми можемо навчитися в абсурдистів.
Абсурдизм – симптом духовного стану людини
Абсурдизм – це симптом, який свідчить, в якому духовному стані знаходиться сучасна людина і молодь.
Чи можна взагалі зрозуміти абсурд? Абсурд по своїй суті піддається лише безвідповідальному або софістичному підходу, і з таким підходом ми стикаємося не тільки в художників, ним охоплених, а й у так званих серйозних мислителів і критиків, які намагаються пояснити або виправдати абсурд.
У більшості маніфестів «екзистенціалізму» та в критичних дослідженнях сучасного мистецтва й драматургії видно, що здатність мислити в них абсолютно відкинута й суворі критерії замінені смутними «симпатіями» або «натхненнями», а також надлогічними (якщо не алогічними) доказами, в числі яких «дух часу», неясні «творчі» імпульси або індетермінована «свідомість».
Але це не докази: у кращому випадку – плоди раціоналізму, в гіршому – простий жаргон. Якщо підемо цим шляхом, то ми глибше «сприймемо» абсурдистське мистецтво, але навряд чи глибше зрозуміємо його.
Втім, абсурдизм навряд чи можливо зрозуміти взагалі в його власних термінах, тому що розуміння – це осмислення, а осмислення – пряма протилежність абсурду.
Якщо ми хочемо зрозуміти абсурдизм, то ми повинні поглянути на нього ззовні, обравши таку точку зору, від якої походить слово «розуміння».
Лише таким чином ми зможемо розігнати інтелектуальний морок, яким огортає себе абсурдизм, відображаючи всякий розумний підхід нападом на розум.
Коротко кажучи, ми повинні подивитися на абсурдизм із точки зору віри, що протилежна вірі абсурдистів, і напасти на абсурдизм в ім’я істини, яку він заперечує. І тоді ми виявимо, що абсурдизм, поза своєю волею, підтверджує – скажемо про це на самому початку – християнську віру й істину.
…абсурдизм, поза своєю волею, підтверджує – скажемо про це на самому початку – християнську віру й істину.
Філософія абсурду
Філософія абсурду нічого оригінального з себе не представляє – це повне заперечення, і характер цієї філософії цілком і повністю визначений тим, що вона намагається заперечити. Абсурд в принципі неможливий поза зв’язку з тим, що вважається не абсурдним; той факт, що світ втратив всякий сенс, може бути зрозумілий тільки тим людям, які колись вірили, що світ має якийсь сенс, і мали для цього підстави.
Абсурдизм неможливо зрозуміти без його християнських коренів. Християнство – у вищому сенсі цього слова – це осмисленість, тому що Бог християн є повелителем всього у всесвіті, як поза Ним, так і всередині Самого Себе, Того, Хто є початок і кінець всьому створінню.
Християнство – у вищому сенсі цього слова – це осмисленість, тому що Бог християн є повелителем всього у всесвіті, як поза Ним, так і всередині Самого Себе, Того, Хто є початок і кінець всьому створінню. Щиро віруючий християнин бачить цей Божественну зв’язок у всіх сферах свого життя та думки.
Щиро віруючий християнин бачить цей Божественну зв’язок у всіх сферах свого життя та думки. Для абсурдиста – все розвалюється, разом із його власною філософією, яка може бути лише недовговічним явищем; для християнина все взаємопов’язане й одне одному відповідає, включаючи речі несумісні.
Безглуздість абсурду – це, зрештою, частина більш високої осмисленості (якби було інакше, то про Абсурдизм взагалі не варто було говорити).
Друге з утруднень, з яким ми стикаємося, стосується підходу до дослідження. Недостатньо – якщо ми хочемо зрозуміти абсурдизм – відкинути його через його помилки й тому, що він суперечить сам собі.
Зрозуміло, жоден компетентний розум не стане серйозно розглядати претензії абсурдизму на істинність; з якого боку ми б не підходили, абсурдистська філософія суперечить сама собі.
Щоб проголосити повну безглуздість, треба вірити в те, що сама ця фраза має сенс, і, таким чином, ясно, що абсурдизм не можна сприймати серйозно як філософію; всі його твердження повинні тлумачитися образно й часто суб’єктивно. Абсурдизм на ділі – як ми це побачимо – не є плід інтелекту, але продукт волі.
Абсурдизм на ділі – як ми це побачимо – не є плід інтелекту, але продукт волі.
