Хто може зробити мені зло, коли Бог керує всім? – Єфрем Арізонський

8 грудня 2019 року відійшов до Господа старець Єфрем Філофейський (Арізонський). В миру Іоанніс Мораітіс, народився 24 червня 1928 року в місті Волос (Греція).

Отець Єфрем – послушник і учень преподобного Іосифа Ісихаста, про якого він написав книгу «Моє життя зі старцем Іосифом».

Філофейським старця Єфрема почали називати з 1973 року, коли він став ігуменом обителі Філофей і за короткий термін відродив в ній чернече життя. Потім Кінот Святої Гори благословив старця Єфрема на духовне керівництво трьох афонських монастирів: Ксіропотам, Констамоніт і Каракал.

У 1960 році грецький богослов протоієрей Іоанн Романідіс написав: «Святогорці повинні негайно направити своїх представників в США і заснувати там чернечі обителі, в іншому випадку Православ’я на Американському континенті очікує неминуча загибель».

До 2019 року з’явилися 19 монастирів старця Єфрема в багатьох регіонах США і Канади: Нью-Йорку, Техасі, Флориді, Вашингтоні, Північній Кароліні, Пенсільванії, Іллінойсі, Каліфорнії, Мічігані, Монреалі і Торонто. Хіба не диво, що старець, людина, яка закінчила лише шість класів середньої школи та не володіє англійською й іншими іноземними мовами, без грошей заснувала у незнайомій країні дев’ятнадцять монастирів? Сотні тисяч молодих і старих людей приїжджають у ці обителі і під враженням побаченого починають нове життя. Не перерахувати кількість людей, які через покаяння відродилися там до духовного життя.

Головним монастирем, який старець обрав місцем свого перебування, є монастир святого Антонія Великого в Арізоні. Там він творив невпинну молитву про своїх духовних дітей і спасіння всього світу. Під керівництвом подвижника обитель займалася місіонерською та благодійною діяльністю, допомагала всім, хто звертався за допомогою. Зараз старця називають Єфремом Арізонським, «апостолом Америки».

__________________________________________________________________________________________________

Монастир святого Антонія

Настанови старця Єфрема Арізонського

Нічого не відбувається без волі Божої

Нічого не відбувається без волі Божої. І навіть, якби ми опинилися у диявола чи серед звірів, – і там є Бог! І ні диявол, ні звірі не можуть завдати нам шкоди, якщо не отримають на те влади від Бога.
Коли приходить до тебе страх, кажи: «Кого я буду боятися? Хто може зробити мені зло, коли Бог керує всім? Коли ж і піду серед смерті смерті, не злякаюся зла, бо Ти зі мною єси». Водночас твори та молитву Іісусову і не бійся нічого. Вір непохитно в істину віри.
Бог не бажає, щоб ті, кого Він спасає, хто шукає Його милості, були тупими, малодушними, боягузливими та недосвідченими. Божественне спадщина – для зрослих християн. Тому Він ставить нас перед спокусами, щоб виявився наш послух Його заповідям.

Не втрачайте мужності

Не будьте малодушними, не втрачайте мужності. Часом свята годувальниця – благодать Божа – залишає нас, і ми скочуємося в легковажні та неналежні думки та слова, щоб змиритися й не думати про себе високо, але пізнати свою неміч, що без благодаті Божої ми не можемо зробити ніякого добра.
Тільки не будь малодушним! Малодушність – від лукавого. Воно роззброює нас і робить бранцями. Поклади свої надії на Того, Хто сказав: Не залишу тебе і не покину тебе. Він не попустить нам впасти в спокусу, яка перевершує наші сили.
Необхідно, щоб мужність у нас досягла того, щоб рішучим голосом сказати: «І якщо віддадуть мене на смерть, я ні на крок не відступлю від віри в Христа, що покликав мене. Життя своє покладу, але не відступлю ні на крок». Якщо така мужність є всередині нас, то сподіватимемося, що за благодаттю Божою перемога за нами.
Не бійся, ми пройдемо через вогонь та воду. Через вогонь – коли спокуси здадуться нам подібними до вогню у своїй дії: це ганебні помисли, ненависть, заздрість і подібні пристрасті. Через воду ж – коли до нас прийдуть думки відчаю та зневіри, що потоплюють душу в водах. Після випробування вогнем і водою ми будемо зведені в духовний спокій звільнення від низьких помислів і подаровану благодаттю безпристрастність
Не впадай у відчай, бачачи силу пристрастей і демонів. У Бога не залишиться безсилим жодне слово. Коли ми з Богом, то немає нічого недосяжного. Тому дерзай і не падай духом. Господь боротиметься за нас, а ми замовкнемо.
Згадай, що кожен день ми повинні піднімати хрест, який означає скорботи, труди, спокуси та всяку демонську дію. І який святий пройшов земний шлях і пройшов темними стежками, уникнувши небезпек і скорбот? І якщо ми покликані пройти той самий шлях, то що ж дивного в цьому?
У спокусі відкривається, наскільки людина любить Бога! Діти мої, будьте мужніми в подвигу. Христос невидимо чекає й очікує побачити перемогу, щоб дарувати вам нев’янучий вінець Вічної слави!

