День пам’яті мученика Еміліана Доростольського

18/31 липня Православна Церква вшановує пам’ять мученика Еміліана Доростольського.

Святий Еміліан постраждав за Христа під час царювання Юліана Відступника (361 – 363 рр.).

Нечестивий імператор наказав катувати та вбивати християн у всіх куточках Римської імперії, задля чого розіслав у різні області жорстоких ігемонів.

У місто Доростол, що у області Мізії, прибув мучитель на ім’я Капітолін. Перш за все він вклонився своїм богам у язичницькому храмі, а потім звершив їм жертвоприношення. Наступного дня ігемон вийшов на судилище, розташоване на площі, і гордо зійшов на трон.

Він виголосив царський наказ і запитав, чи немає в місті християн. Місцеві жителі запевнили, що в Доростолі всі вклоняються богам. Це обрадувало мучителя, і він почав їсти, пити й веселитися з іменитими громадянами.

Тим часом муж на ім’я Еміліан, який був рабом градоначальника й таємно сповідував християнську віру, увійшов у ідольський храм і залізним молотом розтрощив ідолів та розорив усе, що знаходилося в ньому. Потім ніким не помічений він вийшов назовні.

Після того до храму скверних богів зайшов один язичник. Він побачив, що все потрощено, дуже злякався та доповів про те ігемону.

Останній розлютився й наказав негайно знайти винуватця. Послані мучителем мужі підійшли до храму, повз який у той час проходив селянин, що повертався з поля. Вони схопили його та потягли до Капітоліна. При цьому нещасного били як злочинця. Розлючені жерці та народ ішли за ними.

Святий Еміліан зрозумів, що через нього може загинути невинна людина. Він голосно закричав, що це він зруйнував бездушних богів. Тоді селянина відпустили, а його повели до мучителя.

За те, що мешканці міста не повідомили про наявність у місті християн, ігемон наказав їм внести в царську скарбницю 1 літру (одиниця візантійської монетної ваги, що дорівнювала 327,45 г) золота. Після того він почав допитувати мученика.

На запитання про те, хто навчив його розбити богів, Еміліан сповістив, що Господь та його власна душа повеліли зруйнувати ідолів, щоб усі бачили, що вони бездушні, глухі, німі та не мають розуму.

Святий сказав язичникам, що жоден із їхніх несправжніх богів не зміг йому відомстити чи ухилитися від його рук, бо насправді вони безсильні та не мають чуття.

За наказом ігемона Еміліана оголили та почали бити так, що земля обагрилася його кров’ю. Пізніше мучитель запитав у Святого, чи він раб, чи вільний.

Коли ж Капітолін дізнався, що Еміліан – раб градоначальника, то обклав останнього штрафом у розмірі 1 літри срібла, Мученика ж засудив до спалення.

На березі річки Дунай розпалили велике вогнище та вкинули до нього Святого. Хоча полум’я огорнуло Страждальця, проте не зачепило його. Воно поширилося на велику віддаль і попалило язичників. Християни ж, яких сягало полум’я, залишалися неушкодженими.

Еміліан стояв у вогні та молився. Після молитви він промовив: «Господи Іісусе Христе, прийми дух мій». Потім Святий ліг і віддав душу Богу. Вогонь не пошкодив тіла Мученика, і навіть його волосся повністю вціліло.

Дружина ігемона потай сповідувала християнську віру. До неї прийшли християни міста й переконали випросити в чоловіка тіло Еміліана для погребіння.

Християни забрали мощі угодника Божого та поховали його з честю за три поприща від міста на місці, що називалося Гізідіною. Кончина святого Еміліана настала 18 липня 363 року.

Слава Богу вовіки. Амінь.

(Ще публікації – в російськомовній частині сайту N.E.W.O.D.)