Притча про чоловіка, який замислив розлучитися

Любов, якщо ти не знаєш, вона ж росте. Усю її велич, всю її цінність ти побачиш тільки в глибокій старості, коли ту саму дружину ввечері ніжно обіймеш за плечі, і вам не треба буде слів… Притча про одного чоловіка.

Прийшов якось син до батька:

— Розлучаюся. Набридло! Має рацію мати – дружина в мене лінива. Скільки можна самому вигрібати?
— Пробач мені, сину, — відповів батько.
— За що?
— За те, що я не завжди був добрий із твоєю матір’ю. Це моя провина, що в тобі є темний куточок із думкою про розлучення.
— Не розлучатися?
— Не розлучайся… Навіть не думай ніколи про це.
— Терпіти до кінця днів?
— Не треба терпіти… Ти не її терпиш, а своє погане ставлення до неї. Змінишся сам – зміниться все довкола.
—Як змінитися?
— Дивись на жінку, як учить Господь. Вона – Його дар для тебе. Твоя радість… Твоя помічниця… Мати твоїх дітей… Слабка посудина, яку Бог дав тобі в руки, щоб ти тримав ніжно, обережно, зберігав… Все інше – дрібниці!

Якщо вона щось сьогодні не вміє – навчиться. Ти й сам не все вмієш, що маєш робити…

Якщо щось не встигає – покрий цю її слабкість своєю силою та любов’ю…

Якщо чогось не знає, розкажи ввечері за чашкою чаю, ніжно обійнявши за плечі…

Ваш шлях – він тільки ваш. Ваше кохання – тільки ваше. Будь-хто, хто «вставляє» тобі очі ненависті, — ворог твоєї домівки. Навіть якщо це твоя мати… Твій брат… Чи твій найкращий друг…

Не суди їх за це. Вибач. І кожному з них дай зрозуміти, що за свою дружину, за своє кохання ти, якщо треба, без роздумів помреш, але нікому навіть поганим словом доторкнутися до своєї родини не дозволиш…

Нас із мамою теж хотіли розлучити. Ми і без «помічників» інколи дуже сварилися. Дурними були, гордими…

У вас є інше життя. Вас від Бога ніхто не жене. Просіть у Нього мудрості. Поступайтеся один одному… Жалійте та втішайте один одного...

(Не пропустіть нові публікації в російськомовній частині сайту N.E.W.O.D.)