Монастир святого Антонія

Старанність до спасіння

«Нам обов’язково потрібно старанність доспасіння: не можна недбати, адже ми не знаємо, чи будемо живі завтра. Ми не маємо влади навіть над самою малою секундою часу. Все непостійне: наше життя, життя наших батьків, дітей, родичів, здоров’я, фінанси – все, що у нас є, це все ненадійне, і все в будь-який момент можна втратити

Покаяння – це ліки

Велика і незаперечна істина, що всі ми без винятку вражені стрілою гріха. Але якщо гріх – це виразка, то покаяння – ліки.
Покаяння є відповідь на милість Божу, чи, мабуть, милість Божа є відповідь на покаяння людини.
Є дві реальності. Перша – це людинолюбство Боже; і друга – людська гріховність. Питаю вас: яка з цих двох реальностей вище? Гріхи людські, якими б вони не були, мають число. А людинолюбство Боже нескінченне та незліченне.
Коли рана гоїться, залишається слід, шрам. Гріх, коли ти в ньому каєшся, прощається й стирається, так що не залишається навіть і сліду.
Покаяння творить диво: воно змушує Бога забувати. Бог серцезнавець, Він всевідаючий, у Нього в пам’яті всі люди, всі їх справи; і раптом Бог “впадає в безпам’ятство”!
Покаяння – це плач, що веде до радості.

Не будемо залишати пам’яті про Бога

Отже, ми молимося вранці, тому що молитва подає нам світло, і світло це світить протягом всього дня, а далі ми вирушаємо кожен у своїх справах: хто на роботу, хто в школу, хтось в подорож. Але й потім потрібно нам не залишати пам’яті Божої, адже під час ранкової молитви ми отримуємо від Бога благодать, силу, благословення; праворуч нас стає ангел, і ми беремося за роботу. І де б ми не опинилися, не будемо залишати пам’яті про Бога.
Що значить пам’ять про Бога? Це молитва: “Господи, Іісусе Христе, помилуй мя!” З пам’яттю про прощення, про яке ми просимо всякий раз, коли згадуємо про Бога, Господь удостоїть нас спокійно повернутися додому.
І ввечері, перед сном, знову будемо схиляти коліна та приносити наші молитви Богові. А серед дня або ввечері відкриємо Новий Заповіт і прочитаємо звідти хоча б одну главу.

Крізь призму вічності

Стежка життя – це біль і сльози; на ній всюди тернина та колючки.
Все прекрасне пов’язане з болем, але й біль веде до радості.
Троянда виробляє шипи, а з шипа виростає троянда. Веселка зазвичай з’являється після грози. Буря повинна пройти, щоб на небі стали видні зірки. Для створення шедевра скульптури потрібна велика робота молотком. Великі душі зобов’язані своєю величчю великій скорботі. Золото і дорогоцінні прикраси спочатку проходять через вогненну піч.
Той, хто дивиться на страждання крізь призму вічності, вже переміг.

Архімандрит Єфрем Філофейський та Аризонський

(Ми поза політикою! Запрошуємо відвідати наші англомовну і російськомовну частини сайту N.E.W.O.D. Можливо, ви знайдете для себе корисне і цікаве)