День пам’яті преподобного Христофора Римлянина
30 серпня/12 вересня Православна Церква вшановує пам’ять преподобного Христофора Римлянина, Палестинського.
Святий Христофор жив у VI сторіччі, був римлянином за походженням і вирізнявся високим зростом. Він прийняв чернечий постриг в обителі преподобного Феодосія, що знаходилася в Палестині, неподалік від Єрусалима.
Подвижницьке життя святого Христофора описали Іоанн та Софроній, автори книги Лімонарь. Під час перебування в Олександрії вони відвідали авву Феодула в монастирі святої Софії, що в Фарані, який розповів їм про угодника Божого.
Авва Феодул зустрів преподобного Христофора у Феодосієвому монастирі, де прийняв постриг у чернецтво.
Якось він попросив старця розповісти про свої подвиги від юного віку. Святий довго не погоджувався, але зрештою переконався, що Феодул просить заради духовної користі, та відкрив йому своє життя.
Після зречення світу Христофор мав велику любов та ревність до чернечих подвигів. Вдень він виконував послухи, а ввечері усамітнювався в печері, де колись молилися преподобний Феодосій та інші Святі отці.
Щоб увійти в печеру, потрібно було подолати 18 сходин. На кожній тій сходині Христофор звершував по 100 земних поклонів, після чого молився в печері, допоки не вдаряли в било. Тоді Святий ішов у церкву.
Так він подвизався 11 років, причому дотримувався суворого посту, беріг свої помисли, ревно трудився та через безкорисливість терпів сильну нужду.
Якось Христофор прийшов уночі до печери й почав молитися з поклонами на сходах. Коли він дійшов до останньої сходини, то побачив у печері велику кількість лампад, які запалювали світлосяйні мужі в білих ризах.
Преподобний запитав у мужів, для чого вони поставили там ті лампади так, що він не може увійти помолитися. Мужі відповіли, що це лампади отців, які служать Богу.
На запитання Святого, чому одні лампади горять, а інші ні, мужі сповістили, що ті, хто ревно служать Господу, запалили свої лампади, а ліниві – ні.
Христофор поцікавився, чи горить його лампада. Мужі сказали йому, щоб він трудився та молився, і тоді вони запалять її.
Святий заперечив, що він завжди молиться й нічого іншого не робить до цього часу. Після таких його слів видіння припинилося, і він вже нікого більше не побачив.
Христофор зрозумів, що має ще більше потрудитися, щоб запалити свою лампаду. Він залишив монастир і прийшов на Синайську гору.
Крім одягу на своєму тілі, він нічого не мав. У трудах та подвигах Преподобний жив на Синайській горі 50 років, а потім почув голос, який повелів йому йти в монастир, де він подвизався раніше, щоб упокоїтися там зі своїми отцями.
Святий послухався і повернувся у Феодосієву обитель.
Авва Феодул також розповів, що одного разу Христофор прийшов в Єрусалим на поклоніння Животворящому Хресту Господню. Там серед церковного двору біля воріт він побачив монаха, що і в церкву не входив, і з двору не йшов.
Біля обличчя того брата безстрашно літали два ворони, що не дозволяли йому ввійти. Христофор зрозумів, що ворони – це демони, і запитав у монаха, чому він не входить.
Монах відповів, що його охопили помисли, один із яких говорить іти поклонитися Чесному Хресту, а другий – спочатку виконати свою справу, а поклонитися іншим разом.
Після почутого Преподобний взяв монаха за руку та ввів у храм. Ворони одразу зникли. Феодул визнав, що Христофор розповів йому цей випадок, через його заклопотаність монастирськими справами та недостатню ревність до молитви. Та розповідь навчала його, щоб він знав, що спочатку потрібно виконувати служіння духовне, а потім роботу, що необхідна для задоволення тілесних потреб.
Після відкриття свого життя та подвигів авві Феодулу святий Христофор невдовзі відійшов до Господа.
Слава Богу вовіки. Амінь.
(Ще більше статей – на російськомовній частині сайту N.E.W.O.D.)
