Про рудементи: Чи є в організмі людини непотрібні органи?

Все премудро Ти створив…Пс¹

Рудиментарні органи та прихильники макроеволюції

Довгий час біологи й анатоми вважали безліч органів у людському організмі спадщиною, що дісталася від еволюційних предків, потрібними та важливими для них, але марними для людини.

Вони, на думку еволюціоністів, закладаються в ході ембріонального розвитку, але надалі перестають розвиватися і у дорослої людини, що сформувалася, залишаються недорозвиненими. Їх називають рудиментарними органами чи рудиментами (від латинського rudimentum – зачаток, першооснова).

Прихильники макроеволюції вважають, що в процесі еволюції деякі органи тварин втратили свої функції або частково або повністю.

Такі “залишкові рудиментарні органи” рослин, тварин, людини вважаються структурами, що мали певні функції в минулому, але зараз організму вони не потрібні, і в процесі еволюційних змін стали нефункціональними.

Частина прихильників макроеволюції вважають, що такі зміни були викликані природним відбором генних мутацій (неодарвінізм), інші — що корінні зміни виникали швидко, через різні інтервали протягом усієї геологічної історії (концепція точкової рівноваги).

Залишкові рудименти іноді порівнюють з комп’ютерами старих поколінь, на зміну яким приходить нова техніка, що працює набагато швидше і ефективніше.

Але організм – не машина, не можна замінити “застарілий орган” так само, як замінюється деталь. І застарілі структури, тобто рудименти, залишаються лише своєрідним нагадуванням про їхні колишні функції.

Аж донедавна залишкові рудименти вважали за серйозний доказ макроеволюції. Протягом майже століття існування рудиментів вважалося незаперечним аргументом на користь еволюції. На початку ХХ століття список рудиментарних органів складався приблизно з 180 пунктів.

Правда, в наш час вже абсолютно точно відомо, що більшість їх виконує принаймні одну функцію, важливу для життя організму. Можливо, після ретельного дослідження тих органів, що досі відносять до розряду рудиментарних, виявиться, що вони теж важливі для життєдіяльності.

Віра в еволюцію – гальмування багатьох наукових досліджень

Мигдалики, аденоїди, куприк, миготлива перетинка птахів, шишкоподібна і вилочкова залози — ці органи завжди демонструвалися як типові залишкові рудименти.

Вчені ж виявили, що більшість із так званих “рудиментів” виконують навіть не одну, а кілька важливих функцій. Деякі з них вступають у роботу лише у певні моменти життя організму, наприклад, у критичних ситуаціях, деякі працюють лише на певних стадіях розвитку організму.

Але інформація про це практично не надходить у довідники та підручники з біології та книги з походження життя.

Наприклад, ще в двадцятих роках писали про те, які важливі функції виконує так звана миготлива перетинка, та все ж деякі автори наукових праць відносять її до розряду рудиментів.

Біологи продовжують роботу з визначення значення “рудиментів” у діяльності організмів. Питання залишкових рудиментів як свідчення еволюції не просто міркування на абстрактну тему, воно має реально відчутні наслідки.

Віра в еволюцію та рудиментарні органи, як доказ її, гальмувала багато наукових досліджень. Гірше того, практика видалення багатьох із так званих рудиментів також ґрунтується на цій вірі. Апендикс вважали не просто марним органом, а потенційним джерелом інфекції. А якщо так, його видаляли без особливих роздумів. Зараз більшість учених упевнена, що апендикс відіграє важливу роль у роботі імунної системи людини.

Не єдиний приклад невдалого втручання у роботу організму під впливом теорії існування еволюційних “залишків”, тобто рудиментів. За першої ж можливості видаляли мигдалики. Проте ті пізніше виявилися значною ланкою в ланцюзі імунної системи людини, а їхня робота особливо важливою в дитячому віці.

Страшний вплив міфів дарвінізму на лікарів

Міфи дарвінізму глибоко та надовго проникли у різні галузі науки. Найстрашнішим став їхній вплив на лікарів. У різні часи в різних країнах хірурги без вагань видаляли «зайві» органи. Навіть без приводу, у профілактичних цілях та в масовому порядку.

