Добрі оповідання дітям

Світла й темна душа

“Чому про одних людей кажуть, що в них світла душа, а про інших, що темна, – спитала дочка, – адже в душу людини не можна зазирнути. Люди можуть прикидатися“.

Мати відповіла:

– Коли зустрічаєш людину зі світлою душею, то тобі стає світло. Якщо ти відчуваєш якийсь душевний біль, то поруч із такою людиною він стихає. Така людина буде зміцнювати віру в Бога, віру в себе, ти відчуваєш тиху радість та надію на щастя, хочеться всіх любити та творити добро.

– А якщо начебто людина говорить все правильно, але мені від її правильності стає погано? Опускаються руки й життя здається якимось безпросвітним? Чи означає це, що людина лицемірна та зла?

– Ні, доню. Це означає, що душі цієї людини не вистачає світла. Що ця людина нещасна, й спілкуючись з тобою, несвідомо ділиться з тобою своєю бідою.
– І що мені тоді робити?

– Світити самій для цієї людини. І чим більше зусиль ти прикладатимеш, щоб світити, тим більше світла тобі дасться!

Запам’ятай: світло – це не лише розмови про Віру та Бога, світло – це привітна посмішка, добре слово, підтримка та допомога.

Мудрі слова

Це було за часів гонінь на християн. В одному селищі жила християнська сім’я. Батькові важко було прогодувати дружину та маленьких дітлахів, хоч він і працював, не покладаючи рук. Але всю свою журбу він поклав на Господа й вірив, що колись усе зміниться на краще.

Якось, щоб і себе, і сім’ю свою підбадьорити, вигравіював батько на дощечці слова: «Так буде не завжди». І повісив напис на видному місці в домі.

Минули роки гонінь, і настав час добробуту та свободи. Виросли діти, з’явилися онуки. Зібралися вони за багато накритим столом у батьківському домі. Помолилися, подякувавши Господу за надіслані дари.
Старший син раптом помітив стару табличку.

– Давай знімемо, – каже батькові, – так не хочеться згадувати про ті важкі часи. Адже тепер усе позаду.

– Ні, діти мої, хай висить. Пам’ятайте, що і ТАК теж буде НЕ ЗАВЖДИ. І навчайте цього своїх дітей. Потрібно вміти за все дякувати Господу.

Тяжкий час – дякую за випробування. Легко тобі живеться – дякую за достаток.
Тільки той уміє бути вдячним, хто завжди пам’ятає про вічність.

Божі уроки

Учитель зі своїми учнями вирішив обговорити те, що кожне Боже творіння чи предмет може навчити нас мудрості.

– Перевірмо це на практиці, – запропонував він, – наприклад, подумаємо всі разом: чому нас можуть навчити квіти.

– Вони цвітуть так, ніби ніколи не помруть, – відповів один учень, – хоча їхній час швидкоплинний. Для нас це урок того, що ми повинні жити повним богоугодним життям, не зациклюючись на тому, що смерть поряд.

– Молодець, – підтримав його вчитель, – які ще маєте версії?

– Усі люди, як і квіти, дуже різні: одні яскраві та впадають в очі, а інші прекрасні своєю непримітною красою, – сказав інший, – але разом вони утворюють чудовий букет.
– Чудовий урок для тих, хто нетерпимий до людей, які відрізняються від них, – підтримав його вчитель, – є ще версії?

Відповіді почали сипатися з усіх боків.

– Треба тягтися до Бога так, як квіти тягнуться до сонця. Якщо не буде сонця, то квіти в’януть, так і душа без Бога пропаде.

– Якщо хтось навіть грубо схопить квітку, то на руці вона залишить прекрасний аромат. Точно так і ми після поганого ставлення, завжди маємо випромінювати лише любов.

– Квітка не дбає про те, що їй одягнути чи взути, при цьому завжди прекрасна. Так і в нас не повинно бути зайвих турбот про те, що одягатимемо або взуватимемо завтра.

– Кожна квітка дає багато насіння, так і ми маємо народжувати діточок.
– Дорогі учні, – підбив підсумок учитель, – можна придумати ще багато уроків від квітів. Ми перерахували далеко не всі. Все впирається лише у вашу спостережливість.

Тому хочу дати вам побажання: намагайтеся отримувати уроки з усього, що дає нам Бог. Будьте благословенні.

Поганий характер

У одного хлопчика був дуже поганий характер. Його батько дав йому мішок з цвяхами й сказав, що всякий раз, як він буде когось ображати, він повинен забити один цвях в паркан.

У перший день хлопчик забив тридцять сім цвяхів. У наступні дні, коли він почав вчитися контролювати свій гнів, став забивати все меншу кількість цвяхів. Він зробив відкриття, що легше стримати себе, ніж потім забивати цвях. Настав день, коли він зміг повністю контролювати свій характер протягом цього дня. Його батько сказав, що тепер за кожен день, який він зумів стриматися, нехай витягує з паркану по одному цвяху.

Минали дні, і ось одного разу на паркані не залишилося жодного цвяха. Батько взяв за руку сина, підвів до огорожі й сказав: «Видно, синку, що ти добре потрудився, але подивися, скільки дірок залишилося в дереві. Ніколи більше воно не буде таким, як раніше».
Кожен раз, коли ти ображаєш когось, після цього залишаються шрами. Ти можеш комусь сказати щось погане, потім забрати свої слова назад, але шрами залишаться назавжди.

Будемо ж обережними, коли говоримо щось.

(Ми поза політикою! Запрошуємо відвідати наші англомовну і російськомовну частини сайту N.E.W.O.D. Можливо, ви знайдете для себе корисне і цікаве)