Багатостраждальний праведний Іов відмовився від евтаназії
Усе ширше признається в сучасному західному світі евтаназія – добровільне самогубство безнадійно хворої людини, що здійснюються професійними медиками. По суті, це продовження традиції, що йде ще від античності: доброчесна людина не повинна довіряти власне життя сліпій грі фортуни, вона може й так само зобов’язана вчасно перервати його, як, приміром, зобов’язана вчасно встати з-за бенкетного столу. АЛЕ. У свій час багатостраждальний праведний Іов відмовився від евтаназії.
Вибір Марка Порція Катона Молодшого
Марк Порцій Катон Молодший довго боровся з Цезарем – нарешті, війська його могутнього супротивника взялили його в облогу з незначною кількістю однодумців у африканському місті Утіка.
І от Катон виголосив перед друзями урочисту промову, востаннє перевірив караули та наказав повернути йому меч, який стривожені друзі прибрали з його кімнати. Потім він перечитав платонівський діалог «Федон», в якому Сократ напередодні своєї страти втішає своїх друзів, коли каже про прекрасну посмертну долю – і встромив той самий меч собі в живіт. Удар не вийшов смертельним, він відштовхнув тих, хто кинувся на допомогу – і роздер рану до кінця.
Річ навіть не в тому, що від неминучої перемоги Цезаря Катону не слід було чекати чогось доброго – він хотів залишитися господарем власної долі й досяг успіху в цьому.
У період античності та пізніші часи не всі захоплювалися його вибором, але все-таки цей удар мечем сприймався швидше як акт цивільної мужності та героїзму на полі бою, а зовсім не як ганебна втеча від небезпеки.
Смерть царя Саула
Щось дуже схоже – але швидше зовні – в Старому Заповіті. Цар Саул вступив у чергову битву з филистимлянами і його розбили. Його військо частково перебили, частково повтікало, от-от вороги схоплять і його самого.
«І сказав Саул зброєносцеві своєму: вийми твій меч і заколи мене ним, щоб не прийшли ці необрізані й не убили мене та не знущалися з мене. Але зброєносець не хотів, бо дуже боявся. Тоді Саул узяв меч свій і упав на нього» 1(1 Царств 31:4).
Зауважимо, що навіть у цій ситуації Саул все-таки просить свого слугу позбавити його життя та лише коли це виявляється неможливим – здійснює самогубство. Не те, щоб він боявся кинутися на меч сам – він все ж до останнього сподівався, що смертельного удару завдасть чиясь рука.
І мотивація в нього зовсім інша, ніж у Катона. Він хоче уникнути ганебної та тяжкої смерті (адже зрозуміло, що филистимляни в живих його не залишать), і не лише з тієї ж самої причини, за якою кожен вибере швидку смерть, а не довгі тортури. Але Саул ще й цар Ізраїлю, знущання з нього буде кепкуванням над усім Божим народом, воно стане тріумфом «необрізаних», якого в будь-якому випадку слід уникнути.
І головне, що Саул тут зовсім не зразок сміливості та виконання обов’язку. Він вже відкинутий Господом, а напередодні тієї самої битви відбулася його зустріч із чарівницею, яку він, прикинувшись простолюдином, просив викликати дух пророка Самуїла (адже виклик мертвих був ізраїльтянам найсуворішим чином заборонений).
Він впав на саме дно, і тому смерть його люта – це не почесна загибель у бою, а самогубство, останній притулок знедоленого.
Наслідки зради мудреця Ахітофела
Є в тих же книгах Царств і ще одна схожа історія. При дворі царя Давида був один мудрець Ахитофел, чиї поради приймалися відразу і без обговорень, настільки він був мудрий.
І коли проти Давида повстав його власний син Авессалом, а Давид був змушений тікати з Єрусалиму – Ахитофел виявився в числі змовників. Він подав Авессалому дуже правильну пораду, як саме покінчити з Давидом – але Господь за Давидовими молитвами й стараннями його людей влаштував так, що цього разу думку Ахитофела відхилили.
