Бог завжди кожному з нас бажає тільки блага

– Мені незрозуміло шанування святих: звернення до них виглядає як спроба чогось добитися через друзів, які знайомі з великим начальством. Якщо Бог завжди бажає тільки блага і ми можемо звертатися до Христа безпосередньо, навіщо нам шукати Його прихильності через когось ще?

– Якщо вбачати у святих людей, знайомих із “великим начальством”, які можуть, таким чином, для нас у начальства щось випросити, то, звичайно, це заперечення переконливе.

Інша справа, що Христос просто не є начальством такого роду. Він зовсім не гребує приймати грішників особисто.

Відмова від вшановування святих недоречна з тієї точки зору, що Господь влаштовує Церкву особливим чином.

Церква, за словом апостольським – тіло Христове¹, організм, в якому життя, що наповнює його, передається від одного члена до другого.

Тут, на землі, Христос допомагає нам через інших людей – через інших християн, які піклуються про наші духовні та фізичні потреби.

Задум Божий не полягав у тому, щоб створити кожного з нас островом. Ми частини континенту, й блага спасіння з’єднують нас із іншими християнами, а не відділяють від них.

Спасіння полягає не лише в тому, щоб якось витягнути нас з пекла; його мета – нова єдність, відновлена людська родина, голова якої Христос.

Христос шукає з’єднати нас не лише з Собою, але й один із одним; для Глави сім’ї важливо, щоб між усіма її членами встановилися споріднені стосунки.

Святі – це відновлене людство, у спілкування з яким ми входимо через віру в Христа – це наші істинні друзі. Спілкування зі святими – це не спосіб про щось просити Христа; це начало реальності Божої сім’ї, в яку ми остаточно увійдемо в житті майбутнього віку.

Святі – громадяни небесного Єрусалиму, які готові подати допомогу нам, мандрівникам на чужині.

Ми дізналися про Євангеліє, були наставлені в ньому, прийняли Хрещення та приймаємо Євхаристію з рук людських – і це не випадковість, такий задум Божий про людський рід.

Бог бажає вшанувати Своє творіння, зробивши їх співучасниками Свого задуму. Як каже апостол Павло: “Бо ми співпрацівники Божі, а ви Божа нива, Божа будівля”².

Не тому, що Йому не вистачає Своїх можливостей, і не тому, що Він неохоче надає допомогу, а тому, що задум Божий містить передачу Його дарів – у тому числі дарів, що стосуються вічного спасіння, – через людей.

Як у багатодітній сім’ї батько навчає старших братів піклуватися про молодших, так і наші старші брати, наші друзі святі, з радістю надають нам допомогу за Його волею.

Проте практика звернення до святих не повинна і не може замінити в духовному житті християнина безпосереднього звернення до Бога. Якщо така заміна в людини все ж відбувається, це серйозний привід замислитися про своє духовне здоров’я.

– Господь казав: “Просіть, і дасться вам” і “Чи є між вами така людина, яка, коли син її попросить у неї хліба, подала б йому камінь?”³. Чому ж тоді Бог не відповідає на мої молитви? Прошу “хліба”, а отримую “камінь”. Чи потрібно продовжувати просити?

Звичайно ж, слід продовжувати молитовне спілкування з Богом і ставитися до “відтермінування” виконання наших прохань так, як це радить робити старець Паїсій Святогорець.

Він казав: “Якщо Він чогось нам не дає – або для того, щоб випробувати нас, або ж для того, щоб нас уберегти, – то не лише прийматимемо це з радістю, але й міркуватимемо про це, щоб дістати від цього користь.

Він [Бог] знає, коли і як допомогти Своєму творінню, Він допомагає відомим Йому способом у слушний для цього час.

Проте часто Його немічному творінню бракує терпіння, воно хоче отримати те, що просить, цієї самої хвилини, як мале дитя, яке просить у матері бублик недопечений і не може потерпіти, доки він буде готовий”.

Тобто – Бог любить кожного з нас, кожному завжди бажає тільки блага і завжди готовий дати нам усе, у чому ми зазнаємо потреби.

Проблема в тому, що ми самі не завжди буваємо готові до прийняття того, про що просимо, і ще рідше маємо чітке уявлення про те, що нам дійсно потрібне.

Публіцист О. Ткаченко

(Ще більше статей – на російськомовній частині сайту N.E.W.O.D.)