У 70-ті роки в США виросло покоління обрізаних: хлопчикам у пологовому будинку видаляли апендикс та крайню плоть. Масово видаляли гланди.

Наслідки подібних «профілактичних» заходів сумні: мало того, що вони не позбавляли пацієнтів скарг, вони значно підняли % онкологічних захворювань і кількість проблем у роботі імунної системи.

Почалося все у Франції, де доктор Франц Гленар (1848-1920) одного разу вирішив, що наші органи травлення, що утворилися ще в той час, коли нібито людина ходила на чотирьох лапах, “погано лежать” у нашому тілі. Тому, коли пацієнти лікареві скаржилися на погане травлення, лікар, який до цього часу поки що тільки теоретизував, вирішив хірургічним шляхом вкласти органи правильно й вирішити всі проблеми пацієнтів за допомогою скальпеля та своїх ідей. Після операції проблеми пацієнтів збільшувалися, але бадьорий хірург встиг заразити “виправленням недоліків природи” багатьох своїх колег.

У ХХ столітті хірурги бігали з ідеєю того, що ми старіємо, знемагаємо та хворіємо через те, що в нашій сліпій кишці гниють якісь небезпечні бактерії, які у прямому сенсі отруюють нам життя.

Навіть нобеліант Мечников вважав, що наше цивілізоване життя й організм, що дістався нам від предків, – погано сумісні речі.

Англієць Вільям Лейн, натхненний авторитетом Мечникова, вирішив знову змахнути скальпелем – і допомогти людині жити цивілізовано і на рівні тіла.

Спочатку Лейн поєднував сліпу кишку з товстим кишечником, щоб гнилісні бактерії, як би це пом’якше сказати, швиденько й організовано прямували на вихід. Потім чомусь Лейн вирішив, що якщо видалити товсту кишку, то можна вилікувати не тільки виразку дванадцятипалої кишки, а й шизофренію (??? – І.А.)

Лейн провів понад тисячу таких операцій (бідні пацієнти!), і ні його, ні його послідовників не зупиняли гекатомби померлих після таких експериментів. Лише в тридцятих роках вчені почали виступати з критикою Лейна, його вчителя Мечникова та інших лікарів, які не рахуючи скальпелів працювали заступниками природи з корекції людського тіла.

Але поки, пардон, у прямому розумінні не померли всі послідовники цієї школи, критичні статті та цвинтар жертв, що зростав, не зупиняли прикладної хірургії.

За словами професора Девіда Ментона, якщо вченим того часу не вдалося визначити функцію органу в організмі, його вважали «рудиментом». «Тому не дивно, – наголошує професор Ментон, – що зі зростанням наукових знань та досліджень список таких органів ставав дедалі меншим».

Немає нічого зайвого

Нині, як вважають багато вчених, настав час, коли цей список потрібно повністю скасувати. Роллю “рудиментарних органів” займалися професор Джеррі Бергман і доктор Джордж Хоув.

«Вчені виявили, що більшість із так званих «рудиментів» виконують навіть не одну, а кілька важливих функцій. Деякі з них вступають у роботу лише у певні моменти життя організму, наприклад, у критичних ситуаціях, деякі працюють лише на певних стадіях розвитку організму”, – пишуть вони.

Наприклад, півмісячна складка в кутку ока людини, яку вважали залишками миготливої повіки, як у птахів або рептилій, насправді обслуговується в людини та птахів з рептиліями різними нервами, отже, ніякий це не рудиментарний орган, і отже, вона несе в собі іншу функцію, що не пов’язана із залишками третьої повіки.

Те, що півмісячна складка – не рудиментарний орган, почали підозрювати ще у 20 роках ХХ століття, але це так і не потрапило до підручників біології.