Філософія абсурду, що міститься в багатьох сучасних творах мистецтва, але не виражена в них прямо, на щастя, безпосередньо викладена у Ніцше, оскільки його нігілізм – це той корінь, з якого виросло дерево абсурдизму.
У Ніцше ми можемо вичитати всю цю філософію, а у його старшого сучасника, Достоєвського, ми зустрічаємо опис її страхітливих наслідків, яких Ніцше, сліпий щодо християнської істини, не зміг передбачити.
У цих письменників, що жили в переломний момент, між двома світами, коли світ осмисленості, заснований на християнстві, захитався й почав виникати світ абсурду, заснований на запереченні істини, ми можемо виявити практично все необхідне для розуміння абсурдизму.
Одкровення абсурдизму, до цього довго достигало в підпіллі, виплеснулося у двох шокуючих фразах Ніцше, досить часто цитованих: «Бог мертвий», – що означає попросту, що мертва віра в Бога в серцях сучасних людей; і «істини не існує», що означає, що людство залишило істину, відкриту йому Богом, на якій колись була заснована європейська думка та громадські установи.
Обидва твердження вірні відносно атеїстів і сатаністів, які свідчать, що вони задоволені й навіть щасливі від відсутності віри чи відкидання істини. У тій же мірі це вірно щодо менш претензійної більшості, у якої відчуття духовної реальності просто випарувалося, що виражається в байдужості до цієї реальності або ж в безлічі лжерелігій, за якими ховається байдужість до істини.
Але навіть серед все зменшуваної меншини віруючих (що тане як зовні, так і внутрішньо ), для якої світ інший більш реальний, ніж світ цей, – навіть над ними тяжіє «смерть Бога» і робить для них світ чужим і дивним. Ніцше у своїй «Волі до влади» коротко висловив сенс нігілізму: «Що означає нігілізм? Те, що найвищі цінності втрачають свою цінність. Немає мети. Немає відповіді на питання “чому?”».
Коротше кажучи, все стає сумнівним. Вражаючу віру ми бачимо в Отців і святих Церкви і у всіх істинно віруючих, коли все – і думка, і життя – співвідноситься з Богом, коли в усьому бачиться Він як початок і кінець, коли все сприймається як Його воля, – ця віра, що скріпляє і яка не давала колись розпадатися світу, суспільству та людині, сьогодні зникла, і на питання, на які раніше люди отримували відповіді у Бога, сьогодні для більшості немає відповідей.
...віра, що скріпляє і яка не давала колись розпадатися світу, суспільству та людині, сьогодні зникла, і на питання, на які раніше люди отримували відповіді у Бога, сьогодні для більшості немає відповідей.
Існували також інші форми нісенітниці, ніж тільки сучасний нігілізм і абсурдизм, та інші види осмисленості крім християнства. У цих формах людське життя отримує сенс або втрачає його лише до певної міри.
Християни-відступники втрачають все
Люди віруючі й ті, які слідують, наприклад, традиційному індуїстському або китайському світогляду, отримують деяку міру істини та світла, яке дає істина, – але істини не абсолютної, і не того миру, що «вищий від усякого розуму», який дає істина абсолютна.
Ті, хто відпадають від відносної істини, не втрачають все, як відступники від християнства.
Ті, хто відпадають від відносної істини, не втрачають все, як відступники від християнства.
Тільки християнський Бог – одночасно всесильний і всемилостивий, тільки християнський Бог, по Своїй любові, обіцяв людям безсмертя і Своєю владою приготував Царство, в якому відроджені з мертвих будуть жити в Бозі як боги.
Тільки християнський Бог – одночасно всесильний і всемилостивий, тільки християнський Бог, по Своїй любові, обіцяв людям безсмертя і Своєю владою приготував Царство, в якому відроджені з мертвих будуть жити в Бозі як боги.
І цей Бог і Його обітниця здається настільки неймовірною для звичайного людського розуміння, що людина, яка повірила в Нього, а потім відріклася від Нього, ніколи не зможе повірити ні в що скільки-небудь достойне.
Світ, з якого йде такий Бог, людина, в якій згасла така надія, – «абсурдні» з точки зору тих, хто пережив це розчарування…
Ієромонах Серафим (Роуз) «Людина проти Бога»
(Ми поза політикою! Запрошуємо відвідати наші англомовну і російськомовну частини сайту N.E.W.O.D. Можливо, ви знайдете там багато цікавого)
