Цинізм проти лицемірства?
Будь-які розмови про цінності – особливо про традиційні цінності – викликають в мережі досить передбачувану реакцію: все це брехня, обман і лицемірство, знаємо ми їх, всі вони злодії та обманщики, а розмови про цінності ведуть виключно для того, щоб їм зручніше було віддаватися всіляким беззаконням.
Що ж, звинувачення супротивної сторони в лицемірстві – глибоко традиційна і по-своєму нормальна річ в політичних дебатах; в Британії чи США (інших не знаю, але підозрюю, що у Франції та Німеччині те ж саме) звинувачення в тому, що опоненти – гроби побілені й прикривають правильними словами погані справи, є справою абсолютно звичайною.
Однак там вся ця риторика розвивається на тлі суспільної згоди щодо фундаментальних цінностей суспільства. Консервативна риторика більшою мірою звертається до цих цінностей, ліберальна – меншою, але всі згодні в тому, наприклад, що громадяни зобов’язані служити своїй країні, любов до Батьківщини – це гідно й правильно, атмосфера взаємної довіри та чесності дуже важлива, і саме тому ті, хто її руйнують, гідні осуду.
За критикою опонентів завжди стоїть пропозиція: підтримайте нас, ми будемо поводитися чесно, служити суспільству й втілювати в нашому житті ті суспільні ідеали, до яких апелюємо.
Зрозуміло, в політичному житті завжди повно лицемірства – але, як відомо, лицемірство – це данина, яку порок змушений платити чесноті.
Можна (і потрібно) піднятися вище лицемірства – бути цілісною, гідною особистістю, яка живе згідно того, що проповідує. Але можна впасти й нижче.
Можна (і потрібно) піднятися вище лицемірства – бути цілісною, гідною особистістю, яка живе згідно того, що проповідує. Але можна впасти й нижче.
В одній суспільній атмосфері погані люди можуть міркувати про моральність і гідність, і вони змушені докладати зусиль до того, аби хоча б виглядати доброчесними. У іншій – вони можуть просто сказати: «Ну так, ми втратили всякий сором і совість – а в чому взагалі проблема? Кого нам соромитися?»
Лицеміра можуть викривати з двох сторін – зверху, з позиції чесноти, коли люди вимагають не тільки розмов про чесноти, а й належної поведінки, і знизу – з позиції цинізму, коли сама можливість чесноти заперечується, а розмови про неї висміюються.
І ось біда нашої інтернет-риторики в тому, що це, в значній мірі, викриття знизу. Будь-які взагалі розмови про моральність і цінності сприймаються з кривою усмішкою та єхидним цинізмом.
Люди живуть в системі вірувань, в якій не буває щирої чесності, обов’язку, вірності, патріотизму, ніяких взагалі щирих і щиросердих переконань – моральних, політичних чи релігійних.
Люди живуть в системі вірувань, в якій не буває щирої чесності, обов’язку, вірності, патріотизму, ніяких взагалі щирих і щиросердих переконань – моральних, політичних чи релігійних.
Вони переконані тільки в тому, що все це – лише спосіб розводки лохів, обману, маніпуляції та розпилу грошей.
Більш здорова громадська риторика виходить з того, що чесність, вірність і обов’язок можуть існувати – більше того, вони якраз і є нормою. Саме тому і можна (і треба) викривати тих, хто від цієї норми ухиляється.
У нас нормою представляється глибокий цинізм: ви мерзотники, і ми мерзотники, і не вдавайте, що це може бути інакше.
У нас нормою представляється глибокий цинізм: ви мерзотники, і ми мерзотники, і не вдавайте, що це може бути інакше.
Церква, Держава, Армія, Поліція, Медицина – всі мерзотники і негідники, і будь-яка спроба сказати, що це не так, викликає бурхливий протест.
Це, звичайно, неправда. Ось днями двоє поліцейських загинули в перестрілці з бандитами. Вони мужньо виконали свій обов’язок перед суспільством і віддали свої життя заради того, щоб захистити закон і порядок. Як це вкладається в картину «всі кругом мерзотники, а поліція особливо», яку нам малюють в інтернеті?
І оздоровлення суспільної атмосфери починається з визнання цінностей. Люди, які з високих трибун озвучують моральні очевидності, в нашій ситуації заслуговують подяки вже за це.
І оздоровлення суспільної атмосфери починається з визнання цінностей. Люди, які з високих трибун озвучують моральні очевидності, в нашій ситуації заслуговують подяки вже за це.
Погано, коли людина не слідує моральному компасу; але ще гірше, коли вона його абсолютно відкидає. У такому тяжкому стані, якщо вона хоча б визнає існування компаса та необхідність у ньому, якщо вона просто візьме його в руку і скаже: «Ось компас, по ньому слід визначати шлях», – це буде вже величезним кроком з ями.
І на таку людину одразу ж почнуть кричати: “Кинь, викинь компас, не тобі його тримати, ти такий самий мерзотник, як всі інші, немає чого тут щось із себе корчити! “
Ні, вже певно не такий самий: людина, яка хоча б в теорії визнає моральний закон, вже помітно піднялася над тим, хто його абсолютно не бажає знати.
Моральна риторика – це перший і необхідний крок до виправлення характеру (вдачі). Добре нападати на лицемірство – погано робити це з боку цинізму.
Моральна риторика – це перший і необхідний крок до виправлення характеру (вдачі). Добре нападати на лицемірство – погано робити це з боку цинізму.
Бувають пороки різного ступеня порочності – цинізм гірше.
Як наркоман потребує детоксикації, так і ми як суспільство потребуємо децінізаціі. Якщо ми хочемо жити в більш чесному, справедливому й гуманному суспільстві, цинізм і криві посмішки повинні піти геть.
Публіцист Сергій Худієв
(Ми поза політикою! Запрошуємо відвідати наші англомовну і російськомовну частини сайту N.E.W.O.D. Можливо, ви знайдете для себе корисне і цікаве)
