Як привчити дітей молитися?

Різниця світовідчуття дорослих і дітей

Перш за все, потрібно знати та розуміти, що дитина — це не дорослий. Світовідчуття дітей дуже  відрізняється від дорослого сприйняття.

Дорослий вже багато спробував у цьому житті, через багато що пройшов. Якщо образно висловитися: багато разів падав і багато разів вставав.

Для дитини ж життя уявляється в яскравих фарбах. Світ величезний, чудовий і не пізнаний. Дитина щодня та щосекунди — Христофор Колумб, який пливе відкривати свою Америку.

З іншого боку, діти дуже розумово, психічно та фізично відрізняються від дорослих. Доросла людина досвідчена, але вже з «забитим, зайнятим проблемами» розумом.

У дитини ж мозок набагато гостріший, він, немов губка, вбирає інформацію та швидше обробляє її. Доросла людина більш витривала та терпляча.

Дитина більш імпульсивна, швидка, емоційна, але швидше втомлюється. Так, наприклад, вчителям молодших класів відомо, що активна фаза сприйнятливості до знань школяра 7-10 років на уроці триває не більше п’ятнадцяти хвилин. Більше «вливати» знання в його світлу голівку безглуздо. Вона не буде їх сприймати. Як правило, тоді вчителі змінюють рід діяльності — з інтелектуальної на фізичну (наприклад, гімнастика). Після 5-10 хвилин м’язових вправ дитина знову готова вчитися.

Також необхідно знати, що дитячі та підліткові вікові групи різні. І те, що буде цікаво дитині п’яти років, захопить третьокласника, а те, що зацікавить третьокласників, не сприйматимуть одинадцятикласники.

Різниця підходів до дітей різних вікових груп

До кожної вікової групи потрібен свій особливий підхід із урахуванням розумових, емоційних, гормонально-фізіологічних особливостей розвитку.

Як завжди в вихованні дитини, в тому числі й молитовному, Православ’я пропонує батькам і вчителям метод «золотої середини».

Не можна надмірно балувати дитину, потурати її слабкостям, але і не варто виховувати дитя в надмірній суворості та жорсткості. Воно може зламатися й озлобитися або відсторонитися від науки, яку йому нав’язують.

Так, наприклад, сталося з Чеховим. Батько змушував маленького Антошу співати в церковному хорі, аж до прочуханки. У результаті в Антона Павловича склалися досить непрості відносини з релігією.

Насильство, як фізичне, так і психічне, до добра ще ніколи не доводило. Потрібно пам’ятати, мабуть, головну істину педагогіки. Дитина найчастіше сприймає не те, що ми їй говоримо, а те, як ми поводимося в житті. І копіює нашу поведінку.

Дитина найчастіше сприймає не те, що ми їй говоримо, а те, як ми поводимося в житті. І копіює нашу поведінку.

Тобто ми бачимо тут пряме підтвердження принципу «Віра без діл мертва» ¹(Як. 2:26). Дитина міряє нашу віру нашими ж справами. І перевіряє, наскільки вони відповідають словам.

Дитина міряє нашу віру нашими ж справами. І перевіряє, наскільки вони відповідають словам.

У справі молитви найкраще почати з пояснення. Потрібно не нав’язати дитині жорсткий імператив у молитві: «Мовляв, ти повинен і все», «Звідси і до цього місця читай. Поки не дочитаєш, не вийдеш із кімнати»; ні, Бог не любить насильства.

Слід пояснити, керуючись досвідом Церкви, святих отців, свого особистого життя, навіщо треба молитися. Хто такий Господь? Чому Він невидимий? Чому чує наші молитви? Важливо відповісти на питання дитини, підготувати до її сприйняття світу, в тому числі й молитви.

Я проводжу заняття в недільній школі. Повірте, у дітей дуже багато питань щодо віри, часто дуже несподіваних і дуже цікавих.

Навчання малюків

Дітей дошкільного віку, наприклад, часто, досить навчити правильно хреститися. Пояснити, що таке хресне знамення. Навчити цілувати ікони. Іноді їх просто варто принести або привести в храм, показати ікону і сказати: «Бозя!» І з цього почнеться їх особистий шлях в Православній вірі. Привчити малюка носити натільний хрестик.