Але півмісячна складка не особливо цікавила хірургів, у цьому плані найпопулярнішим органом був куприк. Скільки разів писали про те, що це залишковий хвіст, навіть картинки малювали про те, що так виглядала людиноподібна мавпа з хвостом, а так вона виглядала ставши людиною без хвоста. І скільки нещасних куприків було з цього приводу посічено – тонни!

Однак дослідження показали, що куприк слугує важливим місцем прикріплення певних тазових м’язів. Три-п’ять маленьких куприкових кісточок, без сумніву, є частиною великої опорної системи, що складається з кісток, зв’язок, хрящів, м’язів і сухожиль. Якби куприка та пов’язаної з ним м’язової системи не існувало, людям знадобилася б принципово інша система підтримки внутрішніх органів. І ті, кому куприк видалили, отримали стільки проблем, що лікарі нашого часу вже більше не затинаються про те, що куприк – це рудиментарний хвіст.

Те саме і з апендиксом, який, як з’ясувалося, відіграє дуже важливу роль у імунній системі людини. Широко відомий той факт, що апендикс складається з лімфатичної тканини, тому він допомагає організму людини боротися з інфекціями, особливо у перші роки життя.

Дослідники зазначають, що розташування апендикса біля з’єднання тонкої та товстої кишок захищає тонку кишку від бактерій, що населяють сліпу кишку. І, нарешті, зовсім неможливо простежити еволюційну лінію, в якій цей орган поступово втрачав би своє значення: апендикс зустрічається і у м’ясоїдних, і у всеїдних тварин.

Не є рудиментами й мигдалики та аденоїди. Лише з часом з’ясувалося, що мигдалики необхідні організму, що росте, для того, щоб сприяти запуску захисного механізму, який виробляє антитіла, що очищають організм від інфекції. Коли такий механізм уже запущено, мигдалики зменшуються майже до повного зникнення, як це має місце у дорослих. Тоді їхні функції приймають від них інші органи.

Дослідник Вільямс висловлює загальну думку лікарів, що видалення мигдаликів виправдане лише в тому випадку, якщо мигдалики самі стають постійним осередком інфекції замість захисту організму.

Навіть м’язи, які дозволяють деяким людям рухати вухами, не вважаються рудиментарними. Вони допомагають більш насиченому кровообігу та допомагають уникнути обмороження зовнішнього вуха.

У 2012 році з’явилася новина, що вчені зі США знайшли, в чому користь жиру, що утворюється на животі. Він раніше вважався атавізмом на кшталт апендикса: цей жировий прошарок допомагає регулювати роботу імунної системи.

“Тепер у нас є доказ, що сальник – це не просто жир на животі”, – каже доктор наук, співавтор дослідження, професор департаменту мікробіології та імунології Макіо Івашіма з Loyola University Chicago Stritch School of Medicine, слова якого цитуються в прес-релізі університету.

Сальник – це мембрана, що вистилає черевну порожнину та покриває більшість її органів. Він є сховищем для жирових тканин. Дослідницька група, яку очолили доктор Івашима та всесвітньо відомий хірург-трансплантолог Роберт Лав (Robert Love), вивчала ефект взаємодії клітин сальника та Т-лімфоцитів у мишей. Лімфоцити є першим бар’єром імунної системи на шляху інфекції, вони визначають, атакують та руйнують бактерії, віруси та інші інфекційні агенти. На додаток до здатності впливати на імунну систему, сальник також грає критичну роль у регенерації пошкоджених тканин, каже Івашима. Він містить мезенхімальні стовбурові клітини, які прямують до місця ураження й допомагають у відновленні тканин. Ці клітини мають здатність перетворюватися на різні типи спеціальних клітин.

Проте, як це не парадоксально, історію рудиментів досі не закінчено. Зараз, наприклад, багато стоматологів вважають зайвими так звані зуби мудрості, єдиним показаним методом їх лікування вважають видалення.

В. Райт, доктор медицини, науковий співробітник, професор ревматології Лідського університету, Великобританія

(Ми поза політикою! Запрошуємо відвідати наші англомовну і російськомовну частини сайту N.E.W.O.D. Можливо, ви знайдете для себе корисне і цікаве)