Про розлучення та як не допустити його
“А одруженим заповідаю не я, а Господь: жінці з чоловіком не розлучатися, – якщо ж розлучиться, то нехай буде безшлюбна або помириться з чоловіком своїм, – і чоловікові не залишати своєї жінки” 11Кор.7:10,11
Потрібно зробити все, щоб уникнути розлучення
Як кажуть лікарі, краще займатися профілактикою хвороби, аніж її лікуванням. Тому слід замислитися ще до весілля – кого ми вибираємо і що хочемо від сімейного життя.
Якщо ми думаємо тільки про те, який наш майбутній чоловік чи дружина є гарним/ою чи який матеріальний добробут він/вона може нам забезпечити, і при цьому не бажаємо знайомитися з іншими її/його якостями, або не беремо їх до уваги, то, швидше за все, нас чекають попереду багато неприємних сюрпризів.
Коли пройде перша райдужна пора подружніх стосунків, може виявитися, що у подружжя не так вже й багато спільного, і виникне загроза розлучення.
Корисно згадати наші старі традиції, коли залицялися один до одного довго. Не вступаючи в тілесні стосунки, що на якийсь час виключають тверезе, розумне бачення світу. Люди й самі потім кажуть: «було шалене кохання».
Цей період залицяння займав стільки часу, скільки потрібно для того, щоб зрозуміти людину. Він був для того, щоб відповісти собі на запитання: чи зможу я з нею прожити все життя?
За його реакцією на різні обставини життя можна зрозуміти, що це людина саме мого складу чи – навпаки, це не моя людина. Адже після першого періоду спільного життя, коли новизна подружніх стосунків, як тілесних, так і душевних, не займатиме всього часу, дуже важливою для подружжя стане спільність характерів, інтересів, схожість виховання.
Прикро буде, якщо раптом виявиться, що поряд із тобою зовсім чужа людина, з якою нема про що розмовляти. Так уже влаштовано, що нам легше змиритися з непривабливою, невитонченою зовнішністю, ніж із поганою звичкою обранця. Тому так багато значить, щоб не прогавити моральні вади, чи ті якості, з якими нам важко буде змиритися.
Поки ви ще наречений та наречена, подивіться, перш за все, чи є у вас спільність інтересів. У майбутнього подружжя мають бути однакові моральні установки, подібне ставлення до різних речей. Зверніть увагу, як ви ставитеся до багатства, до дітей, до відпочинку, до всього, що оточує нас у житті.
Велике значення має виховання. Одні люди, наприклад, можуть дозволити собі грубий вираз, а для іншого навіть просто таке почути – «ніж гострий». І це може стати потім перешкодою для нормальних стосунків.
Далі – освіта. Культурну людину може привабити й проста, неосвічена дівчина. Але потім йому буде важко. Буде потрібно багато душевних сил, щоб не дратуватися через різницю інтелекту. А сил цих душевних у нас чомусь дедалі менше.
У релігійних людей тут велика перевага, їм набагато простіше знайти спільні теми для розмови і з різними ступенями освіти. І простеці, і мудреці відчувають, що вони рівні перед Богом.
За матеріальним становищем також краще бути рівними. Або приблизно рівними. Якщо, наприклад, дівчина звикла до розкоші, виходить за людину незабезпечену, їй буде дуже важко. І йому також.
Сьогодні в жіночому, та й не лише в жіночому середовищі, став популярним образ, або, швидше приклад, Попелюшки. Бідолашної дівчини, чудові якості якої розгледів і оцінив багатий і гарний принц. Сюжет безлічі серіалів, що знайшов відгук у тисячах дурних головках.
Є, трапляються й такі шлюби… Але рідко й дуже недовго бувають щасливі Попелюшки. Сьогодні їй запропонували корону, а завтра вона стає чимось на зразок меблів. Причому, багаті принци меблі ці часто міняють.
Пам’ятаю одну молоду жінку. У неї було важке дитинство, тоді вона й поставила собі завдання вдало вийти заміж. Вийшла за людину, яка була набагато старша за неї. Багата, дотепна, щедра. Духівник та мати відмовляли її від цього кроку. Духівник сказав: «Сидітемеш у золотій клітці. І як у тебе немає нічого свого, так і не буде». Вона була надто молода, не послухала. А потім так і сталося. Народилася донька. Катання в клуби та ресторани закінчилися. Чоловік удома з’являвся не щодня. Гроші на господарство теж не завжди залишав, доводилося навіть у матері позичати. Ну а далі, відомий сценарій.
Раніше обов’язково дивилися на те, які батьки. Всім відоме правило: якщо хочеш дізнатися, яка в тебе буде дружина, подивися на свою майбутню тещу.
