Мученики Акепсим, Іосиф та Аіфал

3/16 листопада Православна Церква вшановує пам’ять святих мучеників: єпископа Акепсима, пресвітера Іосифа та диякона Аіфала.

За царювання царя Сапора (310 – 381 рр.) в Персії розпочалося сильне гоніння на християн. Тоді язичники схопили благочестивого Акепсима, єпископа міста Наєсона, якому було тоді близько 80 років. Вони повели єпископа в місто Арбелу, де представили князю волхвів Адраху.

Проте Акепсим сміливо сповідав християнську віру й назвав царя та язичників безумними через те, що вони вклоняються творінню замість Творця. За це його розпростерли на землі та били дрючкуватими палицями. Кров Акепсима оросила землю. Після таких тортур святого закували в залізні кайдани й кинули в темницю.

Наступного дня до нечестивого Адраха привели семидесятирічного пресвітера Іосифа та диякона Аіафала. Волхв запитав у них, для чого вони зваблюють людей. Іосиф на це відповів, що вони не зваблюють людей, а навертають до істинної віри.

Після розмови зі святими Адрах наказав бити Іосифа прутами трояндового дерева. Через це катування святому здерли всю шкіру, й тіло його почало відпадати від кісток. Потім Іосифа закували в кайдани та кинули в темницю до єпископа Акепсима.

Після цього приступили до катування Аіфала. Йому зв’язали руки під колінами й крізь них протягнули велику палицю. Шість воїнів стрибали на палицю з двох боків і таким чином давили святого. Водночас Аіфала били колючими прутами. Від таких катувань суглоби мученика розбили, а тіло понівечили. Потім за наказом Адраха святого почали бити ще сильніше, від чого його кістки зламалися, а тіло почало відпадати від кісток. Після цього мученика віднесли в темницю й кинули до Акепсима та Іосифа.

Через декілька днів святих привели на місце, що називалося Рай. Там був язичницький храм. Коли нечестивий князь переконався у непохитності мучеників, то наказав зв’язати їм мотузками стегна та гомілки, а також обв’язати їхні тіла попід руки. Після цього в мотузки вклали палиці й почали обертати їх. Від цього катування тіла святих стискалися, і їхні кістки ламалися. Опісля страждальців знову кинули в темницю, де вони терпіли біль від гнійних ран, голод і спрагу.

Через три роки туди прибув Ардасабор – головний князь над усіма перськими волхвами. За його наказом мучеників вивели з темниці та привели до нього.

Святі ледве могли рухатися. Їхні тіла були схожими на тіла мерців: очі в них позападали, а шкіра пристала до кісток.

Коли князь побачив святих, то сказав, що то їхня віра довела їх до такого стану, і почав схиляти святих до свого нечестя. Святі мученики ж продовжували твердо сповідувати Істинного Бога та відмовлялися від поклоніння несправжнім богам.

Тоді 30 воїнів за наказом князя почали бити святого Акепсима грубим ременем. Після цього мученика обезголовили. Його тіло кинули на поживу псам і приставили до нього варту. Через три дні християни потай забрали тіло святого й з честю поховали.

Коли святий Акепсим відійшов до Господа, князь почав катування пресвітера Іосифа. Його нещадно били до тих пір, допоки він не втратив свідомість. Кати подумали, що мученик помер, і кинули його на торговій площі. Коли ж вони дізналися, що Іосиф живий, то кинули його в темницю. Потім сильно побили Аіфала.

Ардасабор, побачивши все, передав мучеників своєму другу Адесху. Той мав переправити їх у місто Арбелу та зробити так, щоб святих побили камінням самі ж християни.

У це місто мучеників повезли на тваринах, бо вони самі вже не могли йти, і там кинули їх у темницю.

Одна благочестива жінка, на ім’я Снандулія, підкупила варту й узяла вночі в свій дім святих Іосифа та Аіфала. Вона обмила їхні рани та намастила дорогоцінним миром. Після цього мучеників віднесли назад у темницю.

Через шість місяців місце судді зайняв жорстокий Зеров. Він одразу викликав святих із темниці й почав схиляти їх до ідолопоклонства. Мученики відмовилися підкоритися його наказу. Тоді святого Іосифа повішали вниз головою й били воловими жилами, а потім віднесли в темницю. Святого Аіфала побили ледве не до смерті, й теж ув’язнили.

Згодом святих знову принесли на суд. Туди ж силоміць привели й християн. Святого Іосифа помістили по стегна в спеціально викопану яму, бо по-іншому він не міг стояти. Християнам же наказали кидати в нього камінням, що ті й зробили.

Хтось із нечестивих розбив великим каменем голову святого, від чого він і помер. До тіла Іосифа приставили варту. Через три дні стався землетрус, із неба зійшов вогонь і спалив сторожу. Тіло святого Іосифа Господь чудесно переніс у інше, невідоме нікому місце.

Диякона Аіфала перевезли в поселення Патріас. Там його побили камінням християни. Тіло святого потай забрали та поховали монахи. На місці його кончини виросло миртове дерево, від якого хворі отримували зцілення. Через п’ять років язичники зрубали його. На тому ж місці християни бачили небесне світло й Ангелів, що славили Бога.
Будемо ж і ми славити Пресвяту Трійцю – Єдиного Бога – вовіки. Амінь.

(Ми поза політикою! Запрошуємо відвідати наші англомовну і російськомовну частини сайту N.E.W.O.D. Можливо, ви знайдете для себе корисне і цікаве)