Дідусь Добрі Добрєв жебрак-благодійник

Добрі Добрєв. Жебрак-благодійник, якого називали «добрим дядечком», а потім, з огляду на дедалі більш похилий вік, — «Дядо», тобто «дідусь».
«Блаженні милостиві, бо вони помилувані будуть»¹(Мт. 5:7).

Якийсь час люди часто бачили його фото в інтернеті. Народився старець в невеликому селі поблизу Софії, Байлово (Болгарія), з яким був пов’язаний до кінця життя навіть тоді, коли їздив до столиці. Його батько загинув на фронті під час Першої світової війни, мама виховувала його сама.

Пізніше він мав свою сім’ю, четверо дітей, із яких вижили двоє. Під час авіаційних нальотів на Софію в роки Другої світової одна з бомб вибухнула недалеко від нього, через що він майже повністю втратив слух.

Згодом слух частково відновився, але Добрєв залишився значною мірою неповносправним.

Коли Добрєв овдовів і залишився сам, то почав жебракувати біля входу до найбільшого болгарського собору, а інколи також перед іншими столичними храмами.

Дядо Добрєв мешкав на церковній території храму святих Кирила та Мефодія у Байлово, звідки щодня добирався 20 км до столиці.

Взимку та влітку він носив домотканий одяг та простенькі стародавні шкіряні черевики. Він цілував ручки дітлахам, які підходили подати гроші.

У 2010 році під час зйомок документального фільму про собор Олександра Невського журналіст болгарського телебачення зробив шокуюче відкриття, коли розбирав церковні архіви. Найщедрішу приватну пожертву, яку колись отримував собор — 40 тисяч євро — зробив старий жебрак, дідусь Добрі.

Дідусь Добрі не торкнувся жодної копійки з грошей, які йому подавали. Він жив на свою пенсію в 100 євро на місяць, а також на негрошові милостині в вигляді фруктів та хліба.

Усі зібрані в такий спосіб гроші він призначав на потреби згаданого кафедрального собору на честь святого Олександра Невського, а також на церкву Кирила й Мефодія у своєму селі, та на інші храми.

Загалом Добрі Добрєв зібрав і подарував понад 80 тисяч левів (близько 40 тисяч євро) згаданій церкві у Байлово, монастирю в Елешніці біля Софії, храму в Калофері й іншим.

Дідусь Добрі допомагав й іншим, наприклад, він сплатив комунальні рахунки дитячого будинку, що опинився на межі відключення електрики та тепла. Він часто допомагав безпритульним. Але про всі добрі справи дідуся Добрі ми ніколи не дізнаємося, бо він нікому не розповідав про себе.

Від нього випромінювалися доброта й світло, і люди відчували це.

Досить швидко цей непересічний спосіб життя дістав визнання людей не лише в столиці, а й по всій Болгарії, навіть поза її межами, що принесло Добрєву неабияку популярність і симпатії людей. Прохачеві не тільки подавали гроші, але часто просили про благословіння та молитву. 

Слава про красу його душі розлетілася далеко за межі країни.  Його фото стало популярним у соцмережах та увічнили графіті на стіні одного з 10-поверхових будинків Софії.

Неочікувана слава, яку Добрєв завоював по всій країні, була для нього дуже обтяжливою, оскільки він жив суворо, навіть аскетично та уникав розголосу.

У 2013 році столична прес-агенція Sofia News Agency визнала його Людиною року, обґрунтувавши це так: «Ще є місце на милосердя та добрі діла».

Безкорислива й альтруїстична² Безкорисливе піклування про благо інших і готовність жертвувати для інших своїми особистими інтересами; протилежне егоїзм. позиція Дядо Добрєва стала особливо примітною в світі, де корупція — загальне явище та має глибокі корені.

Добрі Добрєв помер у Креміковцах поблизу Софії, звідки його тіло перевезли до Байлово. Там, у місцевій церкві, виставили для останніх почестей. А 15 лютого 2018 року відбулися і його похорони.

Багато людей, які знали праведника, вважають його гідним канонізації.

Світ стає кращим саме завдяки таким людям.

Джерело

(Російськомовна частина сайту N.E.W.O.D.)