Можу розповісти про одруження близької мені людини. У нареченому майбутній тесть дуже сумнівався. Але ось поїхали батьки нареченої до нареченого. Поспілкувавшись, батько нареченої повернувся у захваті. Він побачив, що у нареченого батьки такі самі, як вони: у них такі самі поняття про життя, такі самі моральні установки, такий самий матеріальний рівень життя, вік такий самий. Обидві матері вчительки. Різниця лише в тому, що він офіцер, а там тато – фізик. І батьки побачили в цьому запоруку того, що їхні діти розумітимуть один одного. Сімейні звички, засвоєні в дитинстві, дуже позначаються у шлюбі.
Сімейні звички, засвоєні в дитинстві, дуже позначаються у шлюбі. Ну а на першому місці, звісно – ставлення нареченого та нареченої до релігії.
Ну а на першому місці, звісно – ставлення нареченого та нареченої до релігії. Тому що це основа всього. І якщо один із двох релігійний, а інший ні, то, я знаю, дуже багато священників, які не благословляють такі шлюби.
На жаль, коли такі шлюби все-таки відбуваються, вони часто бувають неміцними. Якщо один із подружжя невіруючий, то дуже велика ймовірність того, що він зраджуватиме. Хоча, коли все тільки починається, вірити в це не хочеться, але можна помітити, що дуже великий відсоток невіруючих людей у наш час зраджує.
А там, де є зрада, вже зовсім інша атмосфера у сім’ї. І як би люди не показували зовні, що вони люблять та поважають один одного, це вже не те. Це схоже на будинок, який хтось підкопав, і він може завалитися.
Приклад. Дівчина збиралася вийти заміж. Я потихеньку питаю її: «А він взагалі віруючий?»
– Хрещений.
– Ну, це ж нічого не означає, – говорю. – У нас майже всі хрещені. А толку? Він до церкви ходить?
– Він каже, що ходитиме.
– Ну, знаєш, дивися. Краще б він спочатку почав ходити, сповідатися, причащатися. А потім уже, якщо він справді воцерковиться, тоді інша річ. А це дуже великий ризик.
Не послухалася – ні мене, ні батьків. І що? Тільки вона народила дитину, він пішов до іншої. І таких випадків я багато знаю. Дівчата кажуть: “А я впевнена, що я його приведу до віри своєю любов’ю, що він заради любові до мене це зробить”. Ні, шлях до Бога особистий, і не такий простий.
– Чи знаєте ви виключення з цього сумного правила?
– Дуже небагато. Знаю одну дівчину, Таню, яка полюбила людину, яка була хрещена в католицькій вірі, бо жив у Литві. І вона поставила умовою, що він має стати православним. Її у цьому підтримала мати. Бо в них у сім’ї вже був сумний досвід. Брат Тані закохався в жінку, яка мала досить вагоме становище у якійсь східній секті, займалася йогою та ще чимось. Причому мала якісь сексуальні східні техніки. Незважаючи на те, що батьки були проти, вона з ним потихеньку повінчалася, щоб його віруючі батьки вже нічого не могли сказати. А тепер брат і хреста не носить, і ходить із нею займатися йогою.
Так ось, матуся сказала Тані: «Поки він не стане православним, навіть розмов про шлюб не може бути. Тільки через мій труп”.
Наречений почав читати православні книги, приходив розмовляти до мене, питав: «А чому я маю переходити до Православ’я? Я і так віруючий, хоч католицького храму немає в нас». Ми з ним поговорили, і він погодився прийняти Православ’я. Його хрестили. Він сам по собі людина серйозна, самостійна, ґрунтовна, відповідальна. І заробляє достойно. Не гуляка, у нього до неї нікого не було, хоча йому під 30 років. І вона така порядна дівчина. І ось вони тепер обоє ходять до храму, і я бачу, що це серйозно. Ось такий позитивний приклад.
Частіше інакше буває. Також ось дівчина одружилася з такими ж словами: «Я його приведу до Церкви». Він завів собі іншу. Вона про це дізналася, довелося розлучатися…
Пережити розрив чи зберігати сім’ю?
– На жаль, багато людей бачать нерозумність свого вибору, нерівність шлюбу лише тоді, коли починаються проблеми у сім’ї. Що їм робити в такому разі – миритися з розвалом цієї сім’ї, розлучатись і створювати нову сім’ю, вже за описаними вами правилами? Чи, незважаючи на те, що багато було неправильно, намагатися зберегти сім’ю?
