День пам’яті преподобної Досифеї Київської

25 вересня/8 жовтня Православна Церква вшановує пам’ять преподобної Досифеї (Тяпкіної), Київської затворниці.

У XV ст. на південь від Києва монахи Києво-Печерської Лаври створили печерний монастир, а пізніше Лаврський скит. Скит прославився подвигами своїх насельників-старців, найвідомішим із них був Досифей, що жив там у XVIII ст.

Тоді ще ніхто не знав, що під іменем старця Досифея в обителі подвизається раба Божа Дарія.

Дарія народилася в 1721 році в знатній та багатій дворянській сім’ї Тяпкіних. Її предком був герой Куликовської битви Василій Варгос, що став улюбленим окольничим князя Димитрія Донського.

Коли Дарії було 2 роки, її батьки разом із нею вирушили до Троїце-Сергієвої Лаври. Дорогою вони відвідали Свято-Вознесенський монастир у Московському Кремлі, де жила бабуся Дарії, яка в похилому віці прийняла чернечий постриг із іменем Порфирія.

Монахиня Порфирія впросила, щоб дівчинку залишили з нею. Так у ранньому дитинстві Дарія опинилася в монастирі.

Маленька подвижниця вирізнялася милосердям та співчутливістю. Вона відстоювала довгі монастирські служби, осіняла себе хресним знаменням, робила земні поклони. У 5-річному віці дівчинка суворо дотримувалася посту, в середу та п’ятницюі їла лише хліб та пила тільки воду. Дарія навчилася читати й ввечері читала бабусі Святе Письмо.

Після 7-річного перебування Дарії в монастирі батьки задумали дати їй світське виховання, як було заведено серед дворян.

Відірвана від монастиря отроковиця з жалістю ставилася до дорослих і нове життя вважала позбавленим сенсу. Вона одягалася, як селянка, спала на дошці, замість подушки використовувала сіно, розділяла з бідними трапезу. Батьківський дім був чужим для Святої. Коли ж їй почали говорити про знатного жениха, вона вирішила піти з дому.

Під час прогулянки в лісі Дарія відійшла від своїх сестер і не відгукнулася на їхні крики. Вона купила собі чоловіче вбрання, обстригла волосся й під виглядом селянського хлопчика пішла в Троїце-Сергієву Лавру.

Після тривалого шляху зовнішній вигляд Святої змінився. Обличчя красуні Дарії засмагло й загрубіло, голос охрип, тіло схудло.

У Лаврі Дарія видала себе за біглого селянина Досифея. Старці дозволили їй таємно перебувати в обителі послушником.

Тим часом батьки шукали дочку.

Через три роки матір Святої прибула в Лавру, де молилася угодникам Божим. Під час Богослужіння вона побачила молодого послушника, і материнське серце вгадало в ньому рідну дитину.

Матір Святої попросила монахів, щоб послушник прийшов до неї після служби. Дарія ж швидко зібралася та покинула монастир.

Угодниця Божа попрямувала до Києво-Печерської Лаври та через два місяці постала перед її настоятелем. Проте в Лавру “втікача” без паспорта не прийняли, і вона обрала місцем своїх подвигів Китаївську пустинь, що розташовувалася серед лісів.

На вершині гори Свята викопала власноруч печеру, де подвизалася 17 років. Її їжею були хліб, який зрідка приносили їй монахи, мох та корені рослин.

Згодом почала ширитися слава про прозорливого відлюдника Досифея. Люди різних статків і рангів почали приходити до Святої, обличчя якої ніхто не бачив.

З відвідувачами Преподобна спілкувалася через маленьке віконце, сама ж не виходила назовні, й ніхто до неї не заходив. Винятком стала лише імператриця Єлизавета Петрівна. Разом із царевичем Петром Федоровичем та його нареченою Катериною цариця відвідала святині Києва в 1744 році.

Оскільки Досифей не мав чернечого постригу й навіть не був пострижений у рясофор¹Рясофор (рясофорна послушниця) — носить рясу. У Греції прийнято називати цей ступінь «рясофорним послушником» («рясофорною послушницею»), і греки не вважають рясофор ступенем чернецтва, відносячи його до послушництва (підготовки до чернецтва). При постризі в рясофор монах не змінює мирського імені і дає єдину обітницю — послуху., імператриця дала розпорядження негайно звершити над ним постриг і сама була присутньою при цьому. Під час постригу угодниця Божа отримала те ж саме ім’я – Досифей.

Тим часом рідні Преподобної продовжували пошуки, і якось на Китай-гору прибула рідна сестра Дарії Агафія. Свята благословила сестру та сказала їй, що Дарія служить Господу в чернечому чині та живе високодуховно.

Заради духовної користі Преподобну відвідав і майбутній великий старець Серафим, який саме з її благословення вирушив у Саровську обитель.

Згодом у Російській імперії заборонили відлюдництво. Тоді Свята поселилася в Дальніх печерах Лаври. Її келейником став Феофан – у майбутньому відомий соловецький подвижник.

Якось Досифея сказала Феофану принести ладан, а потім почала роздавати його шматочками відвідувачам. Вона говорила, що люди будуть помирати, як мухи, і радила не втрачати надію, а молитися.

Наприкінці 1770 року в Україні стався мор, загинуло багато людей і навіть монахи Лаври. Серед живих залишилися тільки ті, кому Преподобна дала ладан і заповіла перебувати в молитві.

За день до смерті Свята залишила затвор і почала обходити братію. Перед кожним монахом вона падала на коліна й зі сльозами просила прощення.

Після того Преподобна знову замкнулася в келії. Вранці в двері постукав послушник, але ніхто не відповів. Коли монахи увійшли всередину, то побачили запалену лампаду й Досифея, який помер. Він стояв у молитовному положенні на колінах перед іконою (так само пізніше відійшов до Господа преподобний Серафим). Правиця подвижника була піднята вгору для звершення хресного знамення, а в лівій знаходилася записка.

У записці Преподобна повідомляла, що її тіло готове до поховання, й просила не відкривати його. За бажанням Святої тіло не оголювали та не обмивали. Її поховали в межах монастирської огорожі з північного боку Свято-Троїцького храму.

Таємниця угодниці Божої все ж таки відкрилася. Через декілька років її сестра Агафія прибула в Китаївську пустинь і дуже засмутилася, що не застала старця Досифея живим. Коли вона подивилася на його портрет, то впізнала свою сестру й зомліла.

Так стало відомо, що старець Досифей насправді був дівицею – Досифеєю. Проте три спроби дістати мощі Досифеї виявилися невдалими, оскільки гріб провалювався все глибше і глибше.

Прославлення Преподобної відбулося в 1993 році разом із преподобними Феофілом, Олексієм і Парфенієм, а також Христа ради юродивим Паісієм.

Сьогодні мощі преподобної Досифеї перебувають під спудом із північного боку парафіяльної Свято-Троїцької церкви на території Китаївської пустині. У печерному храмі Собору Пресвятої Богородиці, що побудований на місці подвигів Досифеї та інших подвижників, обладнана т.з. «Келія Досифеї», де кожен може вшанувати пам’ять Преподобної.

Слава Богу вовіки. Амінь.

(Ще більше статей – на російськомовній частині сайту N.E.W.O.D.)