Мій священицький досвід показує, що потрібно частіше приводити дітей у храм, щоб вони не боялися незвичайності церкви або незвичайного вигляду (для сучасного світу) священника.

Молитовне правило для дітей також потрібно викладати в скороченому вигляді, щоб не виснажувати дитину, але, навпаки, пробудити в ній інтерес до молитви й увагу до її слів. Добре молитися з нею разом, щоб потім можна було відповісти на запитання.

Так, наприклад, ранкове або вечірнє молитовне правило для дитини може складатися з «шапочки», тобто початку: з «В ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Амінь» і до «Отче наш» включно.

Потім можна додати молитву до святого Ангела Хранителя та Пресвятої Богородиці, небесних покровителів дитини. І досить. У цій справі важливо менше, та краще. Нехай малюк прочитає менше молитов, але з увагою, ніж більше, але з надривом і роздратуванням.

З віком можна збільшувати молитовне правило. Але теж це робити не різко та багато, але поступово та потроху.

Певні молитви заучувати з дитиною напам’ять, як вірші. Наприклад, «Отче наш» — головну молитву християнства. Слід також дитині пояснювати значення віршів цієї великої молитви.

Можна вивчити з нею якусь коротку молитву Ангелу Хранителю, Пресвятій Богородиці, небесному покровителю. Або, наприклад, «Царю Небесний», молитву до та після навчання. Але при цьому не перевантажувати дитину надмірно. Сьогодні існують спеціальні молитовники для дітей.

Діти-підлітки

З сином або дочкою старшокласниками можна розібрати молитву «Символ віри» за членами, вивчити її. Адже вона є зібранням основних догматів (законів) Православної віри.

Можна, звичайно ж, дорогі брати та сестри, в справі виховання дітей застосовувати й суворість, і непохитність, щоб дитина відчувала ваш авторитет. Але робити і це слід із любов’ю без гніву та роздратування. Взагалі в злобі та гніві краще не починати ніякої справи. Все одно нічого доброго не вийде. Слід промовчати, відійти в бік, помолитися, заспокоїтися, може, навіть попросити вибачення та лише потім починати справу.

Часто священнику доводиться чути приблизно наступне: «От була моя дитина маленькою — ходила до церкви, а виросла — перестала».

Потрібно розуміти, що підлітковий і юнацький вік — дуже непростий час. Це період становлення особистості, формування характеру, переоцінки авторитету, статевого дозрівання. І часто людина з усім цим повинна розібратися сама, щоб самостійно збудувати своє майбутнє життя.

І тут батьки, бабусі та дідусі їй можуть допомогти найголовнішим — молитвою про неї та доброю порадою, але ніяк не натиском і авторитарністю.

Нехай підліток сам розбереться у своїх проблемах і відчуває, що ви — батьки — його добрі друзі, до яких завжди можна звернутися за допомогою та порадою в скрутну хвилину.

Ваша справа молитися, терпіти, чекати та показувати дітям приклад богоугодного життя. І повірте: коли-небудь вони повернуться до храму — повернуться, подорослішавши, усвідомлено та назавжди.

З особистого досвіду. Я, наприклад, завжди зберігав у серці спогад: мене, трирічного, прабабуся приносить у величезний і світлий храм, підносить до Чаші, що сяє, до батюшки в золотих ризах… Цей спогад я проніс через все своє юнацьке життя, і згодом він допоміг зробити мені вірний вибір.

Ваші син або дочка пішли самостійним шляхом у житті. Але ви знаєте: фундамент в їхній душі закладено вірний. Вони будуть падати, набивати такі ж, як і ви в молодості, гулі, але вже свої. Вони будуть вставати, щоб йти далі. Але їм на їхньому внутрішньому небосхилі серця буде світити та вести в житті зірка Православ’я.

Тільки намагайтеся з малих років прищепити їм, з Божою допомогою, любов до молитви. Вона — це подорож. І її корабель обов’язково привезе нас до Бога.

Джерело