День пам’яті царя Давида

30 грудня/12 січня Православна Церква вшановує пам’ять Праведного Йосифа Обручника, царя Давида та Іакова, брата Господнього.

Святий Давид був восьмим наймолодшим сином Ієссея, одного зі старійшин міста Вифлеєма. Він походив із коліна Іудио.

Будучи отроком, Давид пас батьківські отари та охороняв овець від диких звірів. У вільний час отрок грав на власноруч зробленому струнному музичному інструменті та славив Господа.

У той час в Ізраїлі царював Саул, який проявив непокірність Богу. Через пророка Самуїла він отримав одкровення, що Господь відкинув його, аби він не був царем.

За повелінням Господнім Самуїл прибув у Вифлеєм і помазав на царство Давида. З того часу на отрокові почивав Дух Господній.

Саул, що втратив Духа Господнього, почав біснуватися. Він погодився, щоб покликали людину, яка б заспокоювала його грою на гуслях. Тоді до царя призвали 18-річного Давида, на якого вказав один із придворних. Коли Давид грав, злий дух відступав, і Саулу ставало краще.

Багато часу Святий, все ж таки, перебував удома й займався випасом овець.

Згодом на Ізраїльську землю напали філістимляни. Вони увійшли в володіння коліна Іудиного та розташувалися в Ефес-Даммімі, між Сокхофом і Азеком. Саул із військом виступив проти ворогів і зупинився за 2 версти від ворожого табору.

Зі стану філістимлян у повному озброєнні виступив велетень Голіаф, зростом понад 3 метри. Він закликав до двобою когось із ізраїльтян, щоб закінчити війну одним поєдинком.

Сорок днів велетень ганьбив ізраїльський народ, але ніхто не наважувався вийти проти нього.
Тоді до військового табору прийшов Давид, що приніс братам їжу. Юнака обурили гордовиті слова Голіафа, і він випросив у царя дозвіл на двобій.

Зі сподіванням на допомогу Божу Святий виступив проти філістимлянина з пастушим посохом, пращею та сумкою, в яку поклав п’ять камінців.

Юнак наблизився до велетня й запустив йому в чоло з пращі камінь. Від сильного удару Голіаф впав на землю. Давид підбіг до ворога та відсік йому голову його власним мечем. Філістимляни кинулися тікати.

Зведений у звання воєначальника, Давид із царем та ізраїльським воїнством вирушив у зворотну путь.

Зраділий народ славив переможців, при цьому співав пісню, в якій звучали слова, що Саул переміг тисячі, а Давид десятки тисяч.

Тоді Саул згадав пророцтво Самуїла й почав вбачати в Давидові свого суперника. Він двічі кидав у юнака списом, коли той грав на гуслях. Збережений Господом, Давид залишився неушкодженим.

Щоб позбутися Давида, Саул посилав його в небезпечні походи проти філістимлян. Він пообіцяв Святому руку своєї старшої дочки Мерови, але не дотримався обіцянки й видав Мерову за іншого.

Після того за перемогу в ще більш небезпечному поході Саул пообіцяв видати за Давида другу дочку – Мелхолу. Угодник Божий повернувся з перемогою, і Мелхола стала його дружиною.

Зрештою злобний цар почав відкрито говорити, що вб’є свого зятя. Син Саула Іонафан переконував його не проливати невинної крові. Саул погодився, але через деякий час знову кинув у Давида списом.

Святий втік у свій дім, до якого невдовзі прибули воїни. Спущений Мелхолою на мотузці з вікна Давид уникнув смерті. Він переховувався від царя в гористій пустельній місцевості на південь від Вифлеєма. Навколо нього зібрався загін із 400 чоловіків, які були невдоволені Саулом.

Якось Саул увійшов у печеру, де в темряві переховувався Давид із соратниками, і скинув свою мантію. Оточуючі переконували Святого вбити царя, але той сказав, що не підніме руки на помазаника Божого, й обережно відрізав край царської мантії.

Коли Саул вийшов із печери та віддалився на певну відстань, Давид гукнув його, показав відрізаний шмат і запевнив, що не має злого умислу проти нього.

Зворушений тим, що Давид зберіг його життя, Саул визнав свою неправоту й повернувся в столицю. Угодник Божий залишився в пустелі.

Недовго цар пам’ятав великодушність свого зятяйі знову виступив проти нього. Того разу Давид зміг уночі проникнути в царський стан, увійти в шатро, де Саул міцно спав, і взяти звідти царський спис та чашу з водою.

