Богослів’я скорбот
У зв’язку з непростим питанням брата про те, чи є такі ліки від скорбот, які можна застосовувати в будь-якому випадку, як панацею, варто спочатку розглянути, що таке скорботи і чому можна говорити про “богослів’я скорбот”.
“У світі будете мати скорботу, але будьте відважні: Я переміг світ”1Інн. 16:3.
Це всі труднощі, з якими ми стикаємося в житті, у професійній діяльності, під час хвороби чи будь-де ще. Коли ми страждаємо від холоду взимку, мучимося від спеки влітку тощо.
Дорогі мої, ми більше не мерзнутимемо, не терпітимемо спеку, не будемо плакати, не відчуватимемо біль, не будемо втомлюватися, коли працюватимемо до сьомого поту, або не сумуватимемо лише в одному випадку… якщо ми досягнемо Царства Божого.
Коли прийде кінець світу, Христос скаже: «Ось, нове все творю»2(Одкров. 21, 5) і тоді «відіме Бог усяку сльозу і всяке зітхання» (те що ми вимовляємо на заупокійній службі). І більше не будуть відчувати спрагу ті, хто знаходитимуться в Царстві Божому, не торкнеться до них спека чи хвороба, чи смерть, і не буде чути ні крику, ні чогось подібного.
А тепер послухайте.
Як позбутися скорбот?
Багато хто неправильно розуміє те місце, яке займають скорботи в нашому житті. Питання, як позбутися скорбот, може на перший погляд здатися наївним і простим, але воно дуже важливе. Ви переконаєтесь зараз у цьому самі.
Існує хибна думка, що християнство вирішує всі проблеми людини та повністю позбавляє його від страждань будь-якого роду: всіх побутових неприємностей і проблем, хвороб і навіть смерті.
Переконання, що християнство усуває всі скорботи, настільки поширене, що деякі люди, опинившись у якійсь надзвичайно важкій ситуації та бачачи, що вони не отримують у Церкві вирішення своїх проблем, вдаються до беззаконного методу, який називається магією.
Та єдина причина, через яку люди ходять пити воду з «поламаних колодязів»3(Єр. 2, 13), як каже пророк (або краще сказати – з болота або з джерел із брудною водою, на кшталт ворожіння чи чаклунства), полягає в тому, що вони не знайшли у Церкві задоволення своїх бажань.
І коли в тих злачних місцях вони чахнуть – я не маю на увазі матеріальні кошти, хоч і це також, – коли вони втрачають душу свою, тоді вони повертаються до Церкви та приходять на сповідь.
Вони кажуть: «Знаєте, Бог не дав мені того, про що я просив, наприклад, відновлення сім’ї чи зцілення від хвороби, ось я й пішов до чаклунів. Але й там мені теж не допомогли, тому я покаявся й повертаюся назад».
Немає жодних сумнівів у тому, що якщо з такою людиною знову трапиться щось подібне, вона знову звернеться до магії. Я говорю так тому, що вже бачив схожі випадки. Все це відбувається через те, що у людей відсутнє правильне розуміння ситуації…
…у нашого народу є помилкове поняття, що скорботи та прикрощі — це ті фактори, які християнство має усунути, що скорботи мають зникнути, що Бог мусить забрати їх від нас.
Правильне ставлення до скорбот
Яким має бути правильне ставлення до скорбот? Все якраз навпаки: з того моменту, як я встаю на шлях християнина, на мене чекають усілякі скорботи.
Так, Сам Господь сказав: «Хто хоче бути Моїм учнем, нехай іде за Мною, взявши свій хрест»4( Мф. 16, 24), а в Євангелії від Луки Він каже: «І нехай бере свій хрест кожен день»5( Лк. 9, 23)..
Нехай ніхто не думає, що потрібно підняти якийсь дерев’яний предмет, що називається хрестом, покласти його на плече та ходити з ним. Хрест розуміється в цьому випадку як скорбота…
На свято апостола Павла згадуються його заслуги перед Церквою. Послухайте, чим відзначився цей апостол:
«Я був більш у працях, у ранах над міру, частіш у в’язницях, часто при смерті. Від євреїв п’ять раз я прийняв був по сорок ударів без одного, тричі киями бито мене, один раз мене каменували, тричі розбивсь корабель, ніч і день я пробув у глибочині морській; у мандрівках я часто бував, бував у небезпеках на річках, у небезпеках розбійничих, у небезпеках свого народу, у небезпеках поган, у небезпеках по містах, у небезпеках на пустині, у небезпеках на морі, у небезпеках між братами фальшивими, у виснажуванні та в праці, часто в недосипанні, у голоді й спразі, часто в пості, у холоді та в наготі. Окрім зовнішнього, налягають на мене денні повинності й журба про всі Церкви.»6(2 Кор, 11, 23-28).