– Я думаю, що сім’ю потрібно намагатися зберегти В БУДЬ-ЯКОМУ випадку. Тому що навіть якщо людина невіруюча або нецерковна, духовні закони діють на неї так само.
А ми знаємо закон: «То, хто витерпить до кінця, спасеться». Людина, яка свідомо терпить, жертвує собою, отримує духовний спокій. Як каже старець Паїсій: «Коли ти викидаєш із себе своє «я», в тебе вкидається Христос». Преподобний Пімен Великий сказав: «Якщо шукатимемо спокою, то він буде тікати від нас; якщо ж ми будемо тікати від спокою, то він поженеться за нами».
Тут, звичайно, мається на увазі самопожертва. У сім’ї без самопожертви не можна. Якщо людина шукає лише власних задоволень, він приречений у ній на дискомфорт.
У сім’ї без самопожертви не можна. Якщо людина шукає лише власних задоволень, вона приречена у ній на дискомфорт.
Однозначно, їй багато чого не подобається. Егоїстам взагалі жити дуже важко, а в сім’ї ще гірше.
Якщо з’явилися думки про розлучення, перш за все, потрібно зрозуміти, що в конфліктній ситуації не може бути винен лише один із подружжя. Намагайтеся разом розібратися в тому, що відбувається.
Якщо з’явилися думки про розлучення, перш за все, потрібно зрозуміти, що в конфліктній ситуації не може бути винен лише один із подружжя. Намагайтеся разом розібратися в тому, що відбувається.
Якщо розлучення ще не відбулося, перше, що б я робив – молився б за те, щоб його не було, щоб конфлікт зник. А друге – я розмовляв би з чоловіком.
Взагалі під час усіх конфліктів подружжю важливо не приховувати у собі образу, а розмовляти. Намагатися першим йти на зближення. “Давай поговоримо. Ну давай поговоримо! Ну, в чому річ? Якщо я винен, поясни мені, у чому».
І, як показує практика мого життя, дуже добре буває після такої розмови. Таке полегшення, благодать! Тому що людина проявила смирення. А доки пояснення не відбулося, важко, гидко на душі. І абсолютно безглуздо впиратися, зациклюватися на самолюбній думці: «Як це я піду на примирення (проситиму вибачення) першим!» Навіть якщо ти чоловік, голова сім’ї – все одно йди першим. Тут ти першим і будеш!
І тоді, коли назріває розлучення, треба поговорити. «Поговоримо. Поясни. Чому? Я не можу розбирати всі ситуації, але якщо, скажімо, чоловік іде до іншої жінки, можна спитати його зі співчуттям: «А що буде далі? Може, ти і її кинеш? Скільки ти зможеш із нею прожити? Взагалі треба закликати до тверезого погляду на ситуацію. Молячись, ви знайдете вірні слова.
– Ви кажете, що сім’ю потрібно зберігати у будь-якому випадку. Але якщо йдеться про зраду – деякі священники кажуть, що в цьому випадку сім’ї де-факто вже немає. Адже коли має місце зрада, можливо, вже немає кохання, принаймні з одного боку…
– Питання про кохання дуже складне. Марк Твен сказав, що «ніхто не може сказати, що таке кохання, поки він не прожив у шлюбі, як я, 25 років».
Так, можна констатувати, що шлюбу вже немає. Але ж можна його відновити? Йти ось так запросто після зради чоловіка на розлучення – це означає, принаймні свою другу половину прирікати на подальший гріх. Причому смертний гріх. Як ми можемо піти, якщо ми християни?
Якщо я цю людину люблю, то зрада – страшний удар для мене. Але якщо я з ним після цього розлучаюся, то я закриваю йому дорогу назад. Залишаю йому лише два шляхи. Або він повинен покаятися та до смерті жити цнотливо. Це єдиний шлях до спокутування гріха. Або шлях розпусти. Тому що навіть якщо він зі своєю новою обраницею одружиться – це все одно блуд, перелюб. Хоч у нас зараз після розлучення можна знову навіть повінчатися, але, як кажуть старці, – це все одно блуд.
Що радили святі грішникові? Повертатися до своєї єдиної дружини. А дружина у разі розлучення закриває цей шлях.
У мене є знайома, яка розлучилася зі своїм чоловіком лише тому, що він алкоголік. Вийшла заміж за іншу людину, дуже інтелігентну. Так ось, інтелігентна людина почала пити. По-інтелігентному: не валяється, п’є сухе вино. Але – постійно. А її перший чоловік наклав на себе руки. І ось як вона з цим житиме?
