Совість – голос Бога в серцях людських

Хочу, щоб ви як найглибше зрозуміли наступні слова, голос Бога:  “Скорбота й утиск всякій душі людини, яка чинить зло, спершу юдея, потім і елліна! Слава ж і честь, і мир усякому, хто робить добро, спершу юдею, потім і елліну! Бо Бог не дивиться на особу” ¹(Рим. 2:9-11).

О, як необхідно нам пам’ятати ці слова блаженного Павла: адже він нагадує нам про те, що за будь-яку злу справу чекає нас покарання, і за життя, сповнене злих справ, чекає вічна тіснота й скорбота в царстві мороку; а за все добре, що творимо ми – вічна слава та честь у царстві вічного світла, бо Бог віддасть кожному згідно справ його.

Але навіщо Апостол додає, що подяка за грішне життя вічним засудженням чекає передусім юдея, а потім вже елліна, тобто того, хто не знає істинного Бога?

Тому, звичайно, більше спитає Бог із того, хто знає закон Божий і заповіді, й освічений істинним богознанням, ніж із темного язичника, який закону істинного Бога не навчений.

А за життя, сповнене добрих справ і милосердя, віддасть Всеправедний Бог славою, честю та миром навіть у цьому житті, передусім юдею, тобто тому, хто знає Божий закон, за його вірність цьому закону та виконання його. Бо виконання закону є справою незрівнянно більшою, ніж природна доброта й милосердя невіруючого.-

І додав святий Павло ще слово, не відразу зрозуміле: “Бо Бог не дивиться на особу“. Навіщо додав? Для того, щоб знали, що Господь Всеправедний, і, віддаючи людям за справами їхніми, не дивиться на їхню особу.

“Коли язичники, що не мають закону, з природи законне роблять, вони, не маючи закону, самі собі закон” ²(Рим.2:14).

Як це вони “самі собі закон“? Що замінює їм заповіді Божі? Як пізнають вони волю Божу?

Бог нікого не залишив без одкровення Своєї волі, й тим, хто не вірує в Нього, які не знають Його, дав замість закону совість.

Що ж таке совість?

Це благодатний голос, що схвалює всяку добру справу і слово, осуджує всякий прояв злості та ненависті, всяку брехню й неправду.

Совість – це тихий Божий голос, що відчувається будь-ким у серці своєму.

Я сказав, що голос совісті ми сприймаємо серцем своїм, і це важливо зрозуміти. Важливо знати, що серце є не тільки центральний орган кровообігу, як думають фізіологи, а, передусім, великий орган почуття і вищого пізнання, бо ми пізнаємо не лише розумом і мозком, а можливо, ще більшою мірою почуттям.

У серці є безліч струн, навіть щонайтонших, які чуйно ловлять усе добре й істинне, що звучить протестом проти злого та неістинного.

Саме серцем, його щонайтоншими струнами маємо ми спілкування з Самим Богом у молитвах і одкровеннях, і через наше багатострунне серце говорить нам тихий голос совісті.

А про цей тихий голос говорив Сам Господь Іісус Христос, як читаємо в Одкровенні апостола Іоанна Богослова: “Ось, стою біля дверей і стукаю; якщо хто почує голос Мій і відчинить двері, увійду до нього, і буду вечеряти з ним, і він зі Мною”³(Інн. 3:20).

Що за дивні слова! Чому це великий Бог-Слово, Який може грізно повелівати, тихо стукає в двері нашого серця? Бо Він хоче виконання Його волі через глибоку віру та любов до Нього, а не через страх.

Проте не завжди голос совісті буває тихим і лагідним. Він може досягати великої і грізної сили та невпинно терзати тяжкого злочинця своїми викриттями і розкаяннями.

Убоїмося ж цього і віддамо Богові велику хвалу за Його дорогоцінний дар – совість.

До цієї хвали, звичайно, не приєднаються ті, хто не вірять у Бога і ті, хто не думає про Його голос у серцях людських.

Совість, на їхню думку, збуджується тільки голосом громадської думки, що засуджує зло та заохочує добро. Але яке це примітивне пояснення!

Невже не зрозуміло, що голос громадської думки може викликати тільки побоювання і страх, і, звичайно, не може зачіпати всіх благодатних і щонайтонших струн людських сердець, які звучать у відповідь на докори сумління. А совість наша буде невблаганним суддею на Страшному суді Христовому. 

…совість наша буде невблаганним суддею на Страшному суді Христовому.

Тоді й усі, хто не вірить,  зрозуміють, що таке совість.

Ось я, скільки міг, роз’яснив вам, що таке совість.

Але ви, можливо, запитаєте: а хіба немає безсовісних? Чи у всіх є совість?

Так, безсовісних чимало. Совість дана від Бога всім, але від людини залежить, чи слухати голос совісті та наслідувати його, чи заглушати цей голос.

Люди, які обрали шлях зла, всіляко заглушають цей Божий голос, примушують совість мовчати. І тоді Бог, Котрий бачить безнадійність людини для правди, залишає гинути її, і вона стає безсовісною.

Але совість можна не лише заглушити, можна й посилити голос її.

Якщо людина доброго життя чуйно прислухається й до дуже невеликих докорів совісті, то голос її стає все більш ясним і керує всією поведінкою людини, яка навіть не знає закону Божого.

Саме це означають слова апостола Павла, що язичники, які не знають закону, “самі собі закон“.

А ми звернемося до великого апостола Павла й скажемо: “Велике Дякую тобі за те, що ти сказав нам про язичників і невіруючих, що і в їхніх темних серцях написаний Закон Божий. А Господь наш Іісус Христос, Котрий послав тебе, нехай допоможе нам завжди чуйно прислухатися до голосу совісті, що виправляє всі наші відступи від великого Його Закону”. Амінь.

Архієпископ Лука (Войно-Ясенецький)

(Ще більше статей – на російськомовній частині сайту N.E.W.O.D.)