Чи зустрілися ми з Христом?
Ми, віряни, зустрілися з Христом чи ні? Так, звичайно, але..“Віра ж є здійснення очікуваного і впевненість у невидимому” (Євр. 11:1).
Чекати і наздоганяти
Кажуть, що немає нічого більш неприємного та важкого, ніж чекати чи наздоганяти.
Стосовно “наздоганяти” говорити поки не будемо, а от про очікування самий час поміркувати напередодні Стрітення Господнього. Це велике церковне свято якраз нагадує нам про одне дуже-дуже довге очікування, що увінчалося, нарешті, зустріччю.
Слово “Стрітення” так і перекладається українською з церковнослов’янської – “зустріч”.
Багато віків старозавітний Ізраїль чекав приходу в світ Того, Кого єврейською називали Месія, грецькою – Христос. Українською це слово означає “Помазаник”, або, інакше кажучи, “Цар”.
Не в тому сенсі, в якому називали царями тих, хто правив народами, вершив владу і суд, вів війни, страчував і милував. Кожному завжди було зрозуміле, якою неміцною є їхня влада, як іноді неправедним виявлявся суд, недосконала милість.
Якщо навіть наймудріший Соломон, який перед вступом на престол благав Бога дати йому “серце розумне, щоб судити народ Твій і розрізняти, що добро і що зло”1(3 Цар. 3:9). Він отримав цей дар із надлишком, якщо навіть цей помазаник не встояв і відхилився наприкінці життя від правди Божої, то чи можна чекати досконалого правління від кого б то не було?
Обіцянка
І неможливо було б всякій мислячій людині не впасти в остаточний песимізм і залишити всяку надію на “краще життя”, коли б не прадавня обіцянка, яку дав Бог Своєму народові через пророків.
Кожен віруючий знав: зло не всесильне, неправда не вічна. Настане день, коли Бог втрутиться в людську історію та пошле у світ особливу Людину. Яку наділить такою владою і такою силою, якої до Неї не було ще ні в кого. І буде Вона прекрасною та досконалою. Справедливою й доброю.
Пророк Ісая так пророкував про Месію та про Його Царство:
“І спочине на ньому Дух Господній, дух премудрости і розуму, дух ради і кріпкости, дух відання і благочестя… Він буде судити бідних за правдою, і діла страдників землі вирішувати за істиною… І буде опоясанням стегон Його правда… Тоді вовк буде жити разом з ягням, і барс буде лежати разом з козеням; і теля, і молодий лев, і віл будуть разом, і мале дитя буде водити їх”2(Іс. 11:2,4-6).
От на Якого Помазаника чекала старозавітна Церква. І, слід сказати, очікування було таким довгим, така безліч поколінь пішла з життя, не дочекавшись, що в багатьох слабнула віра в те, що Месія взагалі прийде хоч колись.
Проте чим чистішою та праведнішою була людина, тим сильніше вона вірила, що Господь обов’язково виконає Свою обіцянку, й настане тріумф добра та правди.
Цього праведника звали Симеон. “Йому було провіщено Духом Святим, що він не побачить смерти, доки не побачить Христа Господнього”3(Лк. 2:26).
І праведний Симеон чекав вже дуже давно.
Хоча, як вже казалося, тривале очікування всім дається нелегко. Симеон мав велику перевагу перед іншими, хто чекав: на відміну від них він твердо знав, що дочекається.
І от того дня, коли сорокаденне Немовля Іісуса принесли в Храм, щоб звершити над Ним законний обряд, Симеон за натхненням прийшов у Храм.
Побачивши Іісуса, “він взяв Його на руки, благословив Бога та сказав: нині відпускаєш раба Твого, Владико, за словом Твоїм, з миром, бо бачили очі мої спасіння Твоє, яке Ти приготував перед лицем усіх народів, світло на просвітлення язичників і славу народу Твого Ізраїля” 4(Лк. 2:28-32).
Очікування праведного старця виконалося, можна тепер йти “з миром”, і йти не звідкись, а з життя. Йти не кудись, а помирати. Робити це доводиться всім людям, та тільки чи багато кому “з миром?”
Праведний Симеон знав, що з Христом змінюється сенс усього, навіть смерті, знав, що без цієї ЗУСТРІЧІ найдовше, навіть нескінченне життя не має жодного сенсу. І навпаки – у Христі смерть стає не кінцем буття, а вступом у Вічність.
Христос Спаситель прийшов у світ вже давно, дві тисячі років тому. Але й досі багато хто з Ним так і не зустрівся.
Серед них і ті, хто не чув про Нього, і ті, хто, почувши, не повірив. Нам, вірянам, треба розповісти тим, хто не чув, запевнити невіруючих. Чомусь у нас це погано виходить. Чому ж?
Та самі ми, віряни, зустрілися з Христом чи ні?
Звичайно, зустрілися, адже набуття віри й є тою зустріччю. Не вміємо ми, проте, увесь час жити цією зустріччю, не виходить завжди пам’ятати всім серцем про зустрінуте нами, а точніше, про те, Хто зустрів нас. Живе відчуття присутності Христової вселяє в серце мир і радість, не дивлячись ні на що. Праведний Симеон “з миром” пішов помирати. Чи виходить у нас “з миром” не те щоб помирати, а хоч би жити?
Коли будемо святкувати Стрітення Господнє, дякуватимемо Богові за те, що ця зустріч у нашому житті все ж відбулася. Дякуватимемо, що в ній наше життя та наша майбутня смерть набули того єдиного сенсу, з яким можна безстрашно та радісно і жити, і помирати.
Для тих, хто наблизився до Христа, найголовніше – цю близькість не втратити. Кожен скоєний гріх, позбавляє нас близькості до Спасителя, а значить і миру, і радості.
Чи не тому такі непереконливі наші слова, недостовірне свідчення? Нехай же це свято відновить радість зустрічі з Господом і сповнить рішучості ніколи більше з Ним не розлучатися! Амінь.
Протоієрей Ігор Гагарін
(Святые православного Запада на N.E.W.O.D.)