І при цьому він мав щоденну турботу про всі Церкви. Хіба це не скорбота? Звісно ж, так! Це дуже серйозне та важливе питання, тому що він торкається самої серцевини нашого діяльного життя, а точніше — нашого діяльного духовного життя.
«Жало» апостола Павла
Апостол Павло говорить, що «дано мені жало в тіло»7(2 Кор. 12, 7). Слово «жало» означає якийсь гострий предмет, який пронизує тіло, вражає людину та не дає спокою.
І «я благав Господа звільнити мене від того жала, що встромлене в мене», але Він відповів мені: «Ні, Я не звільню тебе від нього, бо сила Моя звершується в немочі. Досить тобі благодаті Моєї»8(пор. 2 Кор. 12, 8-9)..
Під час тлумачення цього місця багато хто запитує, яка неміч була в апостола Павла та що це було за «жало»?
Святий Іоанн Золотоуст у своєму тлумаченні говорить наступне: даний мені ангел сатани завушати9Слово «завушати» означає бити на розмах рукою по щоці, так що чується звук удару, ляпас. мене, тобто куди б я не пішов, завжди поруч знаходиться якийсь похмурий біс, що протидіє мені10(слово «сатана» перекладається як «супротивник»).
Такі висловлювання нам незвичні. Якщо хтось ударить мене по обличчю, дасть мені ляпаса, я вважатиму, що мені завдали образи. Саме це доводилося терпіти апостолу Павлу.
Дієслово κολαφίζω, яке ми перекладаємо, як «завушати» означає не просто біль від удару та муку, але муку такого роду, що робить із людини посміховисько. Філологи й ті, хто добре знають давньогрецьку мову, розуміють це значення.
Коли під час своєї першої подорожі апостол Павло прийшов у Лістру, де він і Варнава зцілили кульгавого, жителі Лістри хотіли принести їм у жертву тварин. Вони говорли лікаонською мовою, що їх відвідали боги Зевс та Гермес.
Коли це зрозуміли апостоли, вони вигукнули: «Заради Бога, що ви робите! Ні. Ми такі ж люди, як і ви»11(Діяння 14, 8-15).
Тим часом туди прийшли євреї. Вони зуміли розпалити невдоволення й так вплинути на натовп, що в тому місці, де апостолам спочатку хотіли принести жертву та сприймали їх як богів, Павла тепер схопив натовп і почав побивати його камінням.
Бачите, як швидко змінився настрій людей! Павла побили камінням так сильно, що всі вважали його за мертвого. А після цього його потягли за ногу по землі, як відтягують від дороги собаку, яку збила машина. Вони думали, що той помер і витягли його за місто та й кинули там. Уночі прийшли учні, щоб поховати Павла. А він раптово прийшов до тями і підвівся на ноги.
Що при цьому сказав їм Павло? Він не сказав їм «боляче мені» або «як сильно я постраждав». Нічого такого від нього не почули.
Навпаки, Павло втішав їх, замість того, щоб вони втішали його. Він сказав іншим: «Великими скорботами нам належить увійти в Царство Небесне»12(Дії 14, 22). Тобто ми не увійдемо до Царства Божого без хреста та без скорботи.
Спасительні скорботи
Які вони, ці скорботи? Різні прикрощі життя. Аби ці скорботи були не від власної дурості: я був мот, п’яниця, картковий гравець, і тепер мені нема чого їсти. Ні.
Йдеться лише про ту скорботу, яка приходить сама собою: коли без якоїсь видимої причини справи йдуть навперейми, коли нас наздоганяють хвороби, коли нас пригнічують усілякі труднощі.
Якщо я при цьому виявляю терпіння та кажу «Слава Богу», вірячи, що Бог мені допоможе в цьому випробуванні й що скорботами я увійду до Царства Божого, то це мій ключ до Небес.
Іменник «скорботами» треба розуміти «через скорботи». І не просто через скорботи, а через багато скорбот, зазнавши багато скорбот, ми увійдемо до Царства Божого.
Перші християни і скорботи
Християни перших століть відчували, що тільки так вони спасуться. Вони вважали, що вершина скорбот – це мучеництво, тому з радістю йшли на муки.