Тому хоч би як важко, треба думати не тільки про себе. Хоча згідно із законом, у разі зради, так, можна розійтися. Можливо, і гріха для скривдженого немає. Але все-таки прояв найвищого кохання, самовідданості – це постаратися змиритися й пробачити.
Причини розлучення
– Чи можна провести межу, до якої слід терпіти? Адже буває й таке, що чоловік б’є, завдає шкоди здоров’ю.
– Ця межа, мабуть, справа совісті людини. Людина повинна сама оцінити свої можливості. Преподобний Амвросій Оптинський сказав, що самолюбство, «якщо його торкнуть пальцем, кричить: шкіру деруть». Болить у нас часто не тіло, не душа, а саме самолюбство.
Прийшла до мене одна молода жінка й каже: «Батюшко, ось ви нас повінчали, а ми розлучилися, чому це так?». Начебто я винен. Я їй відповідаю: «А чому це – я вас одружив, а ви розлучилися?» Прожили два місяці.
– А що сталося?
– А він пив.
Виникає питання. Якщо він пив до того, як ви одружилися, навіщо ж ти за нього виходила заміж? А якщо він не пив, то чому він почав пити? І за два місяці він не встиг би стати алкоголіком, чому ти не могла трохи потерпіти? Вмовляти, пояснити, що «з таким я жити не буду» та інше…
Або ще такий випадок. Прожили у шлюбі 20 років. Чоловік-хокеїст потрапив до лікарні. Йому порвали ахілове сухожилля, він перестав бути хокеїстом. Інвалід, бігати більше не може. Він лежав у лікарні у тяжкому моральному стані через те, що вже не зможе продовжувати займатися улюбленою справою, доведеться шукати іншу роботу. І ось у такому стані, на милицях, прийшов із лікарні додому. І того ж дня, проживши з дружиною 20 років душа в душу, посварилися, як кажуть, ущент. Такого наговорили одне одному! Зрозуміло, через самолюбство. Обидва високопосталені люди. Один щось сказав, інший не стерпів, і зрештою чоловік каже: «Я піду». Дружина йому: “Ну і йди”. Він мені потім розповідає: «Ну, я ж чоловік, маю за свої слова відповідати. Я встав і пішов». Він каже їй: “Я піду, але дивись, першим я до тебе не повернуся”. Вона: “І я першою до тебе не повернуся”. І обидва витримали характер. Кинули один одного.
Він мені потім каже: “Я її поважаю за це”. Я йому: «За що тут поважати? Біс над вами посміявся». Тепер вони приходять до батьків – він із новою дружиною, вона – з новим чоловіком. І ось вони сидять в одній компанії – поряд із ним нова дружина, стара жінка. Це для всіх жахливо незручна, неприємна ситуація… І все, через що? Тільки через самолюбство.
Я думаю, що сім’ю у будь-якому разі потрібно намагатися зберегти. Ну, якщо є загроза для життя…
Ми ще забуваємо про силу молитви. Не можна так відразу приймати рішення про розлучення. Адже не одразу людина стає загрозою для сім’ї. З чого це починається? Молитвою ми можемо допомогти біді. І навіть для нецерковних людей залишається ця сама рекомендація: переконатися, що молитва може допомогти й допомагає.
Я маю однокласника. Він кандидат наук. Але слабкий до алкоголю. Коли починав пити – напивався, не міг зупинитись. Він уже зовсім спивався, з роботою стало погано, і його дружина вирішила поїхати до Серпухова до ікони Божої Матері «Невпиваєма чаша». Там вона помолилася, взяла освячену воду та потроху підливала йому в їжу. І він потихеньку кинув пити. Хоча людина вона малоцерковна, може, раз-два на рік причащалася, постів не дотримувалася. Проте, вона мала бажання, почала молитися – і Господь допоміг.
Коли нам здається, що наш чоловік чи дружина ображають нас несправедливо, слід згадати ще один духовний закон, про який святий Іоанн Золотоуст сказав так: «Спитай самого себе, чи не задумував ти в юності чогось проти якоїсь жінки, і ось образа жінці мститься іншою жінкою, і чужу рану лікує власна твоя дружина. Хоча сама вона не знає цього, але знає лікар – Бог… А що зла дружина є бич за гріхи, про це свідчить Божественне Письмо; воно говорить, що зла дружина дається грішному чоловікові. Вона дається йому як гіркі ліки, що винищують гріховні соки». Згадаймо свої помилки – і смиримося.
Взагалі, у сімейних стосунках самолюбство та гордість – найнебезпечніші вороги. Якщо немає смирення, то нормальне сімейне життя неможливе у принципі. Найголовніше у сімейному житті – терпіти іншу людину. І це дуже важко.
