Байдужість вбиває душу та руйнує світ

Найбільший людський гріх, про який мовчить Декалог (Десять Заповідей) – це байдужість. Вона вбиває стосунки з ближніми, природою, навіть самими собою і Богом.

Байдужість у відносинах з Богом в сучасному суспільстві дуже швидко прогресує та розвивається. Найбільше вона проявляється у тому, що нам вже не цікаві особисті стосунки з Творцем, розмови з Ним (молитва), якщо ми можемо «відкупитись» однією лиш присутністю на богослужінні раз на тиждень. Дуже влучно з цього приводу висловився видатний англійський письменник Вольтер: «Ми з Господом вітаємось, але не розмовляємо». Така «теплохолодність», як називав її Іісус Христос, вже більше двох тисяч років осуджується Церквою, і, мабуть, завжди буде каменем спотикання для багатьох. Саме вона робить з «віруючих» людей «номінально віруючих», а тих, хто спасається, перетворює на тих, хто гине. Нам не цікавий наш особистий духовний розвиток, якщо йому будуть суперечити наші меркантильні споживацькі інтереси.
(М. Витівський)

“Я знаю діла твої, що ти не холодний, ані гарячий. Якби то холодний чи гарячий ти був! А що ти літеплий, і ні гарячий, ані холодний, то виплюну тебе з Своїх уст” (Об’явлення 3, 15-16)

«Через збільшення беззаконь охолоне любов у багатьох»¹(Мф. 24, 12). 

Я все більше переконуюсь, що однією з найруйнівніших рис сучасного суспільства стала байдужість. Коли спостерігаєш за поведінкою людей, то бачиш, як рідко хтось виявляє справжню увагу до інших.

Ми живемо у світі, де так багато відстороненості та нестачі учасливості, що часом здається, що люди замкнулися у своїх турботах і залишили поза увагою потреби та страждання ближніх.

Байдужість – це відсутність почуттів, емоцій, інтересу чи стурбованості щодо кого (чого)-небудь, відмінностей, і, в контексті людських взаємин, це стан, коли людина не помічає різниці між радістю та горем іншого.

Святі отці, такі як Іоанн Златоуст, закликали нас бути уважними до ближнього, бачити його потреби, страждати разом із ним і радіти. У Євангелії Господь говорить: «Люби свого ближнього, як самого себе»²(Мф. 22, 35–46).  Бездіяльність – це стан духовної порожнечі, в якому людина втрачає здатність відгукуватися на біль інших.

Сьогодні часто можна почути виправдання: люди бояться обману, не бажають стати жертвою хитрості. Але хіба це виправдання для того, щоб пройти повз ближнього?

Поламалася машина на дорозі – ніхто не зупиниться, щоб допомогти. Комусь стало погано – багато хто просто пройде повз, відвернувшись, щоб не бачити. А якщо тонеш? Люди плаватимуть навколо та думатимуть, що ти так граєшся у воді, та не звернуть увагу на сигнали лиха. Тому варто пам’ятати, що іноді від нашої поведінки може залежати чиєсь життя, а наша допомога може врятувати людину.

Господь Іісус Христос не випадково акцентує нашу увагу на допомозі ближнім, на співчутті та небайдужості. Він знав, наскільки руйнівною може бути індиферентність. Адже саме вона, помножена на страх і нерозуміння, стала однією з причин Його розп’яття. Люди відверталися від істини, добра, коли не бажали втручатися. Вони залишили Христа одного, бачачи Його страждання та небезпеку, не наважилися простягнути руку допомоги: «І стояли люди та дивилися»³(Лк. 23, 33–35).

Сирійські містики, як Ісаак Сирієць, говорили, що саме через співчуття та милосердя людина здатна осягнути Бога, бо Бог є Любов.

Коли ми стаємо байдужими, ми закриваємося від цієї Любові та віддаляємося від Джерела життя. Бо як можна любити Бога, якщо ми байдужі до Його створіння – людини?

Байдужість – це не просто особистий вибір. Це вада, яка стає соціальною хворобою. Коли багато хто залишається байдужим, світ стає холоднішим і небезпечнішим.

Адже якщо ніхто не підтримає того, хто падає, хто допоможе, коли буде потрібна допомога? Якщо немає співчуття, тоді хто зупинить несправедливість?

Це пряма дорога до катастрофи, де панує бездушність та жорстокість.

Що ми можемо зробити?

Почнемо з малого. Із самих себе. З того, щоб не бути байдужими, підтримувати тих, хто поруч, помічати навіть найменші прохання про допомогу, які важко почути.

Виховуйте у своїх дітях чуйність і любов до ближнього, показуйте їм, що байдужість – це вада, яка вбиває душу та руйнує світ.

__________________________________________________________

До багатьох земних речей-дрібниць, які не складають нашого життя, до того гріховного, що пропонує (а часто-густо нав’язує) світ, – ми, християни, маємо право й повиннні бути бездіяльними. Індиферентність може допомогти нам лише тоді, коли залишаємося незворушними щодо гріховних задоволень, які обіцяє нам спокусник.

(Ред. N.E.W.O.D.)

(Російськомовна частина сайту N.E.W.O.D.)