У зв’язку з цим на думку спадає приклад страждання сорока святих мучеників. Один із них залишився живим, витримавши нічний холод у крижаному озері. Він бачив той вогонь, який розпалили мучителі, щоб спалити тіла решти, а він усе ще живий, бо був молодий і мав міцну статуру. Його мати, яка спостерігала за муками свого сина, злякалася, що гонителі спокусять його й він зречеться Христа. Тоді вона поклала його на плечі та сама віднесла його до вогню, де його мали спалити!
Яка мати вчинила б так сьогодні? Яка мати хотіла б бути схожою на цю жінку?
Кожен із нас використовував би всі способи та засоби, щоб позбавити будь-кого з наших дітей муки, проте тут йдеться про справді християнське ставлення до подвигу мучеництва. З цього життя ми бачимо, як серед віруючих християн сприймалося тоді поняття мучеництва, поняття скорбот.
Одна зі скорбот сьогодення
Сьогодні, у зв’язку з вищесказаним, ми торкнемося теми «сватання» 👩❤️👨 , тому що, на жаль, на сповіді це зустрічається дуже часто, ця тема є «мукою» для деяких людей.
Дівчина чи хлопець не одружуються, роки йдуть, а їхні батьки, що не мають терпіння, починають нарікати на свою дитину та дивуються, чому вона ніяк не одружиться. Деякі люди взагалі залишаються неодруженими.
Якщо ваш син не одружується або ваша дочка не вийде заміж, хіба це злочин? Що у цьому поганого?
Чи прийде від цього кінець світу? Чи припиниться життя на землі? Хіба це якийсь сором чи ганьба?
Світ від цього не звалиться. Але ні, достатньо лише одного такого приводу (не кажучи вже про інші), щоб їхні батьки зверталися до чаклунів. Вони залишають Христа, залишають Церкву, тому що не можуть винести найменшої скорботи, спокуси чи труднощів.
Все це відбувається через те, що ми не зрозуміли «богослів’я скорбот». І тому ми стали дуже поганими християнами.
Скорботи апостола Павла
Але повернімося до апостола Павла. Якими були скорботи його? То була якась хвороба? Ні.
Як каже у своєму тлумаченні святий Златоуст, його скорботи не були тілесною хворобою. Це були різні спокуси з боку супротивників Євангелія. Куди б він не пішов, він скрізь зустрічав труднощі.
Ми читаємо в книзі Діянь апостолів, що як тільки він прямував до якогось міста, євреї йшли за ним по п’ятах. Він йшов звідти та йшов далі, вони переслідували його й там.
Давайте коротко розглянемо, наприклад, його першу подорож в Елладі. Він проходить через Троаду та йде далі до Філіпп. Там відбувається один інцидент, внаслідок якого апостолів нещадно побили, зірвавши з них одяг. Наступного дня вранці їх випустили з в’язниці, проте перед тим уночі у в’язниці сталося диво.
У результаті вони залишили Філіппи та прийшли до Фессалоніки. Фессалонікійці чудово прийняли апостолів і подбали про них. Але Фессалонікійські євреї налаштували проти них натовп. Від цього у Фессалоніках сталося справжнє заворушення, тож вони пішли звідти до Верії.
Однак євреї з’явилися за ними й туди. Перш ніж верійці до ладу змогли познайомитися з апостолами, вони, побоюючись за життя Павла, відправляють його з Верії. Він приходить до Фермійської затоки та сідає на корабель. Він не міг прямувати сушею, бо його могли б наздогнати та вбити.
Кораблем Павло прибуває до Афін. Він говорить промову в Ареопазі, але на нього не звертають уваги. «Мудрі» афіняни на той час проігнорували його. Він приходить у місто Корінф і що він там бачить? Якщо в Афінах богів було більше, ніж людей, то в Коринфі, де вклонялися богині Афродіті, Павло побачив такий бруд, таку аморальність, що розливалася вулицями, що йому стало гидко й він хотів звідти піти. Але Христос сказав йому у видінні: «Павло залишся, у Мене тут багато людей»13(Діяння 18, 10).
Далі він хоче пливти кораблем до Сирії з порту в Кенхреях. Він мав із собою матеріальну допомогу від християн Коринфу для християн Єрусалима. Але раптом надходить повідомлення, що проти нього замишляється змова: коли корабель відпливе у відкрите море, його збираються схопити та кинути за борт. Він вчасно дізнається про це, скасовує морську подорож і вирушає суходолом.