Взагалі, у сімейних стосунках самолюбство та гордість – найнебезпечніші вороги. Якщо немає смирення, то нормальне сімейне життя неможливе у принципі. Найголовніше у сімейному житті – терпіти іншу людину.
Одна річ потерпіти когось у якійсь ситуації, інша річ – терпіти всі недоліки людини протягом багатьох років. Це велика праця. Без Божої допомоги вона неможлива. Тому Церква й освячує шлюб у таїнстві вінчання. У ньому дається благодать, без якої навряд чи можливе нормальне сімейне життя.
Якщо в комусь народилася образа, через сімейні обставини, то треба спробувати розібратися в ній. Подумати, звідки вона. Самому чи самій розібратися, а не чіплятися за банальні фрази на кшталт: «Та як він міг!», «Це вище за мої сили!», «Це вже остання крапля!».
Життя – не кінематограф, його треба прожити, а не грати ролі. Згадую одну дружину. З праведним обуренням та пафосом: «Як він міг підняти на мене руку!».
– Ну і що? – питаю.
– Що він тобі, синець поставив?
– Ні. Але він це зробив при дітях!
Звичайно, він погано вчинив. Дуже погано. Але якщо ти роздмухуватимеш це, то буде вдвічі гірше. Ти не повинна при дітях показувати, що їхній батько поганий. А те, що він зробив помилку, це зрозуміло. Він потім, можливо, визнає це. Ні, ця дзвінка фраза: “Він підняв на мене руку!”, стає для неї нав’язливою ідеєю, мучить її, й часто люди через це розлучаються.
Необхідно привчити себе до думки, що найголовніше у сімейному житті – не задоволення, а терпіння.
Необхідно привчити себе до думки, що найголовніше у сімейному житті – не задоволення, а терпіння.
І тоді те кохання, яке буває причиною того, що люди створюють сім’ю, зкріплене благодаттю вінчання, змінюється, але не минає з роками. Проявляються інші сторони – повага, величезне багатство спільно пережитих негараздів. Це просто щастя – ми пережили це, і у нас знову все добре! Кохання залишається тоді, коли є злагода. Коли людина жертвує своїми інтересами на користь свого чоловіка.
Чому мені так подобається це традиційне слов`янське побажання нареченим – «злагоди та любові»? Тому що, якщо буде злагода то залишиться і кохання. Це побажання містить у собі величезну духовну мудрість!
– У фільмах та й у житті, мабуть, часто зустрічається така сцена. Чоловік і дружина після 10-15-20 років шлюбу знаходяться поруч, в одному ліжку, і раптом один із них розуміє, що поруч із ним зовсім чужа людина, з якою йому нема про що говорити. Чи справді справа в тому, що він свого часу не вибрав собі людину з близькими інтересами або в тому, що пройшла любов, і тому відмінність, скажімо, у поглядах на музику здається йому такою проблемою?
– Отже, вони нічого не нажили.
Взагалі, що таке любов? Те, що у нас позначається одним словом, у греків – трьома. Духовна любов – «агапі», тілесне – «ерос». Духовна складова обов’язково має бути присутнім у любові подружжя. Тілесне з роками може слабшати, а духовне в повноцінному шлюбі зростає.
Яку любов мають на увазі подружжя, коли кажуть, що любов пройшла? Мабуть, у них тілесна любов минула, а духовна – не з’явилася! Або її й не було. А у цьому ви вже самі винні. Тому що Господь сказав: «Заповідь нову даю вам: нехай любіть один одного!» Якщо людина хоче любити іншу людину, то Господь дасть це.
– Запитують, а як бути, якщо він покохав іншу людину?
Нам обов’язково зустрінуться в житті люди, які набагато красивіші, розумніші, цікавіші за нашу дружину чи нашого чоловіка. Господь попускає нам ці зустрічі, щоб ми могли випробувати себе, показати себе християнами. Якщо я зберігаю вірність своїй сім’ї, я зберігаю вірність Богові.
Якщо я зберігаю вірність своїй сім’ї, я зберігаю вірність Богові.
А якщо я раптом «зрозумів», що я «полюбив» цю іншу людину… Перше запитання – якою любов’ю я її полюбив? Коханням це ніяк не назвеш. Спокушує на це диявол. А Господь попускає, щоб випробувати людину, як вона з цим почуттям боротиметься. Як кажуть святі отці, «не сиди з вином та чужою жінкою». Тому що це спокуса. Від спокус треба бігати. А можна не бігати – можна заглядатися. Це прямий шлях до зради.
