Нічого випадкового на землі немає

Нічого випадкового на землі немає: все від Господа, всі наші зустрічі не випадкові. Господь влаштовує наші зустрічі з людьми недаремно.

Ми от всі ставимося до людей, які зустрічаються нам у житті, байдуже, без уваги. А Господь їх до тебе приводить, щоб ти дав їм те, чого в них немає, допоміг їм, звичайно, не в матеріальному сенсі, але ширшому: навчив любові, смиренності, лагідності – словом, привів би до Христа своїм прикладом.

Якщо ти людині відмовиш, нічим не послужиш, то пам’ятай, що вона все-таки не буде позбавлена цього. Господь дає тобі винагоду зробити добро, наблизитися до Нього.

Якщо ти не хочеш, Він знайде іншу людину, яка дасть їй належне та потрібне.

Не треба сердитися на тих, хто тебе ображає: адже вони через свою злість, ненависть і так віддаляються від Бога, а, отже, втрачають все. Бо без Бога на що ж придатна людина?

А тобі Господь дає нагоду врятувати їх, якщо зводить тебе з ними.

А якщо так, значить, вони ведуть тебе до Господа, до раю, до блаженства, то чи можна сердитися на них?

Всі ці «випадки» – зустрічі з різними людьми – не випадок, а це все Господь через інших людей діє.

Наприклад, ми маємо звичай звертатися за порадою до старців — це прекрасний звичай, адже старець не сам від себе діє, а через нього діє Христос.

Ось приходить до нього хтось, він молиться, і раптом у нього з’являється думка, і хочеться сказати: “Ось, ось як треба зробити”, – дуже хочеться сказати. І він говорить волю Божу. Прикладів того, що за словом старця все влаштовувалося добре, безліч. Зрозуміло, що тут діє Христос.

Буває бажання комусь допомогти, чи ось хочеться сказати ласкаве слово… Чому? Та мало чому: налаштування таке, обличчя сподобалося чи ще щось, а потім, дивишся, це все не випадково. Але треба зберігати себе, бути чистою посудиною, щоб Господь міг вільно використовувати людину (і Йому не заважали б злі пристрасті, що завжди противляться добру) для спасіння інших.

Всі наші зустрічі не випадкові. Господь зводить нас із тим, щоб ми віддали належне людям, які оточують нас.

Він ніби говорить: «Ось твоя земля, твоя ділянка, твоя нива, оброби її. Якщо він тобі не воздасть потрібного, не суди його. Я пошлю тобі іншого, він віддасть тобі належне. А його Я наверну й так мудро, що він прийде до Мене й не загине, бо Я прийшов спасти, а не судити світ. Навколишні люди, ось де ти маєш трудитися».

Ми повинні наслідувати любов Божу.

Випадок зробити комусь добро — це милість Божа до нас, тому ми повинні бігти, прагнути всією душею послужити іншому.

А після будь-якої справи любові так радісно, так спокійно стає на душі, відчуваєш, що так і треба робити, і хочеться ще й ще робити добро. А після цього шукатимеш, як мені ще кого обласкати, втішити, підбадьорити.

А потім у серці такої людини оселяється Сам Господь: «Ми прийдемо і обитель у ній створимо»¹. А коли Господь буде в серці, такій людині нічого боятися: ніхто їй нічого не може заподіяти.

Джерело: Пастир добрий: Життя й праці старця протоієрея О. Мечева: [Збірка С. Фомін]

(Російськомовна частина сайту N.E.W.O.D.)