Це лише невеликий епізод з життя апостола Павла. Такими були його спокуси. І коли він просив Христа позбавити його від них, Той сказав йому: “Ні“.
Біблійні приклади скорбот від нестачі природних якостей
Тут можна навести й інші приклади скорбот, що походять, наприклад, від нестачі природних якостей. Багато людей моляться Богу, тому що відчувають почуття неповноцінності через свій невисокий зріст або навпаки, тому що вони надто високі, або тому що вони надто товсті, або надто худі, або тому, що у них слабкий голос, або тому, що вони заїкаються, або тому що вони мають ті чи інші природні недоліки.
Пророк Мойсей просив Бога позбавити його місії, до якої Він готував його. Бог сказав Мойсеєві біля неопальної купини: «Ти підеш до Єгипту і поведеш Мій народ. Ти підеш до фараона та попросиш його відпустити народ із Єгипту». Мойсей, почувши це, відповів:
– Господи, прошу Тебе, пішли когось іншого.
– Ні, – каже Господь, – підеш ти.
Він знову слухає Бога. І через деякий час знову:
– Господи, будь ласка, пішли когось іншого.
І тепер, вдруге, Мойсей цей великий пророк Мойсей! ― знаходить такий аргумент:
– Господи, – каже він, – я чоловік тихий і недорікуваний (тобто «я людина зі слабким голосом, я заїка»). Як мені говорити з фараоном? Як мені говорити з народом Твоїм?
А народу було два мільйони людей!
– Скажи Мені, – відповідає йому Бог, – хто створив глухого й слабкочуючого? Чи не Я, Господи? Я, Господь, створив глухого і тебе зробив недорікою та тихоголосим (тобто з тихим і тонким голосом, так що ти й казати до ладу не можеш). Ти підеш до Єгипту, й Аарон буде твоїм голосом та твоїми устами. Я не скасовую того, що призначив.
Хіба Бог, який призначає вождя, що став корифеєм не тільки в історії Ізраїлю, а й у всесвітній історії, пророка й боговидця Мойсея, не міг йому дати як інструмент гучний голос і красномовство? Безперечно, міг. Але Він залишає Мойсея заїкою та тихим. Нам не зрозуміти особливий Божий Промисел стосовно людей.
Велике значення скорбот і спокус
Дорогі мої, скорботи та спокуси мають велике значення. Без них ми не ввійдемо до Царства Божого. Таїнство Хреста, нетварна енергія Хреста діяла й у праведниках Старого Заповіту. Те, про що сказав Христос: «Якщо хтось хоче, візьми хрест свій і йди за Мною»14(Мк. 8, 34), було дійсним і до Його приходу також.
Свій хрест ніс і пророк Ілля, а також усі пророки, всі праведні та благочестиві люди теж підняли свій життєвий хрест.
Бачите, наскільки серйозною є тема скорбот? Узагальнивши все, сказане вище, у нас виникає питання: «Можливо, нам слід просити скорбот, а не намагатися позбутися їх?».
Ми навчимося сприймати скорботи спокійно, якщо змінимо своє сприйняття та спосіб мислення щодо віри, а також якщо ми набудемо правильних богословських понять з цього питання.
Ми повинні сприймати скорботи в богословському вимірі. І це дуже важливо, тому що Христос не забирає скорботи зі світу.
Коли Він молиться певосвященницькою молитвою за своїх учнів, то говорить: «Отче, прошу Тебе, за моїх учнів, але не благаю, щоб Ти взяв їх від миру, але щоб зберіг їх від лукавого»15(Інн. 17, 15).
Очищувальна дія скорбот
Цього слід бажати нам усім. Не щоб жалі пішли, але щоб ми не втратили Бога, пливучи океаном журби.
Печалі схожі на наждачний папір. Вони очищають та полірують поверхню до блиску. Або на різець, яким вирізують скульптуру зі шматка мармуру чи каменю. Після різьблення безформний матеріал стає витвором мистецтва. Якби в цього каменя був голос, він би сказав: «Навіщо ти мене мучиш, каменяре? «Помовч, ― сказав би каменяр, ― я ріжу тебе, щоб зробити з безформного каменю шедевр».
У 15-му розділі Євангелія від Іоанна Господь каже: «Я лоза істинна, ви ж гілки. Ті гілки, які приносять плід, Мій Батько підрізає, щоб вони приносили більше плоду»16(пор. Інн. 15, 1-2).
Ця картина взята з життя садівника, коли він робить обрізку дерев. Це означає, улюблені, що якщо я не дозволю обробляти себе через скорботи, то не знайду Духа, не знаду духовного життя, не ввійду до Царства Божого.