Є гарний радянський фільм – «Отчий дім». Молоде міське дівчисько, студентка, вперше приїжджає до села і закохується у немолодого, але дуже симпатичного голову колгоспу. На її зізнання він відповідає: “Не треба!” У тому сенсі, що вона не повинна любити його. Дівчина заперечує, як із книжки: «Хіба можна змусити себе кохати чи не кохати?» На що він каже: «Любити змусити себе не можна. А не любити – можна!»
Можна змусити себе не любити! Тобто в цьому випадку – не розпускатися.
Як пережити зраду коханого?
– З того, що ви кажете, і з досвіду історій вимальовується складне питання. Ми бачимо, що існує якась схильність, яка явно від бісів. Бо коли людина сповідається, вона проходить. У той же час існує закоханість – «доброякісна» схильність, яка згодом може перерости у кохання. І в тому, і в іншому почутті є ерос. Як розрізнити почуття від Бога і схильність до бісів?
– Бісівське затьмарення не завжди на рівні еросу. Один мій знайомий, якому вже за 60 років, який пише вірші, знайшов слухачку. Вона також пише. І він зібрався розлучатися зі своєю дружиною! Хоча загалом ця родина духовна, порядна. І раптом таке – «сивина в бороду, біс у ребро».
А ось інша людина навіть і розлучилася. У колективі, де він працював, молода жінка мала нещастя. Він почав їй допомагати. То одне, то інше. Дружині розповідає, які важкі обставини у його товаришки по службі, радиться. Жалів, шкодував. Допомагав, допомагав. Та й закохався. Пішов із сім’ї, залишив двох хлопців.
Складні рецепти, як розпізнати бісівську прихильність, людям, які живуть у шлюбі, не потрібні. Тут все однозначно. У шлюбі почуття до будь-кого «третього» завжди від бісів.
У шлюбі почуття до будь-кого «третього» завжди від бісів.
Тому, повертаючись до питання про вибір майбутнього чоловіка, треба пам’ятати, що з цією людиною я житиму до смерті. Я з ним постарію. Якщо ми постаріємо не одночасно, чи зможе молодший витримати спокусу?
Знаю випадок, коли наречена була старша за нареченого на 10 років. Я кажу йому: «Я вам не рекомендую. Впевнений ти, що коли тобі буде 50 і ти будеш ще здоровий мужик, а твоя дружина вже зів’яне, чи ти не спокусишся?»
На жаль, такі історії трапляються. Знаю випадок, коли людина зняла з себе хрест, поклала його на молитвослов і пішла з сім’ї, коли його дружині було за 50.
Наперед треба враховувати, що такі спокуси будуть.
– Часто причиною розлучення є мами чи подружки дружини чи чоловіка.
– Коли я після вінчання читаю проповідь нареченим, я згадую слова апостола, які говорять про те, що сім’я – це “мала церква”. А церква – свята та непорочна. Тому ніщо, що може порушити цілісність і святість домашньої церкви, не повинно входити до неї.
І чоловік, і дружина повинні всіляко оберігати свою малу церкву. Не будьте особливо відвертими з іншими. Не кажіть навіть про те, що вас турбує. Цілком неприпустимо розмовляти про своє сімейне життя з подругами, особливо незаміжніми.
– Ось він мені це сказав.
– А ти йому ось так-то дай відповідь!
І вже посіяне насіння майбутнього розлучення.
Дружина не тільки в словах, але навіть у думках не повинна дозволяти собі запитувати: «Як він міг мені таке сказати!» Тому що все починається з думок.
Дружина не тільки в словах, але навіть у думках не повинна дозволяти собі запитувати: «Як він міг мені таке сказати?!» Тому що все починається з думок.
Те саме з мамами. Я знаю кілька випадків, коли мами розлучили своїх дочок. Головні причини – бажання безроздільно володіти своєю дитиною і заздрість. Це, на жаль, трапляється, що незаміжні мами, можливо несвідомо, заздрять щастю своїх заміжніх дочок. І точать, точать потихеньку, поки будівля шлюбу не звалиться.
Знаю одну сім’ю, яка дивом не розвалюється. Мама не має чоловіка, єдина дочка. Вона не уявляє собі життя поза дочірніми інтересами, бо сама пенсіонерка, що їй ще робити. І свого зятя, людину непитущу, яка не палить, віруючу, порядну, гарну, талановиту, працьовиту, добру, безвідмовну, – просто золото, рідкісну людину! – ненавидить.
Він каже: «Я не знаю, що робити! Я боюся, у нас удома відбудеться смертовбивство! Я проходжу повз, вона мені: «Щоб ти здох!»
– За що?! Я що, пиякую, гуляю?
