Як навчитися не засуджувати?
Спершу нам треба навчитися не засуджувати: Не судіть, щоб і вас не судили; бо яким судом судити будете, таким же осудять і вас1Мф. 7:1-5
Сьогодні приходить із запитанням людина (кожен раз хтось обов’язково приходить із цим питанням) і запитує: “Ось, як би мені не засуджувати?”
Він думає, що є якийсь такий засіб – можливо, треба щось випити чи з’їсти, чи до чогось доторкнутися, чи кудись з’їздити, чи прочитати особливу молитву… І тоді – хоп! – 😄 І перестанеш засуджувати.
Я, звичайно, їй сказав, що для цього потрібне. Але я думаю, що ця жінка вже забула, що я казав. Тому що, якщо ти скажеш якусь нісенітницю, ну, наприклад: “Ти в сорока шести церквах маєш догори ногами поставити свічку”. Вона знайде ноги у свічки та піде ставити їх охайно. І витратить на це гроші (і на дорогу в тому числі, бо все ж таки шлях не близький).
Власні гріхи
…для того, щоб не засуджувати іншого, потрібно тільки одне – побачити свої власні гріхи.
А коли ти побачиш свої гріхи, тоді ти зрозумієш, що вони за кількістю та якістю перевищують гріхи тієї людини, яку ти засуджував. Це по-перше. А по-друге, тобі вже, коли ти свої гріхи бачитимеш, до гріхів інших ніякої справи не буде.
Це все одно, що ти здав аналіз на гістологію, приходиш одержувати. А тобі кажуть: “Ось маркери показують, що маєш рак другого ступеня”. Це не четвертий ступінь, ще поживеш. І що тобі буде до тієї черги, яка стоїть за такими аналізами: а що вони? Чи буде тобі вже цікаво? Та ні. Ти весь вкриєшся потом, ти будеш наляканий. Ти не знатимеш, куди, до якої бабки йти та яку чагу пити й так далі, й так далі.
Ти будеш у паніці. Тобі буде не до того, взагалі ні до чого. А лише до себе. Чому? Ну тому, що твій діагноз цілком нормальний для того, щоб почати готуватися.
Нормальна річ
Зазвичай, це відкриття людина для себе тоді й робить: “Виявляється, я смертний! І ось воно вже зовсім недовго”. Така нормальна річ. Навколо люди вмирають, нерідко чуємо: “Йой, помер такий молодий! Який молодий помер!”
Та вже не дуже молодий. Тож цілком нормально тобі вже закінчувати тут своє буття. Ну і, звичайно, полікуватися: в цьому немає гріха. Але тобі буде не до чужих діагнозів. Це точно.
Отже,
...єдиний спосіб позбутися осуду – це прозріти. А духовне прозріння – воно лише тоді буває, коли людина починає бачити свої гріхи.
І коли сповідь вона починає не з гріхів інших людей, а зі своїх. Тут зовсім ні до чого ні синок, ні донька, ні зять, ні чоловік, ні сусід, а тільки ти сам. Тому що поки ми скаржимося на гріхи інших людей, ми ще живемо в темряві. А нам уже всім давно настав час пізнати свою сліпоту та просити в Бога прозріння.
І якщо ми дійсно захочемо побачити свої гріхи та проситимемо про це в Бога з бажанням і вірою, тоді, звичайно, Господь нам це дасть.
Протоієрей Димитрій Смирнов
(Російськомовна частина сайту N.E.W.O.D.)