Коли він повернувся до свого табору, то почав голосно докоряти воєводам, що вони погано охороняють царя.

Саул зрештою переконався, що Давид не згрішив проти нього, попросив його повернутися й пообіцяв більше не чинити йому зла.

Давид не довіряв царським словам і поселився у володіннях філістимлян. З Саулом він більше не зустрічався.

Згодом Саул і його син Іонафан загинули на війні з філістимлянами. Тоді Давид за одкровенням Божим повернувся в рідний край і жив у Хевроні. Там його проголосили царем південної частини Ізраїльської держави, рештою якої правив Ієвосфей, син Саула.

Через деякий час Ієвосфея вбили його ж охоронці. Вони розраховували отримати винагороду від Давида і принесли йому голову вбитого, однак замість винагороди їх стратили за наказом Святого.

Невдовзі в Хевроні зібралися представники всіх колін Ізраїлевих, і Давида проголосили царем усієї держави.

Новою столицею Ізраїлю угодник Божий обрав фортецю, що розташовувалася на кордоні колін Іудиного та Веніамінового. На той час вона перебувала під владою хананейського племені ієвуссеїв.

Полководець Іоав взяв фортецю приступом, і Давид назвав її Єрусалимом – містом миру. Там Святий влаштував скинію, подібну в усьому до спорудженої Мойсеєм, куди урочисто переніс із Каріаф-Іарима Ковчег Заповіту.

Згідно із Законом, даним через Мойсея, він встановив порядок Богослужінь, для чого розділив на черги призначених для служіння Богу потомків Левія. Для створення хорів та складення піснепівів обрали найкращих музикантів та співаків. Очолював їх сам цар Давид, що в роки випробувань виливав свої благочестиві почуття в натхненних Псалмах.

Богоугодний цар задумав побудувати постійний храм Господу, однак пророк Нафан отримав одкровення, що храм має збудувати син Давида.

Святий праведно правив своїм народом і виконував Закон Божий. Господь дарував йому перемогу над іноплемінниками, і Ізраїльське царство досягнуло меж, обіцяних Господом потомству Авраама.

Подібно до інших східних царів Давид мав декілька дружин і наложниць. Одного разу він побачив гарну жінку, що купалася в сусідньому дворі, та наказав привести її до себе. Це була Вірсавія, дружина воєначальника Урії, який на той час був у поході.

Давид згрішив із Вірсавією, і вона зачала дитину. Щоб приховати гріх від Урії, цар призвав його до дружини в Єрусалим, але задум не вдався. Тоді за царським наказом головнокомандуючий поставив Урію під час битви в найбільш небезпечне місце, і той загинув.

Вірсавія стала дружиною Давида та народила сина. Після того до царя прийшов пророк Нафан, який викрив його злодіяння, передрік швидку смерть дитини й сказав, що від його дому вовіки не відступить меч.

Дитя захворіло, і Давид сім днів перебував у молитві без їжі та сну. Після смертіи дитини цар підкорився волі Божій. Глибоким було й розкаяння Святого, яке вилилося в покаянному Псалмі.

Кара Божа спостигла дім Давида. Між синами Давида Амноном та Авессаломом від різних дружин розгорілася ворожнеча через те, що Амнон збезчестив сестру Авессалома Фамар. Авессалом підступно вбив Амнона й утік.

Через декілька років із дозволу батька він повернувся в Єрусалим і невдовзі замахнувся на царський престол. Заради безпеки Давид віддалився за Йордан. Там навколо нього зібралося військо, яке виступило проти Авессалома.

Давид просив воєначальників зберегти життя непокірного сина, але його прохання не виконали, і Авессалом загинув. Крім тих негараздів угодника Божого засмучували й народні біди. Три роки Ізраїль терпів голод, три дні його спустошував мор. Давид смиренно терпів напасті й просив милості в Бога.

Останні роки свого життя Святий все готував для будівництва храму Господнього. Були зроблені всі необхідні креслення й рисунки, зібрані матеріали та майстри. Все те в присутності народних старійшин Давид передав своєму сину Соломону, якого невдовзі поставив царем.

Сорок років царював Святий і помер у старості. Апостол Петро називає його Пророком. Псалми Давида містять пророцтва про майбутні події, особливо про Господа Іісуса Христа та Його Церкву.
Слава Богу вовіки. Амінь.

(Російськомовна частина сайту N.E.W.O.D.)