День пам’яті священномученика Анфіма та ін.

3/16 вересня Православна Церква вшановує пам’ять священномученика Анфіма, єпископа Нікомидійського та багатьох із ним.

Святий Анфім народився в місті Нікомидії. За своє благочестиве й цнотливе життя його возвели в священницький сан. А після смерті архіпастиря Нікомидійської Церкви Кирила звели на його місце.

Коли ідолопоклонники почали велике гоніння на християн, особливо в Нікомидії, де тоді жили злочестиві царі Діоклетіан та Максиміан, святий Анфім, наставляв вірних на мученицький подвиг. Він привів до Бога в мученицьких вінцях майже все своє словесне стадо.

Першим мучеником у Нікомидії був деякий християнин, що відкрито перед усіма сповідав Христа. Він здер зі стіни царський указ про вбивство християн і розірвав його на частини.

Після того багато вельмож і придворних владних осіб почали відкрито сповідувати себе християнами та терпіти за Христа муки. Такими були Дорофей, Мардоній, Мигдоній, Петро, Індис, Горгоній та інші.

У той час сталася пожежа в царському палаці, й велика частина його згоріла. Наклеп звели на християн, ніби вони через ненависть до царя підпалили палац.

Розлючений цар почав ще більше переслідувати, катувати та вбивати християн, засуджував їх то на усічення мечем, то на спалення вогнем, то на потоплення в морі.

Під час того гоніння в день Різдва Христового в церкві спалили живцем до двадцяти тисяч мучеників. Багато було ув’язнених у темниці.

Пастир же Христовий Анфім перебував у поселенні Семана та зміцнював вірних повчальними посланнями для того, щоб спочатку свою паству привести до Бога, а потім уже себе самого віддати на тортури.

Один воїн, укріплений святим Анфімом, на ім’я Зінон, привселюдно викрив царя Максиміана в його нечесті, коли той приносив жертву язичницькій богині Цецері. За це Зінону вибили зуби, розтерзали обличчя, стерли язик, а потім за містом відсікли голову.

Якось схопили диякона Феофана з листами, які написав святий Анфім до Дорофея та інших мучеників, ув’язнених із ним за Христа.

Цар, прочитавши ці листи, наказав привести на суд усіх згаданих в’язнів, а потім запитав у Феофана, хто написав ці послання і де він перебуває.

Диякон відмовився зрадити свого учителя, за що йому відрізали язик, а потім вбили камінням і стрілами. Після того вбили й святих, яких вивели з темниці, тіла ж їхні кинули в море.

Рибалки зловили сітями тіла мучеників, а одна дівиця, на ім’я Домна, поховала їх, за що її усікли мечем. Тоді ж прийняв мученицьку кончину в Нікомидії й Євфимій, який своєю проповіддю багатьох навернув до Христа.

Настав час постраждати й Анфіму. Довідавшись про місцеперебування Святого, Максиміан послав воїнів схопити його.

Коли воїни прибули в поселення Семана, то запитали в самого Анфіма, де знаходиться християнський учитель, якого вони розшукують.

Анфім повів воїнів у своє житло, пригостив, а потім повідомив, що він той, кого вони шукають. Вражені гостинністю пастиря, воїни запропонували Анфіму сховатися де-небудь, а вони повідомлять царю, що не знайшли його.

Проте Святий на те не погодився, і його привели до царя. Правда, по дорозі він наставив воїнів на шлях істини та хрестив їх в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа.

Цар наказав розкласти перед Анфімом всі знаряддя катувань, щоб устрашити ними Святого. Однак Анфім тільки посміявся над тим. Він сказав мучителю, що катування та муки приємніші для нього за усяку насолоду, бо за ними прийде смерть, яка приведе його душу до жаданого Бога.

Тоді мучитель наказав бити Святого камінням по шиї. Анфім же насміхався над мучителем і гнівив його, тому що повторював слова пророка Ієремії:

«Боги, що неба та землі не створили, нехай загинуть».

Розлючений цар наказав просвердлити ноги Мученика розжареними гострими залізними колами, а потім покласти його на розкладені на землі гострі черепки й бити палицями.

Терплячи страждання, Святий дякував Богу. Після того на ноги Анфіма одягнули розжарені мідні чоботи, але Божественна благодать із Небес осінила Страждальця, і він чув Голос, який обіцяв йому небесний вінець.

Згодом мучитель наказав прив’язати Святого до колеса, обертати колесо та палити Мученика вогнем. Коли слуги почали виконувати наказ, колесо зупинилося, а вогонь, який вони розводили під колесом, кинувся на них і обпалив їх.

Мучитель приписав це ворожбі та наказав кинути Святого, зв’язаного залізними ланцюгами, до в’язниці.

Дорогою до місця ув’язнення Святого осяяло з неба світло й ланцюги його розірвалися, слуги ж від страху впали на землю.

Святий підняв їх і повелів виконати повеління царя. У в’язниці святий Анфім навернув до істинної віри ув’язнених злодіїв і розбійників і відродив їх водою Святого Хрещення.

Дізнавшись про те, Максиміан наказав привести до себе Анфіма та пообіцяв зробити його першим з ідольських жерців. Однак Мученик знову сповідав Христа, за що, нарешті, його усікли сокирою, й він прийняв мученицький вінець.

Віряни потай забрали багатостраждальне тіло Святого та з честю поховали його. Вони прославляли дивовижну у святих Своїх Святу Трійцю – Отця, і Сина, і Святого Духа, Єдиного Бога, Якому слава навіки, амінь.

(Ще більше статей – на російськомовній частині сайту N.E.W.O.D.)