Єдине, що він собі дозволяє, – це до церкви ходити в неділю. Він уже йшов до батьків на деякий час. Якби був невіруючий, давно розлучився б. Правда, одружився він після того, як згрішив, і вона хотіла зробити аборт.
– Як пережити розлучення, якщо воно вже неминуче?
– Найголовніше – не плекати у собі почуття образи. Тому що, звичайно, до нас одразу підступають біси. І якщо піддаватися їхнім навіюванням, можна дійти до чого завгодно, аж до божевілля.
Потрібно зрозуміти, що в конфлікті не може бути винним лише один. Як би ми не були у цьому впевнені. Завжди винні обидва.
Потрібно зрозуміти, що в конфлікті не може бути винним лише один. Як би ми не були у цьому впевнені. Завжди винні обидва.
Насамперед, ти помилився, обираючи людину. Ти не розгледів у ній тих якостей, які потім заважатимуть сімейному життю.
Друге. Можливо, і твій характер перешкодив створенню міцних стосунків. Це можуть бути найдрібніші речі. Наприклад, звичка бути неуважним, підсміюватися, грубити, буркотіти. Здавалося б, речі незначні, але при багаторазовому повторенні вони стають нестерпними. А чи не було в мені чогось такого, через що людині стало зі мною… нецікаво?
Пам’ятаю, я ще не був священником, якось на роботі одного колегу запитують: «Ти чого такий блідий?». Він каже: «З дружиною до другої ночі розмовляли».
–Як?! А скільки ви одружені?
– Десять років.
– І що, тобі ще є про що з нею розмовляти?
А він: «Звичайно. Ти знаєш, мені з нею дуже цікаво».
– А про що ви говорили?
– Ми про Толстого говорили…
Я їх ще нареченим і нареченою пам’ятаю. Вони справді постійно один із одним про щось розмовляли. Та й досі їм цікаво разом. Ще не наговорилися. Неможливо пізнати людину до кінця. Тому що якщо людина жива, вона розвивається протягом життя.
Любляча людина завжди побачить у дружині ті таланти, цікаві якості, які є у кожному. Любов дає нам можливість збагатитися світом іншої людини.
Любляча людина завжди побачить у дружині ті таланти, цікаві якості, які є у кожному. Любов дає нам можливість збагатитися світом іншої людини.
Не обов’язково він має бути талановитим оповідачем. Хтось небагато говорить, але так уміє слухати, що з ним дуже цікаво спілкуватися…
Третє. Потрібно завжди пам’ятати, що будь-яка людина – вільна істота. Діти часто стають не такими, якими ми хочемо їх бачити. Але це їхнє право. Вона твоя дитина, але не твоя раба. Її Бог створив через тебе, але дав їй вільну волю. Навіть дитина, тіло від тіла твого, і те має право на власне життя!
Якщо батьки не поважають її думки, її права на особисте життя, то віона не матиме добрих стосунків із батьками. І тим більше – чоловік чи дружина. Він інша людина. Він має право сам розпоряджатися своїм життям. І навіть занапастити його. Потрібно це зрозуміти. Можливо, це боляче, але потрібно.
Шлюб поєднує чоловіка і дружину в одне тіло, розлучення роздирає цю спільну плоть.
Шлюб поєднує чоловіка і дружину в одне тіло, розлучення роздирає цю спільну плоть.
Боляче. Але трапляється, люди потрапляють в автокатастрофу, хворіють на страшні хвороби. Теж боляче, але живуть… Уявіть, ваша нога вражена гангреною. Що робити? Без ноги дуже погано, але її доведеться відрізати. Доведеться звикати жити без ноги.
Пережити це буде набагато важче, якщо плекати в собі образу. На чоловіка, або на долю, тобто на Господа… Найбільше пережити ситуацію нам заважає самолюбство. «Як же так, він знайшов за кращу за мене! Я що, дурніша, менш гарна?»
Дуже часто люди йдуть до людини некрасивої, небагатої. Варто замислитися, чому це сталося. Може, не усвідомлюючи цього, ти чимось звеличувалася над ним?
Знаю випадок. Дружина освічена, чоловік – ні. Одружилися рано. Народили двох дітей. І раптом він пішов. Вона дивується: “Не можу зрозуміти. Я її знаю, на ній проби ставити немє де, а він до неї пішов!” Я говорю: «Може, ти вказувала йому на його недосконалості»…
“Як він міг?”
– Одне з типових питань, яке виникає у багатьох жінок у момент розлучення, звучить так: «Я йому все віддавала, жила тільки для нього, як він міг?..»
