Правильне розуміння слів Господа про мир і меч

У десятому розділі Євангелія від Матвія розповідається про те, що Христос посилає на проповідь дванадцять Своїх учнів – апостолів. Після численних настанов Господь каже: “Не думайте, що Я прийшов принести мир на землю; не мир прийшов Я принести, але меч, бо Я прийшов розділити людину з батьком його, і дочку з матір’ю її, і невістку зі свекрухою її. І вороги людині – домашні його. Хто любить батька чи матір більше, ніж Мене, не гідний Мене; і хто любить сина чи дочку більше, ніж Мене, не вартий Мене; і хто не бере хреста свого і не йде за Мною, той не вартий Мене”¹ .

Чи не суперечать ці слова Іісуса Христа старозавітній заповіді “шануй батька твого та матір твою, щоб продовжилися дні твої на землі”², і суворій вказівці “хто лихословить батька свого, або свою матір, того потрібно віддати на смерть”³ ?

Відомий англійський християнський мислитель, журналіст і письменник кінця XIX – початку XX сторіччя Гілберт Кійт Честертон писав, що для людини, яка вперше відкрила Євангеліє та нічого не чула про Христа “багато здасться загадковим, дещо непослідовним, але далеко не тільки лагідність побачить і відчує вона. Євангеліє захопить її і тому, що багато про що доведеться здогадуватися, а багато що вимагатиме пояснень. Вона знайде там чимало глузливих натяків, таємничих замовчувань, раптових дій, без сумніву, дуже значних, але не зрозуміє їхнього значення.

Історія Христа анітрохи не схожа на те, що прийнято називати “простим, не зіпсованим Церквою Євангелієм”. Я сказав би швидше, що Євангеліє — таємниче, Церква – розумна; Євангеліє – загадка, Церква – розгадка”.

Святоотецьке тлумачення слів Господа

Тому для повноцінного розуміння слів Христа слід звернутися до святоотецького тлумачення, тим більше, що до цього нас зобов’язує 19 правило Трульського Собору.

Авторитетний дослідник Біблії святитель Іоанн Златоуст, розмірковувавши над цими словами Спасителя, писав, що тут немає суперечності зі Старим Заповітом. Доводячи свою думку, він посилається на пророка Мойсея, який, благословивши Левію – родоначальника старозавітних служителів Господа, сказав: “[він] говорить про батька свого та матір свою: «я на них не дивлюся», і братів своїх не визнає, і синів своїх не знає; бо вони, [левіти], слова Твої бережуть і заповіту Твого дотримуються”⁴.

Що стосується поваги до батьків, то Златоуст каже так:

“…слухатися батьків потрібно тільки в тому, що не противно благочестю. Святе діло — віддавати їм будь-яку іншу повагу. Коли ж вони вимагатимуть більше належного, не повинно їм коритися”.

Розглянемо паралельне місце в євангеліста Луки: «Якщо хтось приходить до Мене і не зненавидить батька свого і матері, і дружини і дітей, і братів і сестер, а до того ж самого життя свого, той не може бути Моїм учнем»⁵.

Златоуст каже: “Наказує не просто зненавидіти, тому що це абсолютно протизаконно; але якщо хтось із них захоче, щоб ти любив його більше, ніж Мене, то зненавидь його за це. Така любов і коханого, і того, хто любить, губить”. Відомий візантійський письменник і богослов блаженний Феофілакт Болгарський, тлумачачи слова Христа “не мир прийшов Я принести, але меч” каже, що “не завжди добром є згода: бувають випадки, коли добром є й розділення”.

Під “мечем” він розуміє слово віри, яке відсікає нас від родичів, якщо вони заважають нам бути віруючими людьми.

Євангельський меч – слово віри, яке відсікає нас від родичів, якщо вони заважають нам бути віруючими людьми.

Причому він наголошує, що “Господь не говорить тут, що має віддалятися чи відокремлюватися від них без особливої причини, – віддалятися треба лише в тому випадку, якщо вони не погоджуються з нами, а скоріше перешкоджають нам у вірі”, і доповнює: “Бачиш, що зненавидіти батьків і дітей тільки тоді потрібно, якщо вони хочуть, щоб їх любили більше за Христа”.

Фарисеї

Ось тут на людину, особливо початківця в вірі, можуть чатувати спокуси такого роду: “Я Бога люблю більше батьків, тому можу їх не слухатися та не допомагати їм”. Неправильність таких суджень розкриває сам Христос, викривши книжників і фарисеїв, які вважали себе дуже побожними людьми: “…ви кажете: якщо хтось скаже батькові чи матері: дар Богові те, чим би ти від мене користувався, той може і не вшанувати батька свого чи матір свою; таким чином ви усунули заповідь Божу переданням вашим”⁶.

Господь постійно звертав увагу на такі формалізовані збочення віри й називав їх “фарисейською закваскою”, якої необхідно всіляко уникати.

Святитель Ігнатій Брянчанінов, розмірковувавши у своїх Листах про християнську любов, писав: “Любов – світло, сліпа любов – не любов. Подібне до цього потрібно сказати й про любов до друзів.

Євангеліє наказує, щоб любов ця була во Христі, щоб Христос був любимим у ближньому, а ближній був любимий, як Боже творіння…

Де Христос, там немає заздрощів і завзяття. Любов не мислить зла! — там спокій, там добрі думки, там постійність, там святий мир. Любов, що супроводжується запопадливістю,— земна, плотська, нечиста”.

Підготував протоієрей Микола Баранов

(Російськомовна частина сайту N.E.W.O.D.)