Солодке слово “свобода” та Різдвяний піст

Настав Різдвяний піст. Ми з його допомогою готуємося зустрічати Різдво Христове, а це – свято найбільшої свободи та найбільшої відповідальності, яку явив нам Бог.

Багато хто зараз, до речі, бурчать проти цього посту: “Навіщо він потрібний взагалі?! Зрозуміло – Великий піст: суто покутний час, Страсті Христові, – а тут Різдво, радість, ангели, колядки, у печері ослик їсть овес, в яслах лежить Христос, – і знову чогось пости!..”

Ну, вільному воля, до посту ніхто нікого не примушує, а от щодо радості. Радість-то радість, це так. Але й страшне, нестерпне: ЧИМ дісталася Христу радість ця. Навіть нам, простим смертним людям – страшно народжуватися у світ, що пронизаний гріхом, злом, стражданням, смертю.

Запитати б новонародженого, про що він так гірко кричить, на що так скаржиться – адже він людина, не тварина, явно кричить не лише від фізичних незручностей, неминучих навіть під час найблагополучніших пологів.

Страждання – наслідок гріха, розриву, тріщини між Богом і людиною.

Страждання – наслідок гріха, розриву, тріщини між Богом і людиною.

А в Христа, Сина Божого – жодного гріху немає. Йому, як абсолютно безгрішному, терпіти все те, у що Він вступив Своїм народженням?

Як вільному – опинитися у в’язниці, здоровому – бути замкненим у палату до божевільних, птахові – жити під землею?

От воно як, із Різдвом. І зробив Він це – вільно. Ніхто абсолютно Його не примушував. Любов до нас змусила: не міг Він спокійно дивитися, як ми тут мучимося, мав Він допомогти нам, спасти – і Сам прийшов до нас у пекло. Прийшов абсолютно вільно – і в цій свободі вчинку звалив на Себе відповідальність.

Відповідальність – головна ознака свободи, цим свобода відрізняється від вольниці, від беззаконня, про яке ми часом так мріємо: робитиму усе, що душа забажає, а там – хоч потоп!..

Відповідальність – головна ознака свободи, цим свобода відрізняється від вольниці, від беззаконня, про яке ми часом так мріємо: робитиму усе, що душа забажає, а там – хоч потоп!..

Мало того – вільний Син Божий хоче й нам дати цю свободу, повернути нам її. Заради цього Він пішов на хрест, пройшов шлях гріха та смерті до самого кінця.

Любов і свобода – два стовпи, на яких стоїть світ і людина, без них усе рухне, це Богом дані, природжені, запаяні в нас речі, яких ми так боїмося, якими так обтяжуємося – але жити без яких, жити життям справжнім, не можемо.

Любов і свобода – два стовпи, на яких стоїть світ і людина, без них усе рухне, це Богом дані, природжені, запаяні в нас речі, яких ми так боїмося, якими так обтяжуємося – але жити без яких, жити життям справжнім, не можемо.

Про це ми не раз читали у святих, чули від досвідчених християн: вищий прояв свободи – відповідально і вільно цю свободу обмежити, віддати.

Пам’ятаєте, що апостол Павло написав в листі до Галатів: «До свободи ви покликані, браття, тільки щоб свобода ваша не стала приводом для догоджання плоті, але любов’ю служіть один одному» ¹(Гал. 5:13).

Де свобода – там заради любові – обмеження її.

Де свобода – там заради любові – обмеження її.

Велика таємниця хреста, на перший погляд незрозуміла розуму, почуттям, що нищить вщент усе, що ми гордо іменуємо «життєвим досвідом». Вища свобода – вільно дати себе прибити до хреста, принести самого себе в жертву.

Крайня, як здається, міра несвободи обертається вищою свободою – тому, хто добровільно розіпнутий заради любові, втрачати нічого, він ні від чого не залежить, він нікому не раб. Хрест його стає звільненням, його тяжкі перекладини – крилами.

Звичайно, у кожного з нас – своя міра. Нам, християнам, ця свобода вже дана Христом, Його жертвою, смертю і воскресінням, ми прийняли її через таїнство хрещення в Христі та продовжуємо мати.

Але це, звичайно, не означає, що потрібно чекати саме того, що от рота солдатів поведе нас, публічно, на лобне місце й там у прямому розумінні приб’є цвяхами до хреста. Наша Богом дана свобода проявляється вже зараз, передусім, у нашій відповідальності за наше життя, за те, що ми думаємо, говоримо, робимо або, навпаки, не робимо, за наш щоденний побут, з погляду на який ми і почали сьогодні розмову.

Наша, Богом дана, свобода проявляється вже зараз, передусім, у нашій відповідальності за наше життя, за те, що ми думаємо, говоримо, робимо або, навпаки, не робимо, за наш щоденний побут, з погляду на який ми і почали сьогодні розмову.

Просто – за наш хліб насущний, за те, що ми під цим хлібом розуміємо, і про що в молитві «Отче наш» просимо в Бога.

Ми просимо – а Він відповідає: хочете хліба насущного? – звичайно, от, даю його вам. Але дар, який Я даю, – не дається на дурняк, а інструмент. Хліб насущний не падає з неба до рота. Добувайте його самі – а Я допоможу, добувайте у поті чола, інакше – не зрозумієте його сенсу й ціни, не скуштуєте його життєдайного насичення.

Цей світ – зовсім не булочна, де на прилавку горою навалені безкоштовні батони та бублики. І навіть не пекарня. І не лише млин. Світ і наше життя в ньому – це дике поле, яке потрібно спочатку очистити від каміння, викорчувати пеньки, упрягтися в рало і розорати, засіяти. Причому зробити усе вчасно і за правилами, дочекатися сходів, не спати ночей, охороняючи їх від граду, заморозків і вороння, пожати колосся, просушити та перемолотити, змолоти борошно, вкласти закваску й розтопити піч.

“Робіть. Я даю вам усі необхідні інструменти й Сам візьмуся працювати з вами”, – каже нам Бог. – “Я допоможу вам в усьому – тільки пам’ятайте: невільній і безвідповідальній людині, яка сама не хоче робити нічого, допомогти неможливо”.

Священник Сергій Круглов

(Ми поза політикою! Запрошуємо відвідати наші англомовну і російськомовну частини сайту N.E.W.O.D. Можливо, ви знайдете для себе корисне і цікаве)