Чи це стосується хвороб? Цілком. До гонінь? Теж. Що там говорити про гоніння проти Церкви! Бог дарує Свою благодать, незважаючи на особу.
Є люди з правильним устроєм, про яких ми зараз не знаємо і які з’являться свого часу так, що ми здивуємось їхній вірі. Може статися (не приведи, Господи!), що я, який розповідаю вам про це, стану відступником! А ви ― ті, хто слухає мене та скаржиться на тягар життя, ― сподобитеся мученицьких вінців.
Ніхто не знає і ніхто не може передбачити, як людина виявить себе в спокусі чи жалобі.
Нам слід пам’ятати, що було сказано вище. Ми повинні підготуватися та мати правильне налаштування. З того моменту, як ми вийшли з купелі хрещення й стали чадами Божими, ми вступаємо в боротьбу та битву з силами зла.
Стародавня традиція Елладської Церкви
Щоб розкрити цю думку, візьмемо одну з традицій Елладської Церкви. Під час Хрещення ми ставимо пляшечку з оливковою олією, над якою священник читає молитву. Потім священник виливає олію на складені човником долоні хрещеного батька чи матері, бере звідти олію й помазує нею дитину. Маслом, що залишилося, хрещений батько або мати самі обмазують немовля з голови й до п’ят. Дитина при цьому стає дуже слизькою.
Слід зазначити, що ця дія не є Таїнством Миропомазання. Це щось інше.
Помазання оливковою олією дуже символічне. Цей образ узятий із стадіонів, з місця боротьби. На стародавніх Олімпійських іграх борці перед змаганнями спеціально натирали себе оливковою олією, щоб вислизати від захоплень супротивника. У випадку з хрещенням відбувається те саме.
Хіба не говорить апостол Павло, що «наша боротьба не проти крови й плоті, але проти начальств, проти влади, проти мироправителів темряви цього віку, проти духів злості піднебесної»17(Еф. 6, 12)?
Намащення освяченою оливковою олією символічно означає вислизання з підступів лукавого. Але при цьому треба вести боротьбу теж, духовну боротьбу.
Давайте згадаємо про те, як Христос трудився в пустелі. Навіщо Він вирушив туди? У 4-му розділі Євангелія від Матвія ми читаємо: «Іісуса завів Духом [Святим] у пустелю, щоб [Той] спокусився від диявола». Цю невелику фразу слід вивчити з увагою. Євангеліє каже, що Його вів Дух Святий. Коли це сталося? Після Хрещення.
Духовна боротьба християнина
Так само й християнин після Хрещення може терпіти духовну боротьбу. Оскільки він звільнився від диявола, той почувається «погано», йому не подобається, що він втратив свій здобуток. Він гострить, точить зброю лукавства, щоби піти на нас війною. Однак і вірянин виходить назустріч йому, щоб боротися.
Нам слід було б ще багато про що поговорити, дорогі мої, але час нашої проповіді обмежений і вам уже час іти. Давайте коротко підсумуємо.
- Нам не варто думати про те, щоб зовсім позбутися скорбот.
- Давайте краще подумаємо про інше: як нам пройти через скорботу та не знемагати?
- Як нам подолати спокусу й не впасти?
- Давайте день і ніч молитимемося Богу. Але не про те, щоб Він повністю визволив нас від спокус, як ми часом через свою неміч розуміємо слова «і не введи нас у спокусу» з молитви «Отче наш». Звернімося до Бога інакше: «Господи, дай нам терпіння, даруй нам віру та любов, щоб ми могли перемагати спокуси».
Ось відповідь на запитання, яке поставив наш брат. Це питання дуже важливе, повторюю вам знову, бо воно є серцевиною нашого діяльного духовного життя.
Той, хто не зрозумів, що таке скорботи нашому житті, та як слід ставитися до них християнинові, той не зрозумів у духовному житті нічого. У цьому випадку вся боротьба буде марною.
І якщо така людина думатиме, що вона на шляху спасіння, то вона помиляється. Їй ще далеко до спасіння. Ми повинні неодмінно зрозуміти, що нас чекає боротьба проти плоті – так, проти нашої лукавої плоті.
Архімандрит Афанасій Мітілінеос
Монастир Успіння Пресвятої Богородиці в Комнініо (м. Лариса)
Бесіда з паломниками із Трикали, 27.05.1984
(Нові статті – на російськомовній частині сайту N.E.W.O.D.)