– Типове питання самолюбства. У жінки самолюбство набагато більше, ніж у чоловіка. Тому що жінка – істота емоційніша, їй важче себе контролювати. Потрібно в ситуації розлучення все-таки підключити свій розум та усвідомити свої помилки. І коли людина змириться, визнає, що в неї теж багато недоліків (адже у нас дуже багато гріхів, і більшість їх ми не бачимо), які теж є причиною розриву.
Коли людина починає звинувачувати себе, їй стає легше. Тому що людина, яка себе виправдовує, як каже старець Паїсій, втрачає благодать Божу.
Коли людина починає звинувачувати себе, їй стає легше. Тому що людина, яка себе виправдовує, як каже старець Паїсій, втрачає благодать Божу.
А як без Божої благодаті жити і тим більше переживати труднощі, скорботи, хвороби? І навпаки, коли людина починає себе звинувачувати, каятися, хоча б перед своєю совістю, їй одразу стає легше, бо благодать приходить.
Згадаймо відому історію про сварку між двома ченцями, коли один вирішив вчинити по-євангельськи і піти першим вибачитися. А той не схотів із ним навіть розмовляти, і конфлікт продовжувався. Перший чернець прийшов до старця, і старець йому пояснив: «Коли ти йшов вибачатися, ти себе внутрішньо виправдовував, а його звинувачував. Спробуй зробити навпаки». Тоді він став звинувачувати себе, а брата виправдовувати і, підійшовши до келії брата, побачив, що той стоїть біля дверей із розкритими обіймами. Благодать Божа сповістила серцю другого брата.
Так само й у сімейному житті. Потрібно смиренням, докорами собі прикликати благодать Божу. Але якщо йти наперекір духовним законам, то нічого не поробиш – мучитимешся. Пліттю стовбур не переб’єш. Духовні закони є і діють так само незворотньо як закон тяжіння.
– Як застосовувати до себе слова апостола Павла: «Якщо ж розлучишся, то маєш залишатися безшлюбною, чи примиритися з чоловіком своїм»?
– Потрібно дивитися згідно своїм силам і вибирати менше зло. Якщо не можеш зберігати цнотливість, можна одружитися. Але краще залишатись так. Навіть якщо зрадою згрішив інший.
А що, коли він покається і захоче повернутися? Але навіть без його повернення збереження цнотливості буде в духовному відношенні кращим.
Нещодавно у нас був такий випадок. Чоловікові 45 років зійшовся з дівчиною, яка щойно закінчила інститут. Пішов від дружини, винайняв квартиру. Я йому говорю: «Ти дурість робиш. Тому що у вас не буде сім`ї. Уяви, що буде через 20 років. Їй буде 40 із невеликим, а ти будеш старий. Вона ж спокушатиметься. При тому, що вона вже й зараз так поводиться. Це явне запаморочення. У вас це довго не триватиме. І, потім подумай, адже може бути дитина… Тебе ця ситуація просто придушить, не знатимеш, як бути».
Ну і точно, через рік вона його покинула. Як у них у Великий піст це почалося, так у Великий піст і скінчилося. Спокуса. Повернувся додому до дружини. Звичайно, дружині це далося дуже важко, у неї почало боліти серце, вона постаріла. Але те, що вона його прийняла, це по-християнськи дуже високо й правильно.
Та й по-людськи це розумно. Свою дружину, чоловіка ми знаємо, а як ми можемо бути впевнені у новій людині? Чи не вийде так, що в старості ми будемо нікому не потрібні, самотні? Діти можуть сказати: «Я його, хворого, доглядати не буду. Де він був, коли мені було важко, коли я вступав до інституту? Він приносив нам подачки якісь, а мати мала на трьох роботах працювати, щоб мене поставити на ноги».
Бо що ж, «було випробування, але ми його пережили». Він має час для покаяння, щоб загладити провину перед дружиною. Може, коли смириться, він стане навіть кращим чоловіком, ніж був до зради.
– Але може бути, особливо у молодшому віці, і протилежне: людина «сходила» набік, переконалася, що на неї чекають, можна йти і повертатися. І наступного разу піде ще легше.
– Є люди й безсовісні. Глибина морального падіння може бути будь-якою. У такому разі, якщо людина просто вимотує своєю поведінкою, якщо вона безнадійна, то такого можна залишити. Що поробиш, буває таке, що «у мені все померло стосовно нього».
За однаковими словами у різних сім’ях ховається різна ситуація, різний стан душі. Тут не може бути універсальних порад. Кожна людина має дивитися на свою ситуацію сама. Рекомендації можуть лише зорієнтувати людину. Все одно вона має дослухатися свого сумління.
Протоієрей Сергій Николаєв