І далі біблійний текст скупо оповідає: «І побачив Ахитофел, що не виконали поради його, й осідлав осла, і зібрався, і пішов у дім свій, у місто своє, і зробив заповіт дому своєму, і повісився, і помер, і поховали його в гробі батька свого» 2(2 Царств 17:23).
Здавалося б, йому ніщо поки не загрожувало (хоча він, звичайно, міг чекати, що тепер Давид переможе та покарає його за зраду), це був жест простого відчаю й образи: відкинули пораду того, кого раніше слухали беззаперечно.
Але ж це теж історія падіння людини, яка, як і цар Саул, стала зрадником: той відмовився коритися Богові, цей – своєму законному цареві. І самогубство стало в обох випадках наслідком цієї зради і, можливо, розплатою за неї.
Зрадник Іуда Іскаріот
Як не згадати тут головну новозавітну історію про самогубство – його скоїв Іуда Іскаріот, коли сам він усвідомив, що «зрадив кров невинну».
Мабуть, він уявляв собі розвиток подій якось інакше – можливо, чекав, що Іісус, поставлений перед загрозою страти, нарешті встановить на землі Своє Царство, прожене язичників і нечестивців, щоб посадити учнів на міністерські посади. А можливо, були в нього інші плани, не в тому річ – він раптом зрозумів, що все пішло не так, і навіть тридцять срібників виявилися йому не потрібні. Він пішов і вдавився.
Багато проповідей було вимовлено на тему порівняння Іуди з апостолом Петром, який теж на свій кшталт зрадив Учителя, тричі відрікшись від Нього, але покаявся та був прийнятий Ним знову. Але нас у будь-якому випадку цікавить зараз не це.
Самогубство в Біблії – не благородний вихід доблесного людини з ситуації глухого кута, як у Катона, а дно, на яке опускається у відчаї зрадник.
Вибір праведного Іова
У Біблії є, мабуть, тільки один приклад незцілимого страждальника, якому евтаназія була запропонована, – це Іов. Дружина, коли дивилася на його муки, сказала: «Похули Бога й помри» 3(Іов 2:9).
Мабуть, йшлося про свого роду самогубство: вона вірила, що людина, яка вимовила хулу Богу в обличчя, негайно буде Ним убита й так припиняться її муки.
Іов відповів: «Невже добре ми будемо приймати від Бога, а лихого не будемо приймати?»
Річ навіть не в тому, що він не міг похулити Бога, як не міг дихати водою за відсутністю зябер – далі в книзі ми прочитаємо багато найрізкіших слів, які він зверне до Творця.
…Іов відмовився Йому зрадити, пішовши з цього життя, щойно радість змінилася болем, нехай навіть нестерпним.
Я не знаю, яким буде мій смертний час, і я не можу докоряти тим, хто при повному розумі й твердій пам’яті (якщо вони ще можливі в такій ситуації) вибирають для себе швидку смерть.
Але я точно знаю, що останні тижні та місяці мають призначення і сенс, навіть якщо немає надії на зцілення, навіть якщо є біль (але в наші дні є і анальгетики), є втома та розчарування, і все, що з ними пов’язане.
…останні тижні та місяці мають призначення і сенс, навіть якщо немає надії на зцілення, навіть якщо є біль (але в наші дні є і анальгетики), є втома та розчарування, і все, що з ними пов’язане.
Я проводжав у цю дорогу свою маму, і не було там жодного зайвого, безглуздого дня. Мені здається, нам їх навіть не вистачило для прощання, або, краще сказати, для останньої нашої зустрічі в цьому світі, неймовірно важливої для нас.
А про інших судити не беруся.
(Андрій Десницький. Хрест завжди між нами.)
(Ще більше статей – на російськомовній частині сайту N.E.W.O.D.)
