Татусю, що таке благодать?

Розповідь священника

Якось після Літургії я пив чайок із булочкою, благодать. Раптом до столу підійшов тато з синочком років п’яти. Обличчя хлопчика не здалося мені тямущим.

Але раптом хлопчик стурбовано глянув на батька та запитав: «Татусю, розкажи мені, що таке благодать?»

Від такої несподіванки я мало не захлиснувся чаєм, швиденько перестав жувати булку й завмер, щоб не пропустити жодного слова. Поясню чому.

По-перше, мені самому було незрозуміло, що таке благодать.

По-друге, мені було цікаво, як це пояснити іншому.

І по-третє, мені було зовсім незрозуміло, як пояснити це п’ятирічному малюкові.

Тому я й завмер. Я чекав, як такий ребус вирішить тато.

Він смішно покрутив очима й сказав синочку: «Я тобі краще не розповім, а покажу, що таке благодать». І вони пішли на наш спортмайданчик. А я за ними.

“Дострибни до високої перекладини”, – сказав тато.

Я зрозумів, що хлопчик не дострибне до неї ніяк. І точно: він пострибав і сам у цьому переконався.

“А тепер ти стрибни, а я додам благодаті”, – сказав батько.

Хлопчик стрибнув. Руки батька підхопили його, і за мить він стояв на перекладині.

Хлопчик заверещав від захоплення і заявив татові, що без благодаті більше жити не згоден. І я теж.